Психоделічний живопис

Розвивається також психоделічний живопис і комп'ютерна графіка.

У психоделічному живописі є різні напрями. Один із них — медита­тивний абстракціонізм, коли картини написані в одному тоні, з явно вираженою тенденцією до нефігуративності. Композиції або цілком абстрактні, або дуже узагальнені й невиразно фігуративні.

Інший напрям — тривимірний фантастичний живопис, що створює ілюзорні зображення. На поверхні картин утворено періодично по­вторювані, однакові візерунки. При деякому тренуванні глядач без допомоги будь-яких допоміжних засобів домагається злиття сусідніх ділянок і бачить тривимірне зображення предмета. Споглядання три­вимірного зображення не тільки розслаблює очі, але й тренує про­сторове сприйняття глядача. Для того, щоб поринути в глибину три­вимірних картин, потрібен час.

Картини з таємними мотивами створюють Томас Дітцінгер і Армін Кун, називаючи їх, наприклад, "Фантастична картина 3-Д іллюзії" та часто подаючи поряд розшифрування (ключ) мотиву.

Освоюється глибинний зір за допомогою різноманітних методів. Мета иих методів — досягнення концентрації зору глядачів не на по­верхні картини, а на іншому, глибинному шарі — очі ніби дивляться крізь картину.

Метод 7. Переміщення картини. Глядач торкається кінчиком носа картини і при цьому дивиться на неї. Намагаючись утримати це по­ложення погляду, повільно відсуває від себе картину і розглядає на ній зображення візерунків. У якийсь момент під час цього процесу він "поринає" в глибину картини й помічає в ній контури, фігури.

Метод 2. Заплющування та відкривання очей. Глядач спрямо­вує свій погляд на якийсь предмет біля себе. Глядач закриває очі і уявляє його собі протягом 2 секунд на тій же відстані від себе, що й у реал ьності. Стає перед картиною і відкриває очі. Дивиться на кар­тину нерухомим поглядом, уявляючи собі предмет, і бачить глибин­ним зором таємницю...

Метод 3. Обертання очей. Глядач, стоячи перед картиною, спря­мовує очі до її країв доти, доки подвійні візерунки не зіллються в одне тривимірне зображення.

Метод 4. Варіант Нарциса. Кладуть скло на картину і дивляться на себе самого як, у дзеркало. В глибині, там де глядач бачить само­го себе, формується тривимірне зображення. Для одержання такого зображення можна використовувати нахил площини картини, щоб глибше проникнути у фантастичний світ. Розглядання таких картин приносить багато задоволення і радості.

Можна підсумувати — психоделічне мистецтво молоде, воно фор­мує власну мову, що з'єднує умовність і реальність, що виходить з інтуїції та направлена на її розвиток. Його роль у майбутньому — це можливість глибинного пізнання людини, розкриття повноти особис­тості, реалізація творчого начала, формування звільненої свідомості людин и, проникнення у сфери свідомого, ірраціонального та їх осво­єння.

УКРАЇНСЬКА КУЛЬТУРА 80-80-Х РОКІВ

Пік постмодернізму на Заході припав на 80-ті роки, а зараз він переходить із розряду "сьогодення" в розряді минулого, своєрідної класики, хоча нічого нового на зміну йому не прийшло; більш того, складається враження, ніби постмодернізм втягує в свою орбіту нові сфери культурної свідомості. Центр худож­ньої постмодерністської творчості з регіонів, де сьогодні переважає стабільність, пересу­вається в зони негараздів, що дедалі зрос­тають, тобто на схід Європи, у держави ко­лишнього Радянського Союзу.

Радянська людина жила (та, власно, й про­довжує жити) у такому світоустрої, де проти­лежні речі розглядаються як речі ідентичні. Наприклад, диктатура розглядалася як найви­ща форма демократії, працьовитість — як ко-ристолюбність і т.д. Перед нами саме така реальність, де втрачається наша здатність розрізняти добро і зло, істину й фікцію. Для колишніх соціалістичних країн проблема "за­губленої реальності", кризи цінностей — пер­шорядна. Якщо західна філософія теоретич­но доводила неможливість існування бінар­них опозицій свідомості, то у нас саме життя змішало їх;.

Уперше Ігермін "постмодернізм" зародився в літературознавстві, але поступово захопив власну сф^ру духовності й активно застосо­вується філософами та культурологами у ха­рактеристиці сучасності. У 80-х роках пост­модернізм |із суто американського явища стає міжнародним. Постмодернізм притаманний і

Україні; посуті, це стан сучасної культури, з його ідеями заперечення універсального детермінізму, раціоналізму, класичних цінностей.

Відмітною рисою сучасного мистецтва є відмова від локального, зорієнтованого в цілому на місцеву специфіку художнього менталітету й відчуття себе частиною загального процесу. Завданням для України сьогодні є визначення своєї ідентичності, свого місця та голосу в за­гальнолюдському культурному розвиткові другої половини XX ст. Тому позитивним є все те, що сприяє активізації діалогу культур України та Заходу.

Важливий культурний феномен 80-х років — "вітер свободи", що роз­крив двері Заходу для митців зі Сходу, відкриває нові перспективи пе­ред обома партнерами. Йдеться про усвідомлення єдності світової куль­тури. І такою спільною основою з мистецтвом Заходу є мистецтво аван­гарду, що розвивалось в Україні та Росії між 1910—22 рр. й стало од­нією із фундаментальних основ сучасного світового мистецтва.

Тимчасова 70-літня ізоляція українського мистецтва в "залізній клітці" колишнього СРСР від закономірностей згаданого процесу тільки підтверджує, що говорити про мистецтво України не можна поза кон­текстом найважливіших тенденцій світової культури. За цими зако­нами розвитку воно у спотвореній формі, але всеж розвивалося в період ізоляції, і з подвійною силою "вибухнуло" після розпаду Сою­зу. Українське мистецтво зараз шукає шляхів інтегрування до європей­ського культурного простору.

Однак перш ніж інтегруватися з ним сучасна Україна мусить пере­жити стадію глибокого й об'єктивного самопізнання. На відміну від Європи, у нас не існує науково вірогідної і обґрунтованої картини мистецької історії України XX ст., в котрій були б адекватно пред­ставлені різні течії, тенденції у взаємному зівставленні. З огляду на це, а також враховуючи реалії української художньої культури, її нинішній стан та соціальний контекст, специфіку сучасної суспільної свідомості в нашій країні, неможливо прийняти ідею механічної інте­грації українського мистецтва у світовий художній контекст. Абсурд­ними наголошуються будь-які спроби нав'язати нашій художній прак­тиці концепцію "актуального" шляху, розвитку завдань і цінностей, виходячи із західної ситуації.

Західна людина структурована зовсім іншим способом. Вона здат­на терпіти агресію сучасного мистецтва. Не розуміє, але терпить... Проведено довгу й важку роботу, щоб західний представник серед­нього класу змирився з тим, що в одному з головних музеїв країни виставлений унітаз, який представляє "нетлінне мистецтво". Сучасна людина нашої країни не реагує на сакральність такого типу. Така експлуатація функцій сакрального на Заході є частиною економічних відносин, а в нашому суспільстві абсолютно не спрацьовує. Людина орієнтована на традиційні сакральні цінності. Навіть молодь сьогодні не так вже рветься дивитись авангард, не кажучи вже про сучасне мистецтво, а охочіше знайомиться зі старим мистецтвом.

Втома нації від потрясінь, революцій, утопій, постійних зусиль збе­регти свою традиційно-національну культуру призводить до того, що радикальні образи сучасного мистецтва не сприймаються.