1.3 Етнос і етнічна культура

Для нас дуже важливо визначити й виділити етнічну культуру як особливу частину загальнолюдської культури. Для цього, очевидно, треба зупинитися на понятті етносу. Слово це давньогрецьке, і означало воно колись просто «народ», але в наш час застосовується для означення не просто народу, а народу, об’єднаного спільною територією, мовою, звичаями, діяльністю, вірою та, можливо, іншими ознаками. Всі ці ознаки мають різну вагу в різних народів, декотрі можуть навіть бути відсутні (і це спричинює труднощі у визначенні того чи того етносу), але так чи інакше йдеться про народ об’єднаний, а отже певною мірою відокремлений від інших народів.

Історія людства – це історія народження, розвитку, боротьби й загибелі різних етносів. Повертаючись до фізики живої матерії, можна сказати, що кожний етнос – це природна жива система, здатна навчатись; у процесі життя, тобто навчання, ця система накопичує величезну масу знань і вмінь, завдяки яким створюються матеріальні продукти, а також звичаї, правила поведінки, закони. Вся ця «база даних» фактично й складає етнічну культуру. І саме вона забезпечує етносові оту стійкість проти сторонніх (найчастіше агресивних) впливів. Етнос – це найскладніша й наймогутніша одиниця в ієрархії природних живих систем, найвищий природний щабель у розвитку живої матерії.

З’явившись на світ, кожна людина одержує – як безкоштовну спадщину – не тільки природні багатства (власну генетичну структуру та частину, нехай не дуже визначену, навколишнього світу), а й свою етнічну культуру – яку ще, правда, треба опанувати. Опанувати не означає засвоїти. Жодна людина не може засвоїти весь обсяг етнічної культури – надто він великий. Етнічна культура – категорія колективна, вона твориться й підтримується всім етносом, всіма його життєвими засобами (людська пам’ять, наука, матеріальні пам’ятки й носії, естетика як мотивація до збереження знань і вмінь).

Опанувати етнічну культуру означає стати в ній паном – господарем і вільним мандрівником. Садівник не з’їдає всіх фруктів свого саду, але добре знає ціну й смак кожного. Культурною ми називаємо не ту людину, яка все знає і все вміє (це неможливо й непотрібно), а ту, яка знає і вміє стільки, що надійно орієнтується в будь-яких обставинах, впевнено здобуває, швидко засвоює й розумно використовує нові знання та вміння. Навіть уміння забувати – це теж культура.

1.4 Нації. Мультикультуралізм

Людська культура не зводиться до етнічної. По-перше, етноси не ізольовані один від одного і не тільки запозичують один в одного знання, вміння й закони, але й творять спільні матеріальні та інформаційні продукти. По-друге, з розвитком систем транспорту, зв’язку та інформатики в суспільній свідомості неминуче виникає ідея єдиної світової культури. Дедалі більше людей кожного етносу прагнуть жити в контексті саме такої культури, тобто відкинути всі етнічні та національні обмеження й будувати єдине світове суспільство з єдиною культурою – мовою, економікою, релігією, законами, керівними органами.

Треба визнати, що в цьому напрямку напрацьовано чимало. З’явилася мова міжнародного спілкування – есперанто; та й природні мови поступово набувають ознак есперанто (штучність, доступність, прагматичність). Виникли й розростаються світові фінансові, наукові та виробничі організації й системи. Розвивається «наднаціональне» мистецтво, міжнародне право, формуються структури світового уряду. Все це сьогодні модно називати глобалізацією.

Оскільки цей процес далеко не всіма сприймається позитивно, продовжують існувати проміжні форми організації суспільства та, відповідно, напрямки розвитку людської культури. Це, в першу чергу, політичні нації.

Нація – це, власне, той самий етнос, тільки на новому етапі світової еволюції: етнос стає нацією, коли усвідомлює себе саме як велику цілісність і окремішність, усвідомлює проблему самозбереження й розвитку та створює собі відповідне знаряддя – національну державу. Такий етнос швидко збільшує свою виробничу потужність (а відповідно й споживання), збройну силу (не тільки оборонну, а й загрозливу для інших етносів), побутовий комфорт. Поглинаючи інші етноси, політична нація втрачає свою природну, етнічну сутність (етнічну культуру) – такою є плата за технічну, військову, фінансову та іншу могутність і агресивність.

Становлення етносу як нації, тобто свідомого й сильного суб’єкта світової історії, означає перехід від природного його розвитку (коли людський розум є лише допоміжним засобом, і то не головним, в організації суспільства) до планомірного, свідомого, штучного розвитку (коли людський розум очолює й визначає всі основні явища суспільного буття). Такий перехід міг би бути, в певному розумінні, теж природним, коли б людський розум, керуючи розвитком суспільства, сам керувався законами Природи, шанував їх, не втручався брутально в природне середовище, не руйнував і не забруднював його, не спотворював природні властивості самої людини та людських спільнот. Люди прийшли в земний світ зовсім недавно, не більше мільйона літ тому, і мусять берегти все, що тут застали, бо створити щось подібне за рівнем складності й досконалості ще нездатні. І головне, що необхідно зберегти, – це самі етноси як найновіші, але природні живі витвори світової еволюції.