Стехіометричний множник 2 приховуємо, застосовуючи еквівалент, (1/2)h2c2o4, або (1/2)h2c2o4·2h2o.

На відміну від прикладу 11.3, враховуємо аліквотне відношення (методика із окремими наважками була б вільною від складової похибки, спричиненої відбором аліквоти). Кількість речовини у наважці (дія 1),

n(H₂C₂O₄·2H₂O) = m(H₂C₂O₄·2H₂O) / M(H₂C₂O₄·2H₂O) =

= (1,2922 г) / (126,066 г/моль) = 0,01025 моль.

Застосувавши еквіваленти, замість M(H₂C₂O₄·2H₂O) підставили б M((1/2)H₂C₂O₄·2H₂O) = 63,033 г/моль, удвічі меншу величину.

Аліквота відрізняється від всієї наважки множником

(V_п / V_к) = (25,0 мл) / (250,0 мл) = 0,100,

отже, титруємо 1,025·10^‑3 моль H₂C₂O₄.

Опускаючи подробиці розв’язку, наводимо відповідь, c(NaOH) = 0,1000 моль/л, та формулу

c(NaOH) = 15,86 (V_п/V_к) m(H₂C₂O₄·2H₂O) / v_st.

11.4. Оцінка наважок та аліквот

Піклуючись про точність, вибирають такі наважки або аліквоти, щоб використати більшу частину шкали бюретки. Від поділки на шкалі складова абсолютної похибки не залежить, але складова відносної похибки при малій витраті титранту небажано зросте. Завеликих доз уникають, щоб не заповнювати бюретку вдруге, збільшуючи похибку й трудомісткість. Деталі методики узгоджують із інформацією про склад об'єкта (стопу, мінералу, продукту). Величини, що визначають, відомі приблизно, тому наважки та аліквоти розраховуємо теж приблизно. Одну значущу цифру оцінити легко.

Приклад 11.5. Яку наважку зразкової речовини слід взяти, визначаючи концентрацію розчину титранту? Речовиною є КНС₈Н₄О₄, кисла сіль орто-фталевої кислоти, С₆Н₄(СООН)₂, а концентрація титранту – приблизно c(NaOH)  0,1 моль/л. Місткість бюретки 25 мл, і бажано, щоб витрата титранту була близькою до 20 мл.

Розв’язок. Дія 1. Реакції титрування КНС₈Н₄О₄,

НС₈Н₄О₄^‑ + OH^‑  НС₈Н₄О₄^2‑ + H₂O,

відповідає

 = n(КНС₈Н₄О₄) = n(НС₈Н₄О₄^‑) = n(OH^‑).

Кількість речовини у точці стехіометрії –

n_st(OH^‑) = с(ОН^‑)·V_st = (0,1 моль/л)·(0,02 л) = 2·10^‑3 моль.

Дія 2. Їй відповідає маса наважки

m(КНС₈Н₄О₄) = n(КНС₈Н₄О₄) M(КНС₈Н₄О₄) =

= (2·10^‑3 моль)·(204,22 г/моль)  0,4 г.

Один десятковий знак відповідає точності заданої концентрації. Можна й узагальнити формулу із прикладу 11.3, записавши її для еквівалентів, й сприймати її для об’єктів прикладу 11.5 як рівняння наважки.

Приклад 11.6. Аліквота розчину об’єкта аналізу. Кислотність вина задають через масову концентрацію, г / (100 мл) винної кислоти, HOOC‑CH(OH)‑CH(OH)‑COOH. Який об’єм вина із кислотністю близько (0,12 г) / (100 мл) = 1,2 г / л слід взяти, щоб його титрувати розчином із с(ОН^‑) = c(NaOH)  0,1 моль / л бюреткою місткістю 25 мл?

Розв’язок. Аж 2 іони H⁺ від Н₂С₄Н₄О₄ зв’язують OH^‑,

Н₂С₄Н₄О₄ + 2 OH^‑  С₄Н₄О₄^2‑ + 2 H₂O.

Можна застосовувати еквівалент (1/2)Н₂С₄Н₄О₄.

Дія 1. Реакції відповідає співвідношення

 = n(Н₂С₄Н₄О₄) = n_st(OH^‑) / 2.

Бюретці відповідає оптимальна витрата титранту  20 мл, отже nst(oh‑)  2·10‑3 моль, n(н2с4н4о4)  nst(oh‑) / 2 1·10‑3 моль.

Дія 2. Кількість речовини перерахуємо у масу об’єкта,

m(Н₂С₄Н₄О₄) = n(Н₂С₄Н₄О₄)·M(Н₂С₄Н₄О₄) =

= (10^‑3 моль)·(150,088 г/моль)  0,15 г.

Дія 3. Цій масі відповідає об’єм об’єкта

V_x = m(Н₂С₄Н₄О₄) / w(Н₂С₄Н₄О₄) = (0,15 г) / (1,2 г/л) = 0,125 л,

де w(Н₂С₄Н₄О₄) – масова концентрація, г/л. Оцінка є найближчою до стандартної місткості піпетки у 100 мл.