Ідеологія і стратегія сталого розвитку України

Водночас, говорячи про зовнішні загрози, варто визнати міжнародне середовище, в якому відбувається розвиток України, все ж таки відносно сприятливим, порівняно з потужними внутрішніми ризиками, викликами та загрозами. Їх сукупність дозволяє констатувати: Україна перебуває в умовах системної довгострокової кризи з такими критичними за своїми можливими негативними наслідками ознаками:

– політична нестабільність, глибинною системною причиною якої є дуалізм виконавчої влади, що загрожує занепадом усіх сфер життя суспільства;

– разюча невідповідність одного з найкращих у Європі природно-ресурсного й людського потенціалу темпам зростання реального валового внутрішнього продукту, які не забезпечують навіть наближення рівня життя населення України до середньоєвропейських показників;

– фактична вичерпаність внаслідок світової фінансово-економічної кризи механізмів і ресурсів економічного розвитку, які забезпечували зростання впродовж попередніх років і були пов’язані насамперед зі сприятливою міжнародною ціновою кон’юнктурою;

– застарілість і зношеність основних виробничих фондів, особливо в експортно орієнтованих галузях, вугільній, металургійній, енергетичній, машинобудівній промисловості, що призводить до науково-технологічного відставання нашої держави від індустріально розвинених країн;

– загроза енергетичній безпеці України, яка обумовлена енергоємністю економіки, низьким рівнем використання альтернативної енергетики, надмірною залежністю від зовнішніх джерел енергії, що стрімко вичерпуються, неадекватною структурою та географією імпорту енергоносіїв, особливо природного газу і ядерного палива;

– значний, майже 50 %, обсяг економіки з істотними кримінальною та корупційною складовими, низький рівень боротьби зі злочинністю, рейдерством, що породжує безкарність, свавілля, суспільну апатію і байдужість;

– реальне безробіття, особливо серед молоді, галузеве та регіональне;

– низька купівельна спроможність населення, неможливість для більшості громадян реально вирішити житлові та побутові проблеми за рахунок масово доступних кредитів;

– сталі негативні демографічні тенденції, значне погіршення здоров’я нації, зменшення середньої тривалості життя, динаміка поширення СНІДу, алкоголізму, наркоманії, серцево-судинних захворювань і туберкульозу, що послаблює людські активи суспільства;

– погіршення екологічної ситуації, забруднення значної частини території України (зокрема радіаційне, хімічне, відходами металургійного виробництва), висока ймовірність масштабних техногенних і природних катастроф;

– підвищення рівня етноконфесійної конфліктності, особливо у «депресивних» регіонах.

Вище перелічене обумовлює необхідність вжиття негайних заходів для кардинального підвищення ефективності Української держави та суспільства. Адже, зволікаючи з реалізацією системних завдань державного розвитку, політичні еліти створюють «парниковий ефект» напівстабільності, який уже найближчим часом може викликати значні негативні наслідки.

Отже, Україна знову опинилася на перехресті траєкторій розвитку. Потрібно вирішити, яким шляхом рухатися далі: чи запозичувати рецепти успіху в інших країн і тим самим значно обмежувати можливість реалізації національних інтересів, чи поставити амбітну мету – досягти максимальної самодостатності у прийнятті доленосних для держави та нації рішень, проторувавши свій власний шлях у майбутнє. Цей шлях, на мою думку, базується на стратегії суб’єктності України, тобто здатності країни самостійно моделювати розвиток відповідно до національних інтересів, у широкій кооперації з іншими суб’єктами брати активну участь у формуванні міжнародної політики, мати достатній імунітет до глобальних загроз і коливань світової кон’юнктури.

Неупереджений аналіз експертами української розвідки світових тенденцій і власне загроз національній безпеці України дозволяє зробити висновок, що основою довгострокової стратегії розвитку держави мають стати: 1) інноваційна модель зростання економіки; 2) раціональне і ефективне використання власних природних багатств, вигідного геополітичного розташування, потужного інтелектуального ресурсу; 3) мінімізація залежності від зовнішніх джерел енергоносіїв; 4) збалансована модель системи національної безпеки; 5) прагматична й економізована зовнішня політика; 6) розгалужена міжнародна кооперація у передових галузях і високих технологіях; 7) врегулювання конфліктних ситуацій у зовнішньому оточенні на базі ефективних міжнародно-правових механізмів.

У сфері економічного розвитку потрібно націлитися на перехід до моделі економіки з високою доданою вартістю і дорогою робочою силою, що забезпечить розвиток продуктивного потенціалу суспільства. Стратегічні ж завдання мають полягати у формуванні інститутів нової економіки і суспільства знань, переході від переважно експортно-сировинного до інвестиційно-інноваційного типу економічного розвитку, нарощуванні конкурентного потенціалу української економіки за рахунок вітчизняних досягнень науки, освіти і високих технологій. При цьому за пріоритет слід узяти розвиток освіти і науки, рішучу реструктуризацію базових галузей економіки шляхом створення спільних фінансово-промислових та виробничих структур, активного вливання внутрішніх та зовнішніх інвестицій.

Для реалізації конкурентних переваг на глобальних ринках природно формувати масштабні високотехнологічні виробництва у тих сферах, в яких Україна має достатній науково-технологічний потенціал. Зокрема, впровадження технологічних інновацій у вітчизняні авіаційну промисловість, металургію, суднобудування, космічну та оборонну галузі, точне машинобудування, у сфери атомної енергетики, транспорту й аграрного сектору, інші високотехнологічні виробництва з високим експортним потенціалом здатне забезпечити не лише їхній прискорений розвиток, а й реальний прорив в інших галузях української економіки.

За влучним висловом Т. Рузвельта, «Великою націю роблять не її багатства, а те, як вона їх використовує». У контексті цього, перед Україною стоїть гостра необхідність запровадження режиму тотальної економії фінансових і природно-сировинних ресурсів, забезпечення енергетичної незалежності держави, у т.ч. шляхом зниження рівня енергоємності ВВП як мінімум на 30 %, всебічного розвитку енергетичного потенціалу, енергозберігаючих технологій, розробки власних покладів мінеральних і енергоресурсів та нових видів енергії.

На часі – подолання кризових явищ у системі законності, правопорядку та судочинства, адже ще Сенека попереджав: «Несправедлива влада – недовговічна». Потрібна не декларативна, а реальна боротьба з корупцією, особливо у сферах торговельно-економічних, фінансових відносин, державної служби. Слід визнати, що ця тема впродовж багатьох років стоїть на порядку денному, але все ще далека від вирішення в реальному житті. У цьому контексті слід задіяти ефективний механізм правоохоронного сектору України, який потребує реформування відповідно до європейських стандартів.

Україна не може собі дозволити розпорошувати зусилля на широкий спектр географічних і тематичних напрямів, а повинна сконцентрувати власні й зовнішні інвестиційні ресурси на реалізації обмеженої кількості конкретних програм, насамперед тих, що стосуються цілеспрямованої інтеграції вітчизняної економіки в європейські та регіональні масштабні проекти в енергетичній і транспортно-транзитній сферах.

Поряд зі сталим, стабільним розвитком суспільства, пріоритетом державної політики і влади має залишатися людина, забезпечення її безпеки та гарантування свобод. Найактуальніші питання — захист населення від наслідків фінансово-економічної кризи, передусім забезпечення людей робочими місцями, захист їхніх заощаджень у банківській системі, створення максимально сприятливого середовища та умов для розвитку малого і середнього бізнесу.