Епоха німого кіно

Перші короткометражні фільми (15–20 метрів, приблизно 1,5 хвилин демонстрації) були здебільшого документальні, проте вже в комедійному інсценуванні братів Люмьер «Политий поливальщик» відбиваються тенденції зародження ігрового кіно. Невелика довжина перших фільмів була обумовлена технічною недосконалістю кіноапаратури, проте, вже до 1900м рокам довжина кінокартин збільшилася до 200300 метрів (15–20 хвилин демонстрації). Вдосконалення знімальної і проекційної техніки сприяло подальшому збільшенню довжини фільмів, якісному і кількісному збільшенню художніх прийомів зйомки, акторської гри і режисури. А широке розповсюдження кінематографа і популярність кінематографа забезпечили його економічну вигідність, що, проте, не могло не позначитися на художній цінності кінокартин, що знімалися. У цей період з ускладненням і подовженням сюжету фільмів починають формуватися жанри кінематографа, оформляється їх художня своєрідність, створюється специфічний для кожного жанру набір образотворчих прийомів. Найвищого свого розквіту «німе» кіно досягає до 20м роком, коли воно вже цілком оформляється як самостійний рід мистецтва володіє своїми власними художніми засобами.

Прихід звуку

Ще до початку XX століття Томас Едісон намагався синхронізувати кінескоп з фонографом, але потерпів невдачу. Проте згодом Уїльям Діксон співавтор Едісона стверджував, що йому вже 1889 року вдалося створити кинетофонограф – прилад, що відтворював звук і зображення одночасно. Проте не існує ніяких доказів, підтверджуючих його слова.

У ранній період кінематографа, звукове кіно намагалися створити в безлічі країн, але зіткнулися з двома основними проблемами: трудність в синхронізації зображення і звуку і недостатня гучність останнього. Перша проблема була вирішена шляхом запису і звуку, і зображення на одному і тому ж носієві, але для вирішення другої проблеми був потрібний винахід підсилювача низької частоти, що відбулося лише 1912 року, коли кіномова розвинулася настільки, що відсутність звуку вже не сприймалася як серйозний недолік.

У результаті патент на ту систему звукового кінематографа, яка згодом зробила звукову революцію, був отриманий в 1919 році, але кінокомпанії не обернули ніякої уваги на можливість кіно заговорити, бажаючи уникнути дорожчання вартості виробництва і прокату кінофільмів і втрати іншомовних ринків. Поки 1925 року компанія Warner Brothers, що знаходилася на межі банкрутства, не вклалася в ризикований звуковий проект.

Вже 1926 року Warner Brothers випустила декілька звукових фільмів, що складаються в основному з музичних номерів, але особливого успіху у глядачів вони не мали. Успіх прийшов тільки з фільмом "Співак джазу", в якому окрім музичних номерів Ела Джолсона були присутні і його короткі репліки. 6 жовтня 1927 року – день прем'єри "Співака Джазу" – прийнято рахувати вдень народження звукового кіно.

Подальший технічний прогрес в кіно

Хоча перший примітивний кольоровий фільм (з червоно-зеленою гаммою, без синього кольору) вийшов ще 1922 року, він не вразив глядачів. Перший «повноцінно кольоровий» короткометражний фільм системи «Technicolor» під назвою «La Cucaracha» вийшов 1934 року. Перший же повнометражний кольоровий фільм «Бекі Шарп» американського режисера вірменського походження Рубена Мамуляна вийшов 1935 року, цей рік і прийнято вважати за рік появи кольорового кіно. У СРСР перший ігровий кольоровий фільм «Груня Корнакова» був знятий вже 1936 року.

У 1950–х роках технічний прогрес зайшов ще далі. Розробка і впровадження магнітного запису і відтворення звуку, а також створення і освоєння нового вигляду кінематографа (панорамного, стереоскопічного, поліекранного і ін.) привели до значного підвищення якості показу фільмів, почали говорити про «ефект присутності» глядача. Враження посилювалося стереофонічним відтворенням звуку, що дозволяв створювати «просторову звукову перспективу» – звук як би слідує за зображенням його джерела, викликаючи ілюзію реальності джерела звуку.

У теперішній же час існують дуже витончені системи звукового супроводу кіно. Число окремих звукових каналів доходить до 7, а в екзотичних системах навіть до 12. Зрозуміло, все це покликане підсилити глибину занурення глядача в атмосферу фільму, що проглядається.