2. Патогенний текст

Патогенні (ненормальні, неправильні, девіовані) тексти існували завжди і, мабуть, існуватимуть ще доволі довго, якщо їм все-таки дійсно судилось коли-небудь зникнути з лиця землі. Патогенним текстом може бути публікація в газеті, кадр фільму, сторінка книги або й сама книга, навіть дія. Патогенність тексту виявляється у негативному обов’язковому впливі на адресата. Цей вплив може бути керованим (замовленим), а може – випадковим. Патогенні тексти залюбки використовували диктаторські режими, тому що однією з властивостей патогенного тексту є ламання волі адресата і викривлення її в бік, потрібний владі. І "Гітлерюгенд" – прекрасний приклад найкращого використання патогенного тексту – молодь, яка стала під худенькою десницею Гітлера, була, як тепер кажуть, зазомбована. І системою освіти також. Український підручник сьогодні – це теж приклад мимовільного, себто випадкового, вже майже патогенного тексту.

Поняття патогенного тексту: визначення, класифікація, механізми нейтралізації

(автор матеріалу – КУЧЕРЕНКО Марина Василівна)

Найважливіша і очевидна роль масової комунікації полягає в обміні інформацією, у розширенні наших знань і нашого розуміння світу, суспільства і самого себе, формуванні нас як індивіда, у тому, щоб зробити кожного реципієнта більш поінформованим.

Все частіше і частіше масову комунікацію розглядають “як частину довкілля, таку ж суттєву, як вода і повітря”. Тому можна зробити висновки, що всі різновиди комунікації все більше і більше вростають у наше життя, а, отже, мають більший вплив на нашу свідомість і на діяльність. Якщо цей висновок вважати істинним, то перед нами відкривається ціла низка ще не вивчених і навіть не номінованих питань.

У зв’язку з цим ми можемо припустити існування повноцінного “третього світу” про який говорив К. Поппер. За його словами “перший світ” – це світ фізичний, другий – стани свідомості, а третій – це світ зафіксований у книгах, часописах та інших носіях об’єктивного знання. К. Поппер говорив про автономність цього світу, незалежність, а, отже, і впливовість.

Зрозуміло, керівною у “третьому світі” постає масова комунікація. Масова комунікація покликана розширити наш світогляд, зробити його гнучкішим, творчим. Поряд з таким неосяжним світом кожна окрема свідомість виступає як невеличка губка, яка щось поглинає, щось випускає на поверхню. А наш мозок виконує роль фільтра, який не пропускає весь масив інформації, а лише невелику її частину. Тому дитяча свідомість менш захищена: вона вбирає все навколо, якраз у той період, коли формується. порнографія (впливає через задоволення) і насильство (через незадоволення).

Безумовно, вони поглинають наш час. Відбувається також певне емоційне збудження. Вони виступають як постійно діючий подразник емоцій та генератор бажань. Вони також спрямовують енергію емоцій та бажань у певному напрямку. Вони вміло культивують та експлуатують нашу емоційну ниву (одночасно виснажуючи її).

На думку Б. Потятиника, домінуючий погляд щодо екранного насильства і порнографії полягає у тому, що ці віртуальні потоки ніби наелектризовують нашу психіку, невротизують її, тобто віртуальність наче перетікає у реальність.” Тобто те, що поглинаємо через ЗМІ, те і використовуємо у власному житті. Коли бачиш добро, яке перемагає зло насильницькими методами, створюється враження, що це нормальне явище і так можна чинити. “З іншого боку, соціологічні і психологічні дослідження дають підстави говорити про ефект катарсису у деяких людей, які дивляться насильницькі чи еро­тичні сцени, про зменшення реальної агресії. У цьому випадку реальність наче витікає у віртуальний простір”. Ці дві протилежні думки нас ставлять у глухий кут. Але ми будемо відстоювати позицію, що якщо порнографія і насильство у ЗМІ шкодить хоч комусь, їх потрібно викорінювати, а боротися з агресією потрібно іншими методами (про які ми вже говорили вище).

1. Ми живемо у часі, коли існує безліч різноманітних текстів, які несуть як позитивну, так і негативну інформацію. Складність ще полягає у тому, що один і той самий текст для однієї особи буде шкідливим, а для іншої  ні. Часто шкідливий текст перетворюється у патогенний і залишається у свідомості людини, формуючи її життя, вчинки, дії, погляди. Особлива природа патогенності існує у посттоталітарних країнах, куди входить Україна, тому вивчення патогенного тексту потребує окремого підходу.

2. Визначення патогенного тексту ще й досі не сформовано. Але на основі наукових праць і нашого дослідження ми пропонуємо таке визначення: патогенний текст – це текст (інформація), який усвідомлено чи неусвідомлено, накладаючись на вже існуючі в свідомості тексти (інформацію), стають загрозою психологічній безпеці особистості за певних умов (психологічних особливостей, віку, настрою, місця, часу тощо). Для глибшого вивчення цього явища ми пропонуємо ввести такі нові терміни, як “інформаційний патогенез” та “патогномічний”.

3. Щодня з’являються мільярди текстів. Створюючи їх, ми є їхніми творцями, керівниками, але водночас ми їх “раби”, тому що ці рукотворні тексти мають великий вплив на нас, змінюючи свідомість і поведінку. Під впливами цих змін ми створюємо нові тексти, які, в свою чергу, також впливають на нас. Таким чином утворюється замкнуте коло, тому дуже важко встановити, що є суб’єктом, а що  об’єктом у цих відносинах.

4. Для того, щоб знизити рівень впливу патотексту на особистість, потрібно знати механізми його нейтралізації. Такі механізми можна згрупувати у такий спосіб: репресивні (обмежувальний, заборонний), альтернативні (стимулювання альтернативних до патогенного текстових потоків), імунні (підвищення рівня освіченості особистості), нооценозні (заперечення існування патогенного тексту), тотальні (відстоювання думки, що всі тексти є патогенними, тому слід критично ставитися до всього).

5. Чіткої класифікації патогенних потоків не розроблено. Ми пропонуємо класифікувати патогенні тексти за двома ознаками: за сферою впливу (ті, що несуть загрозу моральним цінностям; ті, що забороняються законом), за емоційним каналом впливу (ті, що впливають через емоцію задоволення; ті, що впливають через емоцію незадоволення).

Проведене дослідження дає змогу сформулювати конкретні висновки теоретичного і практичного значення.

Причини виникнення патогенного тексту пов’язані з:

• суб’єктивним сприйняттям дійсності реципієнтів, а не об’єктивним їх баченням;

• неосвіченістю особи, невеликим культурним розвитком і нерізноманітним дозвіллям. У сучасній культурі виникає явище, коли реальне життя замінюється віртуальним, тому що воно краще, різноманітніше, у ньому безліч колізій, інтриг, емоцій – чого так часто не вистачає нам у життєвій буденності. Створюється ілюзія багатого повноцінного безпроблемного життя, людина повністю вростає у штучний світ і живе лише ним, відбувається знищення життєво важливих цінностей, заміна моралі реального світу віртуальним, що призводить до дискомфорту, психічних фобій та хвороб людини;

• забороною всього, що було пов’язане з еротикою, сексуальністю. Особливо це стосується посттоталітарних країн (куди входить і Україна), тому що вони після розвалу СРСР стали ареною, де перетинаються впливи принаймні двох різновидів патогенного тексту: того, що прийшов із Заходу, і того, що прийшов зі Сходу (насамперед із Росії) та культивувався в Україні близько семи десятиліть. Тому ми, українці, можемо спостерігати особливий вид патогенного тексту, який виник у нас під впливом двох “культур патогенності”;

• ліберальними, демократичними поглядами. На сьогодні більшість демократичних країн відстоюють право трансвеститів та людей нетрадиційної орієнтації.