1. Українознавство - частина культури. Його необхідність, зміст і мета. Визначення ключових понять

1.1 Культура

Це одне з найзагальніших і найуживаніших понять, і тому існує безліч його визначень, тлумачень, розумінь, нерозумінь і спотворень. Для когось це поняття обмежується здатністю людини не плювати на підлогу, хтось не вважає культурною людину, яка не читала К’єркегора, а один виродок, почувши слово «культура», хапався за кобуру пістолета (сам зізнавався). Коли ж ідеться про речі серйозні – наприклад, видається цілий курс лекцій з якоїсь дисципліни, – то треба вибрати й запам’ятати якесь одне, по можливості чітке, визначення та й дотримуватися його неухильно.

Для подальших бесід нам достатньо буде дуже простого визначення: культура – це система всіх тих знань і вмінь, що їх люди набувають після свого народження, тобто шляхом навчання й практики впродовж усього життя.

Культура належить народу. Це не гасло, це визначення. Справді, носієм культури як системи може бути тільки народ, велика спільнота людей. Коли ми кажемо «носій культури» про окрему людину, то це неточно, бо бути носієм усієї культури жодна людина не може, хоч яка б вона була розумна та освічена. Фактично кожна людина є носієм якоїсь частки культури свого (або й чужого) народу.

До культури народу належить його мова, наука, релігія, спосіб життя, організація праці, звичаї та закони, якими він керується в житті, система освіти й виховання молоді та багато чого іншого. До культури народу належить і його пам’ять – здатність берегти надбані знання і вміння.

І генетична пам’ять? Ні. Ніякого відношення до культури вона не має. Генетична пам’ять – це та система знань і вмінь, яка передається нам від батьків через генетичні коди, що формувалися протягом еволюції життя на Землі і тепер закладені в кожній живій істоті у вигляді специфічних білкових структур. На жаль, цієї простої істини наші шкільні вчителі біології ну ніяк не можуть навчити своїх учнів, отож маємо масові посилання на генетичну пам’ять як на частину культури. Прикра помилка. Наша генетична пам’ять принципово така сама, як і у тварин, тільки не така досконала, бо дедалі помітніше пригнічується та відтісняється саме культурою. Ми знаємо, що висота небезпечна, ми вміємо кліпати на спалах світла чи різкий звук, ми вміємо перетравлювати їжу – це надзвичайно корисні й надзвичайно складні вміння і дії, – але ми цього, як і тварини, не вчимося: ці вміння, ці запаси несвідомих знань закладені в наше тіло ще до народження. Ми з задоволенням купаємося в чистій річці, колупаємося в носі та практикуємо безліч інших процедур очищення свого тіла – але це не культура. Це роблять так чи інакше всі тварини. Це – генетичне, природне. Це інстинкти або й ще простіші механізми. Вони прекрасно працюють і без навчання.

І це необхідно чітко засвоїти й зрозуміти, бо плутання природних явищ із культурними призводить до сумних наслідків, про що ще не раз матимемо нагоду задуматись.

1.2 Навчання

У наведеному визначенні є ще одне підступне поняття: навчання. Ми звикли ототожнювати це поняття з десятьма (або й більше) роками тяжких мук школярства, але сучасна точна наука (фізика живої матерії) визначає навчання дещо інакше: навчання – це фундаментальна властивість живої системи, а саме: це така реакція системи на зовнішні чинники, внаслідок якої структура й діяльність цієї системи поліпшуються, тобто система стає стійкішою до таких чинників.

Отже, навчання людини – це зміни її організму й свідомості під дією найрізноманітніших чинників (а не тільки й не стільки вчителів та підручників), але не всякі зміни, а лише ті, що сприяють зміцненню здоров’я та розвитку й реалізації здібностей цієї людини. Це не так просто, як здається. У хлопців, а особливо в дівчат, які дуже старанно вчаться в школі, статистично спостерігається значно гірше здоров’я, ніж у їхніх однолітків, котрі в школі не дуже старанно вчаться або не вчаться зовсім. Чи можна в такому разі назвати це навчанням? Чи справді необхідною є така плата за здобуті знання? Чи виправдана вона?