Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
+Том 1 - ПРОБЛЕМАТИКА ЗМІ - 521 стор.doc
Скачиваний:
2
Добавлен:
23.11.2019
Размер:
3.06 Mб
Скачать
  1. Фінанси. Підприємництво. Інвестування.

Публікацію про фінанси в Україні пропонує журналіст Ю. Сколотяний (див. статтю “Нацбанк і нова мітла”). Піддамо текст матеріалу побіжному аналізу.

Нацбанк і нова мітла Автор: Юрій сколотяний

http://www.dt.ua/2000/2040/68676/

У Нацбанку, як і в багатьох інших відомствах, чекають на призначення нового керівництва. Ще цілком реальні нещодавно шанси, що біля керма залишаться або нинішній перший заступник голови НБУ Анатолій Шаповалов, або навіть сам Володимир Стельмах, цього тижня почали танути. Фінансова громадськість знову пожвавішала, перебираючи і перемиваючи кісточки можливим кандидатам. Гідних не так уже й багато, якщо врахувати, які «завали» доведеться розчищати новому керівникові відомства.

Очолити монетарне відомство в нинішніх умовах – місія не така вже й приємна, як це може видатися на перший погляд. Попри видиме відносне благополуччя, у банківській сфері накопичилася величезна кількість законсервованих, але невирішених проблем, які вимагають системного і дуже зваженого підходу. Без якісного реформування системи регулювання та нагляду в банківській галузі фінансову систему очікують серйозні неприємності у не такому вже й далекому майбутньому. До того ж новому голові НБУ, крім реформаторських здібностей, доведеться виявляти ще й хист «проходити між крапельками».

У колі претендентів...

Якщо коло претендентів на посаду нового глави уряду вже окреслене досить чітко (Азаров та Яценюк), то з кандидатурами на посаду голови Нацбанку ситуація набагато туманніша. Хочеш – не хочеш, а керувати таким серйозним відомством, що здійснює регулювання грошово-кредитної політики і банківський нагляд одночасно, має людина, яка знається на цих питаннях. Тобто досить авторитетний і фаховий банкір.

У партійних лавах регіоналів кандидатур з такими характеристиками, які ще й влаштовують усіх в оточенні нового президента, немає. Сергій Льовочкін, котрий числився головою НБУ в опозиційному уряді Януковича – надто вже одіозна фігура. Та й, за великим рахунком, не банкір зовсім, хоча й мав стосунок до кількох досить скандальних банківських історій. Тому багато хто (і не тільки банкіри) зітхнули з полегкістю, коли пан Льовочкін одержав цього тижня посаду голови адміністрації нового президента.

Банальний розмін посади голови НБУ під час коаліційних торгів – теж не найбільш імовірний варіант. Адже справжнє значення контролю над Нацбанком і його підопічними виявилося у всій красі під час останньої кризи. Особливо добре це усвідомила Юлія Тимошенко. Після низки невдалих спроб закликати перших осіб НБУ до послуху батогом – публічним шантажем і парламентськими наїздами, вона була змушена в пошуках джерела для латання бюджетних дірок обдаровувати Нацбанк пряниками. Причому з простягнутою рукою на уклін довелося йти не тільки до своїх колег-чиновників, а й до широких кіл банкірської громадськості («ДТ», № 3 від 30 січня 2010).

Втім, то була дещо інша ситуація. При тому розкладі у Володимира Стельмаха був надійний дах – не хто інший, як екс-президент Віктор Ющенко, один із найзатятіших антагоністів Юлії Володимирівни. Серед вельми урізаних повноважень глави держави усе ще залишається одне дуже важливе – вносити кандидатуру та ініціювати відставку голови Національного банку.

До речі, саме тому регіонали цілком можуть цією посадою поступитися: керівникові монетарного відомства все одно доведеться бути поступливим із главою держави. Так само, як Володимиру Семеновичу з Віктором Андрійовичем.

За таких умов відсутність тісної зв’язки перших осіб НБУ з кимось з потенційних прем’єрів зовсім не завадила б. Адже управу на Нацбанк, у разі його надмірної норовливості, прем’єрові доведеться шукати на Банковій. А це, якщо згадати механізм стримувань і противаг, на принципах роботи якого пан Льовочкін має добре знатися з власного досвіду роботи в президентській адміністрації, – досить непоганий важіль впливу в руках президента і його апарату. З тієї самої причини остаточно не відкидався варіант, що біля керма НБУ можуть залишитися і його нинішні перші особи – Шаповалов або навіть Стельмах, котрі на болючі мозолі регіоналам ніколи не наступали. Радше навпаки.

Проте цього тижня джерело в Партії регіонів повідомило агентству «РБК-Україна», що Сергій Тігіпко та Анатолій Шаповалов відмовилися від отриманої пропозиції очолити НБУ. Чутки щодо Миколи Азарова теж спростовуються: на нього чекає величезний фронт робіт, якщо не на першій, то вже точно на другій посаді в Кабміні.

А як щодо першого заступника глави в секретаріаті Ющенка Олександра Шлапака? Джерело з Партії регіонів стверджує, що він «справді міг би стати головою НБУ... якби сьогодні на інавгурацію прийшов Віктор Ющенко». Схоже, що Олександр Віталійович, котрий останні два роки був головним речником глави держави з економічних питань, став аж надто асоціюватися з Віктором Андрійовичем. Очевидно, що й близькість Шлапака до Тігіпка та Яценюка грає не на користь цієї кандидатури в очах оточення Януковича.

За даними джерела, главою НБУ буде призначено не представника Партії регіонів, а «тихого і спокійного банкіра». «Можу сказати, – це буде досить несподіване призначення», – сказав співрозмовник «РБК-Україна».

У Нацбанку минулого тижня аж гуло – обговорювалася можливість приходу на посаду глави відомства голови правління «Дочернего банка Сбербанка России» (Україна) Ігоря Юшка. Вже традиційно, при кожному новому розподілі повноважень Ігоря Олеговича називають серед кандидатів – на пост чи то міністра фінансів, чи то голови Нацбанку. Добре, що претендувати на обидва крісла цілком дозволяють професійні якості екс-міністра фінансів та заступника голови фінансово-банківського комітету ВР, який керував свого часу ще й одним із найбільш просунутих в Україні банків. Але дотепер не складалося. Неабияке вміння торгуватися, виявлене паном Юшком під час продажу групі UniCredit Укрсоцбанку, певне, не поширюється на торгівлю посадами, яка ведеться за «дещо іншими принципами».

Навряд чи у цій справі серйозно набив руку і ще один учасник угоди з італійцями, безумовний авторитет у банкірському середовищі Борис Тимонькін. Пост голови правління одного з найбільших банків у країні за умовчанням передбачає неабияке вміння знаходити спільну мову з апаратними бюрократами. Та от високих посад у держструктурах Борис Владиславович не обіймав, тому статус банкіра-бізнесмена, а не чиновника – не на його користь в очах апаратників-бюрократів.

У цьому контексті вищі шанси в голів правлінь держбанків – Укрексимбанку (Віктора Капустіна) та Ощадбанку (Анатолія Гулея).

У них і зі статусом «державних людей» краще, й інтереси уряду їм ближчі та зрозуміліші. А банківського професіоналізму ні Віктору Володимировичу, ні Анатолію Івановичу не позичати.

До того ж обидва звикли опинятися між молотом і ковадлом. З одного боку, статус голови правління держбанку зобов’язує прислухатися до побажань чиновників і всіляких впливових осіб. З іншого – виявляти дива дипломатії, коли треба сказати головне банкірське слово «ні», захищаючи від надмірних чиновницьких апетитів інтереси установи, чиє управління довірене.

Отакий на сьогодні у загальних рисах перелік претендентів на пост глави НБУ. Втім, за великого бажання у банківському середовищі можна підшукати ще кілька кандидатур, які підходять на цю посаду. Серед таких цілком могли б розглядатися і голова правління ВТБ-Банку Вадим Пушкарьов, який має досвід роботи в Нацбанку, і топ «Райффайзен Банку Аваль» Володимир Лавренчук з його досвідом роботи в держбанках. Але це – якщо вибирати за критеріями досвіду та банківської фаховості. Що за українських умов, на жаль, малоймовірно.

Тут вы можете оставить комментарий к выбранному абзацу или сообщить об ошибке.

Оставленные комментарии видны всем.