Співвідношення сторін екрану

Співвідношення ширини і висоти кадру (англ. aspect ratio) – найважливіше поняття в кінематографі. Протягом більшої частини історії кінематографа відношення горизонтальною до вертикальної сторони кадру приблизно 4:3 (4 одиниці завширшки до 3 одиниць у висоту; іноді ще записується як 1,33:1 або просто 1,33) – що склалося ще в часи Едісона і Люмьеров через достатні випадкові причини, хоча і близьке до найпоширенішого формату полотна в живописі. Це ж відношення було перейняте і телебаченням. Річ у тому, що поле зору людини має співвідношення зовсім не 4:3. Адже у людини 2 очі, розташованих на одній горизонтальній лінії – отже, поле зору людини ширше і наближається до співвідношення 2:1. Тому, при виникненні сильної конкуренції з боку телебачення кіно почало активно звертатися до широкого екрану, в якому поступово утвердились два основні формати: 2,35:1 (тобто приблизно 7:3) і 2,2:1. Існують експериментальні фільми з іншим співвідношенням (наприклад, кругова панорама з оглядом 360°).

Проте широкоекранне кіно ніяк не могло претендувати на загальне застосування, оскільки воно підходить для масштабних епічних композицій, але у жодному випадку для камерного психологічного кіно (не тільки із загальноестетичних міркувань, але з елементарної обставини, що на ізольованому крупному плані людської особи при широкоекранній зйомці приблизно дві третини кадру залишаються незаповненими). У той же час, і класичне співвідношення 4:3 не завжди є виграшним, і як тільки виник сам по собі питання про зміну всій технології кінопроцесу, кінематограф почав тяжіти до співвідношення сторін близькому до золотого перетину (це приблизно 1,62:1). У результаті з'явився формат 5:3 (1,66:1), на який досить швидко перейшло західноєвропейське кіно; у США ж почав домінувати формат, проміжний між європейським і широким, – 1,85:1.

Зміна формату кадру, по-перше, дозволила органічніше використовувати закладений в кінематографі образотворчий потенціал, а по-друге, само по собі наявність декількох форматів дала кінематографістам можливість вибрати той з них, який найбільш адекватний поставленому художньому завданню, що сприяло як збільшення естетичної якості середньостатистичного фільму, так і зростанню авторської свободи.

Так званий «ефект 25-го кадру»

Кінокамера фіксує фази руху об'єкту на кіноплівці у вигляді ряду послідовних фотознімків (кадрів кінозображення). Потім ці кадри проектуються на екрані. Частота кадрів старих чорно-білих фільмів складала 1000 кадрів на хвилину (16 кадрів на секунду). Пізніше було експериментально виявлено, що людина починає сприймати рух як плавне, починаючи приблизно з 24 кадрів (фаз руху) на секунду, що і стало стандартом для зйомки практично на весь XX століття. У сучасних кінотеатрах мінімальна частота проекції складає 48 мигтінь на секунду (це 24 кадри на секунду при подвійному мигтінні обтюратора).

У середині XX століття був поширений міф про те, що людський мозок нібито може сприйняти лише 24 кадри в секунду  а 25–й кадр, якщо його вставити у відтворення, нібито сприйматиметься людиною на підсвідомому рівні. З цієї помилки були зроблені виводи про ефективність «феномену 25–го кадру» в різних видах навіювання і підсвідомої дії (наприклад, в цілях політичної пропаганди, комерційної реклами, при навчанні іноземним мовам, лікуванні від наркозалежності і ін.). Тут важливо підкреслити, що верхня порогова частота мигтіння, що сприймається людським мозком, в середньому складає 39–42 герци й індивідуальна для кожної людини. Тому всі вигадки про вплив 25–го кадру на підсвідомість людини не мають відношення до реальності.

Весь фокус в тому, що застосувати «25 кадр» можливо тільки в кінотеатрах – він показується у момент зміни кадру, коли основне зображення перекрите обтюратором. Як відомо, один і той же кадр показується двічі, причому тривалість стояння кадру і чорного поля мають бути однаковими, тільки для цього випадку дійсна вибрана в кінематографі «критична частота мигтінь» не нижче 48 Гц. У цьому випадку показаний лише один раз в секунду «25–й кадр» буде непомітний глядачеві. У телекартинку неможливо вставити вже «26–й кадр» на чорне поле, у цей момент відбувається зворотний хід світивши розгортки. Вставка ж кадру в телекартинку замість кадру корисного зображення викликає неприємні відчуття і дозволяє швидко визначити наявність «25 кадру», що і відбулося на Україні з відеокліпом «Якщо не буде громадянської війни».