В. Кандинський — засновник абстракціонізму

Одним із засновників і теоретиків абстракціонізму вважають Васи­ля Кандинського. Він народився 1866 року в Москві, закінчив в Одесі гімназію та художню школу і потім вступив до Московського універ­ситету, де вивчав правознавство та етнографію. Упродовж життя він був громадянином Росії, Німеччини і наприкінці життя — Франції. Ро­довід митця був підставою для різноманітних національних орієнтацій. До його слов'янської крові були домішані німецька (бабуся по лінії матері) і монгольська (по батьківській лінії). Через це Кандинського тягнуло не тільки в Німеччину, а й на Схід та Північ, де увагу художни­ка приваблювали вірування різних народів, шаманізм, своєрідний по­бут, народна творчість.

Шлях професійного художника він розпочав пізно — у ЗО років — коли залишив наукову кар'єру і вступив до мюнхенської школи А. Ашбе навчатися живопису. Відтоді все його життя пов'язане з жи­вописом. Кандинський прожив довгий вік у мистецтві — 50 років. Набуваючи досвіду імпресіонізму, фовізму, модерну, примітивізму, німецького експресіонізму, він швидко завершує учнівство. А завдя­ки привабливості його особистості, його глибоким теоретичним знан­ням навколо Кандинського постійно виникають гуртки, групи. У 1901— ■904 роках він очолює об'єднання "Фаланга", з 1911 року — експресіо-^Н|стське угруповання "Синій вершник", де слов'янський елемент

(О. Явленський, М. Верьовкіна) відігравав провідну роль. Експресіо­нізм Кандинського завжди тяжів до безпредметності. 1910 року він пише свою відому працю "Про духовне у мистецтві", що постала як теоретичний маніфест абстракціонізму.

Традиційно наукова, без будь-якого епатажу форма викладу відразу привернула увагу. Основним завданням, яке вирішував автор праці, був пошук нових способів вираження духовного начала, звільненого від кайданів, що ними уявлявся Кандинському матеріальний світ. До цього він ішов поступово: тривалий час абстрагував реальність, за­шифровував предмет безпредметною формою чи, навпаки, надавав предметності безпредметній композиції. Кандинський намагався відійти від реальних взаємин реальних предметів і заснувати нові взаємини чистих емоцій та духовних уявлень, абстрагованих форм, ліній.

У 1910 році з'являються його напівабстрактні твори, де предмет­ний і безпредметний принципи ще співіснують, але кольорова дра­матургія набуває самостійності. У центрі картини "Озеро" автор імітує певну подобу вибуху, що надає всьому творові енергетичного заря­ду. Немов освітлені світлом цього вибуху, білі човни пливуть над чор­ною прірвою. Вода стає безкраїм простором, а небо — променистою світлою плямою, що скоріше нагадує воду.

Акт сприйняття, як і акт творчості, пов'язаний у Кандинського з можливістю розрізняти предмет, пізнавати його, а потім знову пірна­ти у несвідоме.

Сам Кандинський поділяв свої твори на "імпресії", "імпровізації" та "композиції". Це три стадії відходу від перших візуальних вражень. Гострі, яскраві враження від реальних предметів складались у дещо випадкове і містили в собі "напівпредметний" або "безпредметний" імпресіонізм. Імпровізація передбачала активнішу участь фантазії, об­мірковування побаченого, звільнення інтуїтивного початку. Компози­ція є найвищою і найскладнішою формою вияву творчого руху. Кандин­ський писав, що, власне, вже саме слово "композиція" лунало для нього, як молитва.

Кращі його роботи цієї доби — "Композиція №6" (1913 р.) і "Ком­позиція №7" (1913 р.). Майже однакові за розміром, вони різні за змістом та втіленням. Обидві становлять собою форму, яка була для Кандинського бажаною метою. Він втілив у просторі образотворчо-пластичну ситуацію і досягнув цілісності й довершеності художнього образу. Кожен з мотивів, сягаючи крайнього напруження, нагадує ка­тастрофу, вибух, повінь. Плями і лінії діють у цих сценах як живі істо­ти. Не люди, тварини чи предмети, а абстрактні формули — ось що посилює виразність пластичної події. Втрачаючи в конкретності, вона набуває якості в загальності. Трагедія розгортається в умовному часі, несе в собі катарсис і гармонійне вирішення, здавалося б, нерозв'яз­них суперечностей.

Кандинський не вигадує свої композиції, а лише спрямовує те, що є в його уяві. Його методу властиві єдність поміркованого і стихійного, інтуїтивного та раціонального. Його композиції побудовані на законах впливу і сприйняття кольору, ліній, плям, гармонійного поєднання ко­льору і форми, часто відкритих особисто ним. Взаємодія різних мо­тивів, зібраних ніби з попередньої творчості, створює враження косміч­ності, численності світів, які зіткнулися між собою і злились в одне ціле буття Всесвіту. Кандинський привертає увагу глядача до містич­ного, таємного народження Всесвіту та його загибелі. Його твори ви­різняються злиттям раціонального і містичного, точніше — раціональ­ним способом сприйняття містичного.

У картині Кандинського "Розгойдування" кольорові форми і лінії створюють напружено-урівноважену композицію. Геометричні фігу­ри надають витвору руху й драматизму. Яскраві тони створюють відчуття простору, а лінії — динамічну енергію та ритм. Картина ви­кликає почуття радості та захвату, діє на глядача як музика.

Кандинський наголосив на духовному змісті як на першооснові мистецтва, зробив головним засобом його втілення комбінації без­предметних форм і, таким чином, став засновником нового творчого принципу.