Снід: сьогодні його жертвою може стати кожен

Автор матеріалу – Тетяна ГАЛКОВСЬКА

Джерело: Дзеркало тижня. – № 46 (471) 29 листопада – 5 грудня 2003; а також: http://www.dt.ua/3000/3450/44132/

У 25–річної Світлани ВІЛ (вірус імунодефіциту людини) виявили практично перед самими пологами – після того як вкотре зробили аналіз крові. Молода жінка була шокована і спочатку звинуватила в усьому медиків: мовляв, це вони внесли їй інфекцію при внутрішньовенному заборі крові. Проте невеличке розслідування дуже швидко встановило істину. Інфекцію приніс у дім Світланин чоловік. Вагітність у дружини проходила важко, про якісь інтимні стосунки й мови бути не могло, тож він і вирушив під час відпустки зі своїм приятелем у так званий секс-тур до Азії. Нещодавно у подружжя народилася донька Даринка. Заразиться вона від матері чи ні – можна буде з упевненістю сказати лише через півтора року. Саме стільки часу (а іноді й довше) у крові дитини можуть зберігатися антитіла ВІЛ–інфікованої матері.

За неофіційними даними, носіями вірусу імунодефіциту людини в Україні є сьогодні не менше 600 тисяч чоловік. В офіційних же регістрах на вересень нинішнього року значилося 58,5 тисячі заражених, приблизно 10 відсотків із яких – діти. Ця історія – наочне підтвердження того факту, що епідемія, яка раніше лютувала в основному лише в «групах ризику», вирвалася на волю. Причому найуразливішими, «сліпими» жертвами стають саме жінки, які ведуть найзвичайнісінький, не ризикований спосіб життя, та їхні новонароджені діти. Про це свідчать і результати дослідження, проведеного кілька років тому в Мексиці: лише 0,8 % усіх відомих випадків СНІДу виявлено в «професіоналок», тоді як на частку одружених домогосподарок припадало 9 %.

Аналіз вітчизняної статистики також свідчить про тенденцію до стрімкого зростання кількості осіб, які заразилися гетеросексуальним шляхом. Хоча в більшості випадків (67 %) інфікування ВІЛ відбувається, як і раніше, у середовищі ін’єкційних наркоманів і «трудівників» секс-бізнесу. Змінилися й темпи настання хвороби. За даними міжнародних експертів, саме в Україні, а також у її найближчих сусідів – Росії та Естонії – епідемія ВІЛ/СНІДу розвивається найагресивніше, захопивши майже 1 % дорослого населення. Якщо вірити прогнозам тих самих експертів, то, в найкращому випадку, вже через шість років кількість інфікованих збільшиться вдвічі, а в гіршому – сягне 5 % дорослого населення.

Донедавна особливих підстав для оптимізму не було. Інфіковані та хворі, по суті, опинялися сам на сам із лихом: медики лише діагностували захворювання й сяк-так намагалися впоратися з опортуністичними (супутніми) інфекціями. Не було ні ліків на лікування СНІДу, ні грошей на їх придбання. Причому не лише для дорослих, а й для дітей. З «мертвої» точки справа почала зрушуватися лише протягом останніх двох років, коли держава стала виділяти кошти (слід сказати, дуже малі) на придбання ліків для лікування хворих на СНІД – антиретровірусної терапії. Гроші ці були краплею в морі: їх вистачало на лікування поодиноких хворих, тоді як їх налічувалося сотні.

Швидше за все, ситуація й далі розвивалася б за песимістичним прогнозом, якби в справу не втрутилися стурбовані темпами зростання пандемії міжнародні організації. Було підписано угоди з Глобальним фондом боротьби зі СНІДом, туберкульозом і малярією та зі Світовим банком. Перший надав грант на загальну суму 92 млн. доларів, із яких понад шість мільйонів уже надійшли в Україну. У середині листопада парламент ратифікував угоду й зі Світовим банком про позику в 60 млн. доларів на реалізацію спільного проекту «Контроль за туберкульозом і ВІЛ/СНІДом в Україні».

Відтак світ побачила п’ята національна програма профілактики ВІЛ-інфекції та лікування ВІЛ–інфікованих і хворих на СНІД на 2004–2008 роки, що вперше матиме донорське фінансування. Це дозволить закупити специфічні антиретровірусні препарати та ліки на лікування опортуністичних хвороб практично для всіх чотирьох тисяч хворих. Гроші буде виділено на закупівлю лабораторного та діагностичного устаткування, у тому числі й практично відсутньої в нас ПЦР–діагностики, що дозволяє встановити діагноз протягом кількох годин, а також на придбання лікувальної апаратури та транспорту. Останній дуже важливий у профілактиці й на ранньому виявленні захворювання в глухих районах країни. Крім того, передбачається виділити значні кошти на навчання і підвищення кваліфікації медиків, моніторинг та інформаційну роботу.

Поки що, за словами директора Українського центру профілактики та боротьби зі СНІДом професора Алли Щербинської, в Україні лікується близько 100 чоловік: 65 дорослих і 30 дітей. Усі вони отримують терапію відповідно до протоколів, спеціально розроблених ВООЗ для країн СНД. Це не означає, що наших хворих лікують гірше, ніж на Заході, – йдеться лише про більш раціональні методи лікування: далеко не всім хворим відразу ж потрібні складні препарати.

– Сьогодні є 15 препаратів, із яких можна створити кілька схем терапії, –пояснює Алла Михайлівна. – Ці схеми призначають, як правило, починаючи з менш ефективних до більш ефективних. У міру того, як у хворого розвивається стійкість до препаратів, ми змінюємо менш складні препарати на більш складні. Але при цьому враховується й економічна ефективність. Для країн СНД, в яких лікування ще, по суті, не проводилося (отож немає стійких до препаратів форм вірусу), ВООЗ розробила стартову терапію для 80 % усіх, хто починає лікування. А ось 20 % отримають складнішу схему лікування: у хворих можуть бути протипоказання проти тих чи інших препаратів, анемія, що потребує певних ліків, або взагалі несприйнятливість до цієї терапії. Однак за необхідності ми можемо застосовувати всі схеми, які використовуються у світі.

На кінець грудня тих, хто отримує лікування, стане значно більше. Вже проведено тендер на закупівлю антиретровірусної терапії, і щойно Глобальний фонд надішле підтвердження, відразу розпочнеться закупівля препаратів. Таким чином, можна сподіватися, що завдяки коштам міжнародних фінансових організацій удасться якщо не купірувати епідемію, то бодай полегшити долю тих, кого вона торкнулася, спробувати запобігти появі нових жертв. До речі, для реалізації останнього Мінздоров’я починає розробляти єдину інформаційну політику у сфері ВІЛ/СНІДу, якої Україна досі не мала. Просвітительська діяльність численних неурядових організацій практично ніяк не впливає на рівень поінформованості суспільства та формування толерантного ставлення до хворих на СНІД, які сьогодні, по суті, є ізгоями.

…Що ж до Даринки, то про її ВІЛ-статус ще нічого певного сказати не можна: маляті лише півроку. У такому віці діагноз більш-менш точно можна поставити лише у випадку, якщо починають проявлятися клінічні симптоми СНІДу. Але дівчинка почувається нормально, і батьки сподіваються, що їй пощастило не заразитися. Звісно, все ускладнюється тим, що Світлана дуже пізно почала приймати антиретровірусну терапію. Та й на останніх місяцях вагітності, зокрема у поєднанні з іншими методами профілактики (особливе ведення пологів, правильне вигодовування маляти), вона цілком ефективна.

Сьогодні ризик передачі ВІЛ-інфекції від матері до дитини – вертикальної трансмісії – знизився в Україні з природного рівня до 10 %. Отже, у дівчинки є шанс вирости здоровою.

АНАЛІЗ ЖУРНАЛІСТСЬКОГО МАТЕРІАЛУ

Тетяни Галковської

«СНІД: сьогодні його жертвою може стати кожен»

Автор аналізу – Підгорецька Марія

Дослідження наведеного вище журналістського матеріалу ми здійснимо за чотирма аспектами аналізу будь-якої проблематики ЗМІ:

• формальний (лексико-семантичний, синтактико-стилістичний; психолінгвістичний, соціолінгвістичний);

• змістовий (структурно-смисловий),

• функціональний (рольовий);

• соціально-оціночний (оцінка явища з боку дотримання соціальних норм і зразків поведінки).

Отже, стаття «СНІД: сьогодні жертвою його може стати кожен» журналіста Тетяни Галковської має такий формальний аспект:

3. лексико-семантичні особливості:

• матеріал тяжіє до висвітлення швидких темпів процесу розвитку ВІЛ/СНІДУ на теренах України: “носіями вірусу імунодефіциту людини в Україні є сьогодні не менше 600 тисяч чоловік”,” 58,5 тисячі заражених”, “5 % дорослого населення”;

• подані далі слова, словосполучення та речення мають семантику співчуття, суспільної незахищеності, пригнічення, відчуття небезпеки: “вкотре”, “58,5 тисячі заражених”, “10 відсотків із яких — діти”, “розвивається найагресивніше”, “опинялися сам на сам із лихом”, “«сліпими» жертвами” “гроші ці були краплею в морі”, “полегшити долю тих”, “наших хворих лікують гірше”, “маляті лише півроку”, “ізгоями”.

2) синтактико-стилістичні особливості:

• перший абзац має вісім речень чотири з яких є складними, що дозволяє сказати про складний характер висловлення думки, опису ситуації – прикладу, перше речення складається з одного складного речення з пояснювальним залежним реченням;

• другий абзац має п’ять речень, кожне з яких є складним або простим ускладненим,також у другому, третьому та п’ятому автор звертається до цифрових показників, що також свідчить про прагнення автора тексту підтвердит сутність проблеми реальними цифрами;

• у третьому абзаці – чотири речення: тільки перше речення є простим, решта три речення мають структуру складного пояснювального та простого, ускладненого однорідними членами речення, що фіксує прагнення журналіста до пояснення та роз тлумачення читачу проблеми;

• четвертий абзац має шість речень, перше та шосте з яких - просте, а друге – є складною синтаксичною структурою безсполучникового та складного речення з порівняльно підрядним, що може розглядатися як прагнення журналіста до точності й лаконічності на фоні тенденції до пояснення;

• у п’ятому абзаці чотири речення, усі зі складною структурою уточнюючих та пояснювальних підрядних речень;

• шостий абзац має п’ять речень, які також є складними підрядними реченнями, що означає, на нашу думку, прагнення автора матеріалу деталізувати та розтлумачити читачеві деталі описуваної проблеми.

• у сьомому абзаці три речення: автор використовує прості ускладненні скороченням речення цитації та деталізації у поясненні проблеми, та складні речення з підрядним зв’язком.

• восьмий абзац містить чотири речення, які також є складними або ускладненими вставними конструкціями (наприклад, прямою мовою), що за задумом автора статті повинно переконати читача у потрібності описуваного матеріалу;

• у дев’ятому абзаці п’ять речень, перше речення просте, складного речення з пояснювальним залежним реченням;

• десятий абзац має п’ять речень: речення є складними або ж складно – підрядними.

• в одинадцятому абзаці два речення: перше ускладнене науковим словосполученням, друге – просте.

3) психолінгвістичний і соціолінгвістичний аналіз формальних особливостей статті дозволяє фіксувати такі особливості:

• прагнення автора до документальності й точності опису проблеми (часті посилання на цифрові показники, роки, медичну термінологію);

• прагнення автора до переконливості (виражено у цитуванні першої особи – директора Українського центру профілактики та боротьби зі СНІДом);

• точний приклад соціальних агентів проблеми (сімя Світлани);

• сухість у співпереживанні щодо ВІЛ/СНІД інфікованих (стислі характеристики; сухі подачі цифр, не вказані джерела звідки журналіст брав дані статистики);

• надія на виправлення ситуації (останні два абзаци в статті);

• однорідність деяких абзаців через обтяжування всього тексту цифрами та декількома термінам підкреслює те, що автор хоче привернути нашу увагу до поставленої проблеми,хоча текст сприймається важко, що впливає на його розуміння; не всі читачі зможуть одразу після ознайомлення з інформацією зрозуміти її.

Змістовий (структурно-смисловий) аналіз дає право занотувати чітку структуру тексту, а саме: зачин, розповідь про історію жінки та її рідних, пояснення причинно-наслідкових відношень. Основна частина – це аналіз автором ситуації в країні на період 2003року. Та закінчення - висловлення надії на покращення справ. Разом з тим у статті спостерігається глибокий аналіз проблем зараження СНІДУ.

Функціональний (рольовий) аналіз: стаття спрямована виконати інформативну роль, а не роль вирішення проблеми, автор пропонує декілька варіантів вирішення проблеми ,для деяких реципієнтів може стати повчальною.

Соціально-оціночний аналіз (оцінка явища з боку дотримання соціальних норм і зразків поведінки):

• матеріал є соціально актуальним;

• дотримання соціальних норм (автор не залякує глобальною проблемою, а лише стримано констатує факти);

• існує порівняння з іншими країнами Росія, Естонія.

Отже, за чотирма параметрами ми здійснили аналіз статті з позицій усвідомлення цінностей, зразків поведінки та принципів ставлення до інших індивідів, соціальних груп та людей носіїв вірусу імунодефіциту.

СОЦІАЛЬНА ПРОБЛЕМАТИКА