2.Конкретні цілі:

2.1.Аналізувати клінічні прояви травматичних пошкоджень щелепно-лицевої ділянки мирного часу.

2.2.Пояснювати етіологічні та патогенетичні фактори виникнення травматичних пошкоджень щелепно-лицевої ділянки мирного часу.

2.3. Запропонувати план обстеження постраждалих з травмою щелепно-лицевої ділянки.

2.4. Класифікувати травматичні пошкодження щелепно-лицевої ділянки.

2.5.Трактувати принципи діагностики та лікування травматичних пошкоджень щелепно-лицевої ділянки мирного часу.

2.6. Малювати графологічну схему заняття.

2.7. Проаналізувати результати лабораторних та інструментальних обстежень.

2.8. Скласти схему лікування постраждалого з травмою щелепно-лицевої ділянки.

3.Базові знання, вміння, навички, необхідні для вивчення теми (міждисциплінарна інтеграція).

Назви попередніх дисциплін	Отримані навики
1. Топографічна анатомія.	Визначити анатомічні ділянки пошкодження.
2. Загальна хірургія.	Визначити тип кровотечі та ступінь її важкості.
3. Внутрішні хвороби.	Встановити діагноз непритомності, шоку.
4. Фармакологія.	Призначити схему медикаментозного лікування.
5. Рентгенологія.	Визначити необхідний метод обстеження.

4.Завдання для самостійної роботи під час підготовки до заняття.

4.1.Перелік основних термінів, параметрів, характеристик, які повинен засвоїти студент при підготовці до заняття:

Термін	Визначення
Первинна хірургічна обробка рани.	Це перше втручання з приводу поранення, що здійснюється з метою запобігання розвитку раньової інфекції та з метою створення сприятливих умов для загоєння рани.
2. Вторинна хірургічна обробка рани.	Це повторне втручання після вже проведеної первинної хірургічної обробки.

4.2. Теоретичні питання до заняття:

1. Визначення понять ”подряпина”, ”забій”, ”рана”.

8. Пошарова будова м’яких тканин у різних топографічних ділянках обличчя.

9. Кровопостачання обличчя.

10. Іннервація обличчя.

11. Класифікація ран.

12. Клініка пошкоджень м’яких тканин та кісток щелепно-лицевої ділянки мирного часу.

13. Особливості діагностики травматичних ушкоджень м’яких тканин щелепно-лицевої ділянки мирного часу.

14. Класифікація кровотечі.

15. Тимчасові методи зупинки артеріальної кровотечі.

16. Постійна зупинка кровотечі.

17. Визначення поняття “первинна хірургічна обробка рани”.

18. Особливості проведення первинної хірургічної обробки ран обличчя.

19. Види первинної хірургічної обробки.

20. Види швів.

21. Методи тимчасової імобілізації при пошкодженнях кісток лицевого скелету.

4.3.Практичні роботи (завдання), які виконуються на занятті:

1. Виконати пальцеве притиснення загальної сонної артерії.

2. Накласти підборідну пращеподібну пов’язку.

5.ЗМІСТ ТЕМИ:

Види хірургічної обробки ран

щелепно-лицевої ділянки

Рання первинна хірургічна обробка ран

До появи виражених ознак запалення (до 24 годин після поранення)

Накладання первинних глухих швів

Відкладена первинна хірургічна обробка ран

До появи ознак запалення втручання від 24 до 72 год. після поранення, на фоні прийому антибіотиків

Накладання первинних відкладених швів

Пізня первинна хірургічна обробка ран

Перше втручання при розгорнутому запаленні після 72 год. з моменту поранення

Накладання первинних відкладених швів

Вторинна або повторна хірургічна обробка

Повторне втручання після вже проведеної хірургічної обробки

Накладання вторинних ранніх або пізніх швів

Види швів

За строком накладання

За способом накладання

За видом шовного матеріалу

Первинні глухі шви

Первинно-відкладені глухі шви

Вторинні шви

Ранні

Пізні

Вузлові

Безперервні

Платівкові

З природних матеріалів

Що розсмоктуються

Що не розсмоктуються

З синтетичних матеріалів

ПСИХО-ЕМОЦІЙНІ ПОРУШЕННЯ при пошкодженнях щелепно-лицевої ділянки

Психо-емоційні порушення, що спостерігаються у постраждалих з травмою щелепно-лицевої ділянки, обумовлені як травмою головного мозку, так і емоційною реакцією на травму і пов'язане з нею спотворення обличчя.

Психічні розлади, що виникають у зв'язку з травмою головного мозку відрізняються значним поліморфізмом. Клінічна картина при цьому залежить від того, яка ділянка головного мозку ушкоджується.

Безпосереднім результатом пошкодження мозку є глибокі розлади свідомості у вигляді сопору або коми. Вихід з цього стану настає не відразу. Зазвичай довгий час хворі знаходяться в стані оглушення і нагадують людей, що остаточно не прокинулися: вони не відразу розуміють питання, що поставлені, довго повторюють одну і туж фразу, бувають вередливі і плаксиві. При цьому хворі також скаржаться на головний біль, запаморочення, шум і важкість в голові, нудоту; у ряді випадків буває блювота. Відмічаються слабкість запам'ятовування, швидке виснаження уваги, безпідставні коливання настрою. Всі ці явища, пов'язані із струсом мозку, поступово стихають і до кінця другого тижня зазвичай зникають.

Проте, в деяких випадках, після виходу з коми, виявляються ознаки деліріозного стану свідомості: хворі не впізнають оточуючих, не орієнтуються в обстановці, не контролюють своєї поведінки. Окрім розладу орієнтування, з'являються галюцінації, переважно зорові, тривога, страх, розвивається рухове збудження. Вміст галюцинацій найчастіше стосується найбільш близької хворому тематики: епізоди дорожніх випадків, сцени, пов'язані з професією і тому подібне. Тривалість такого стану 2 – 3 дні, хоча відомі випадки затяжного делірію після травми до 2 тижнів.

У ряді випадків гострий травматичний психоз характеризується ознаками своєрідного сумеркового стану свідомості. На перший план виступає порушення орієнтації, рухове збудження з відчуттям страху і несвідомою тривогою. Цьому сприяє передчасне транспортування. Ось чому важливо стримуватися при важкій черепномозковій травмі від перевезення хворих протягом 2 – 3 тижнів.

До гострих розладів нервово-психічної сфери відносять і ті, що часто зустрічаються у військовий час - сурдомутизм (глухонімоту). Цей вид патології зазвичай пов΄язаний з повітряною контузією.

За характером емоційної реакції на отримане пошкодження щелепно-лицьової ділянки потерпілих можна розділити на дві групи.

У першій групі гострота реакції не пропорційна важкості пошкодження обличчя, що пов'язано з підвищеною збудливістю нервової системи.

У другій групі психічна пригніченість потерпілих відповідає ступеню функціональних розладів. Особливо тяжкі розлади викликають проникаючі в порожнину рота поранення обличчя з пошкодженням щелеп, язика, великими дефектами піднебіння, бічної ділянки обличчя, дна порожнини рота і ділянки підборіддя з нижньою губою.

Вираженість психічної пригніченості залежить також від таких чинників як професія потерпілого, освіта, соціальний стан і так далі.

Психогенні розлади у пацієнтів з пошкодженням обличчя і щелеп протікають по різному на різних етапах перебігу раневого процесу і є функціонально зворотним процесом. Характерно, що особи, які втратили зір при пораненні, абсолютно не реагують на спотворення, навіть в тих випадках, коли відсутність, наприклад, носа або губ усвідомлюється і без зору по функціональних порушеннях.

При важкому перебігу раневого процесу з високою температурою і явищами інтоксикації, сон в наслідок втоми, що переривається лише перев'язкою, їжею і промиваннями порожнині рота сприяє тому, що психічна пригніченість потерпілих значно зменшується і випадки невротичної реакції виникають рідко.

Навпаки, коли загальний стан пацієнта задовільний, свідомість збережена, інтоксикація мало виражена, сонливість відсутня і він знаходиться в палаті, де інші вільно розмовляють, харчуються не з поїльника, палять і тому подібне, психічна пригніченість і невротична реакція спостерігаються досить часто.

Загалом, в розвитку психогенних розладів мають значення наступні моменти:

• психічна травма, що виникла у момент поранення при чіткому уявленні отриманого спотворення обличчя;

• психічна травма, що однотипно повторюється, при контакті з оточуючими, особливо при неправильній поведінці останніх відносно хворого;

• психотравма, що виникає кожного разу, коли потерпілий бачить своє обличчя в дзеркалі;

• багатократна психічна травма у зв'язку з повторними оперативними реконструктивними і косметичними втручаннями;

• психічна травма у зв'язку з втратою виразності міміки обличчя або дефектами мови (педагоги, актори, лектори, працівники розумової праці);

• психічна травма у зв'язку з проблемами в особистому житті.

Зазвичай у момент звільнення обличчя постраждалого від пов'язки у нього з'являється непереборне бажання поглянути на себе в дзеркало. Дуже часто це посилює невротичну реакцію, яка і без того має місце. При важких пошкодження, особливо якщо лікар не зміг підготувати пацієнта або недооцінив цей момент, враження може виявитися дуже негативним. Потерпілий починає усамітнюватися, замикається в собі, відмовляється від спілкування з близькими.

У патогенезі емоційних зрушень при пошкодженнях обличчя свідомість спотворення стає причиною важкої психічної пригніченості, яка може привести до депресії, психозу і навіть до самогубства.

У ряді випадків невротична реакція в поранених в обличчя можлива також в результаті функціональних або органічних змін, що виникають внаслідок травми головного мозку. Тому навіть за відсутності психічної пригніченості поранений в обличчя інакше, не так як при пораненні інших ділянок тіла, сприймає і свій стан, і результат лікування.

Для профілактики розвитку тяжких психо-емоційних станів у постраждалих необхідно своєчасно забезпечити консультацію психіатра або психотерапевта. Бажано помістити такого хворого в палату з постраждалими, що мають схожі пошкодження, всіяко підтримувати у нього віру в одуження (психо-терапевтичні бесіди, спілкування з хворими, які вже перенесли відновлюючи операції з задовільним косметичним ефектом, демонстрації фотографій, на яких фіксовано результати вдалих пластичних операцій і т.п.). В важких випадках необхідно забезпечити постійне спостереження за хворим або навіть перевести його в психіатричний заклад.