
- •Міністерство освіти і науки України Харківський національний університет імені в. Н. Каразіна Теоретичні основи та способи розв’язання задач з аналітичної хімії
- •Вступне слово
- •Основні позначення
- •1. Величини, що визначають склад
- •1.1. Хімічний склад
- •Розв’язок. Масова концентрація дорівнює
- •1.2. Стехіометричні розрахунки за рівнянням реакції
- •1.3. Вправи
- •2. Закон дії мас. Алгебра хімічних реакцій
- •2.1. Загальні співвідношення
- •2.2. Активності та рівноважні концентрації
- •Позначення констант рівноваг
- •2.3. Лінійні комбінації реакцій
- •2.4. У який бік зміщено рівновагу реакції?
- •2.5. Як записувати реакції у лабораторних журналах?
- •2.6. Вправи
- •3. Концентраційно-логарифмічні діаграми (клд)
- •3.1. Клд для гетерогенних систем
- •3.2. Графіки логарифмів розчинності
- •3.3. Вправи із гетерогенних систем
- •3.4. Умови переважання в гомогенних системах
- •3.5. Ускладнення у визначенні областей переважання
- •3.6. Клд для систем із одноядерними комплексами
- •3.7. Зміна ядерності реагентів
- •3.8. Вправи із гомогенних систем
- •4. Баланс компонентів
- •4.1. Загальні принципи
- •4.2. Підстановка рівнянь здм у рівняння балансу
- •4.3. Одноядерні продукти
- •4.4. Фази постійного складу
- •4.5. Вправи Гомогенні системи
- •5. Розрахунки за балансом компонентів
- •5.1. Буферні розчини
- •5.2. Стехіометричні співвідношення концентрацій
- •Кислотно-основні рівноваги
- •5.3. Ієрархія макро- та мікрокомпонентів
- •5.4. Гетерогенні системи
- •5.5. Кількісний вимір буферних властивостей
- •5.6. Вправи Буферні розчини
- •Стехіометричне співвідношення концентрацій
- •Гетерогенні системи
- •Буферні властивості
- •Системи із комплексами
- •6. Розрахунки за балансом реакції
- •6.1. Умови балансу
- •6.2. Прості розрахунки
- •Добуваючи квадратний корінь з обох частин, маємо
- •6.3. Методи розрахунків
- •6.4. Вправи
- •7. Умовні константи рівноваги
- •7.1. Класи реагентів
- •7.2. Умовні константи рівноваги
- •7.3. Умовні константи в розрахунках рівноваг
- •7.4. Графіки залежностей часток та їх логарифмів
- •7.5. Графіки логарифмів умовних констант
- •Параметри графіка залежності
- •7.6. Вправи
- •8. Декілька фаз змінного складу
- •8.1. Розподіл речовини між фазами
- •Відношення об’ємів порцій фаз дорівнює
- •Тангенси кутів нахилу асимптот для логарифма умовної константи екстракції оксинату плюмбуму від pH, приклад 8.4
- •8.2. Іонний обмін
- •8.3. Вправи
- •9. Утворення певної рівноважної концентрації, розчинності або ступеня екстракції
- •9.1. Метод балансу компонентів
- •На кроці 5 (непотрібному для уточнення клд) використовуємо
- •9.2. Метод балансу реакцій
- •9.3. Концентрація реагенту, що забезпечує задані умови для іншої речовини
- •9.4. Відокремлення компонентів Графічний розв’язок цієї проблеми показано на прикладі 3.3. Тут розгляньмо типові розрахункові методи.
- •9.5. Вибір величини умовної константи
- •9.6. Вправи
- •Варіанти завдання для вправи 9.1
- •10. Визначення компонентів. Гравіметрія
- •10.1. Стехіометричні співвідношення у гравіметрії
- •10.2. Розрахунок результату аналізу
- •10.3. Похибки у гравіметрії
- •10.4. Вправи
- •11. Титриметрія: стехіометричні розрахунки
- •11.1. Загальні відомості про титриметрію
- •11.2. Результат кислотно-основного титрування
- •Аліквотне відношення, {Vк/Vп}, безрозмірне, бо величини Vк та Vп виражено у однакових одиницях.
- •Виводячи формулу, маємо (у процентах)
- •11.3. Визначення концентрації розчину титранту за титруванням зразкової речовини
- •Для еквівалентів коефіцієнти вживаємо неявно,
- •Стехіометричний множник 2 приховуємо, застосовуючи еквівалент, (1/2)h2c2o4, або (1/2)h2c2o4·2h2o.
- •11.4. Оцінка наважок та аліквот
- •Бюретці відповідає оптимальна витрата титранту 20 мл, отже nst(oh‑) 2·10‑3 моль, n(н2с4н4о4) nst(oh‑) / 2 1·10‑3 моль.
- •11.5. Окреме визначення декількох аналітів
- •За двома рівняннями,
- •11.6. Зворотне титрування
- •Титруванню надлишку реагенту відповідає реакція
- •Дія 4. Масова частка CaCo3(s) у мінералі дорівнює
- •11.7. Визначення продукту, в який перетворено аналіт
- •Бо при зворотному титруванні здобутий po43‑ знову переходить у hpo42‑. Надлишок реагенту титруємо за реакцією
- •Дія 5. Масова частка p2o5 у мінералі дорівнює
- •11.8. Окисно-відновне титрування
- •11.9. Комплексометричне титрування
- •Дія 4. Масова частка kAl(so4)2 12 h2o у технічному галуні ‑
- •11.10. Вправи
- •Окисно-відновне титрування
- •Комплексонометричне титрування
- •12. Титриметрія: розбіжність точок –стехіометрії та кінцевої
- •12.1. Загальні уявлення
- •12.2. Дослідження титрування безпосередньо за клд
- •12.3. Різні методи титрування
- •12.4. Класи та умовні константи у титруванні
- •12.5. Вибір умов титрування за графіками залежностей логарифмів умовних констант
- •Параметри асимптот для прикладу 12.10
- •Із здм реакції
- •Параметри асимптот графіків (приклад 12.11)
- •Параметри асимптот графіків (приклад 12.12)
- •12.6. Вправи
- •Кислотно-основне титрування
- •Окисно-відновне титрування
- •Комплексонометричне титрування
- •Теоретичні проблеми титрування
- •Цитована література
- •Відповіді до вправ
- •61077, М.Харків, пл. Свободи, 4 Харківський національний університет ім. В.Н. Каразіна, Організаційно-видавничий відділ нмц
5.3. Ієрархія макро- та мікрокомпонентів
В аналізі часто вживають надлишки реагентів. Так повніше перетворюють аналіт у продукт, властивість якого вимірюємо. Маскуючий реагент (звичайно, у надлишку) зв’язує компонент, що заважає, у продукт, внеском якого у сигнал можна знехтувати. За концепцією макро- та мікрокомпонентів можливі й реагенти, що порівняно до буферного середовища виступають як мікро-, а порівняно до об’єктів аналізу як макрокомпоненти.
Приклад 5.11. Розчин із c(Fe2+) = 5·10‑5 моль/л, c(HAc) = c(NaAc) = 0,10 моль/л, c(Bipy) = 1,0·10‑3 моль/л, де Bipy – біпіридил, C5H4N ‑ NC5H4 (систему використовують у фотометричному визначенні феруму).
Розв’язок. Для Bipy, основи, маємо: lg KH1 = 4,42, lg KH2 = 1,1; Fe2+ дає із Bipy комплекси: lg 1 = 4,20, lg 2 = 7,90, lg 3 = 17,45. Крім того, утворюються гідроксо- та ацетатні комплекси Fe2+.
Макрокомпоненти, НАс та Ас‑, утворюють pH-буфер, для якого, як у прикладі 5.2, обчислюємо h = [H+] = 2,8·10‑5 моль/л. Оцінювати [Bipy] почнімо з наближення, що Bipy – макрокомпонент порівняно із Fe2+,
c(Bipy) = [Bipy] + [HBipy+] + [H2Bipy2+].
За відомим h,
[Bipy] c(Bipy) / (1 + KH1 h + KH1 KH2 h2) c(Bipy) / (1 + KH1 h), [Bipy] 5,48·10‑4 моль/л, pBipy 3,26.
Розгляньмо комплекси Fe2+ з Bipy із lg K1 = lg 1 = 4,20, lg K2 = lg 2 – lg 1 = 3,70, lg K3 = lg 3 – lg 2 = 9,55. Послідовність lg K2 та lg K3 є аномальною, FeBipy22+ ніде не переважає, і границя областей для FeBipy та FeBipy32+ – при pBipy = (lg K2 + lg K3) / 2 = 6,625. Але ця величина перевищує lg K1, й FeBipy2+ також не переважає. Тоді границею для Fe2+ та FeBipy32+ є
pBipy = (lg 3) / 3 5,22,
й при pBipy = 3,26 переважає FeBipy32+. Якщо [FeBipy32+] c(Fe2+) = 5·10‑5 моль/л, то на цей комплекс використовується Bipy у кількості 3·[FeBipy32+] = 1,5·10‑4 моль/л, тобто 15% від c(Bipy). Значить, уявлення, що Bipy – макрокомпонент відносно до Fe2+, не повністю виправдане.
Перегляньмо вибір компонентів. Щоб утворювати продукти Fe(ІІ), якусь із сполук Fe(ІІ) слід включити до множини компонентів. Серед таких сполук [FeBipy32+] – найбільша рівноважна концентрація, отже, список переважаючих компонентів – {НАс, Ас‑, Bipy, FeBipy32+}. Нехтуючи концентраціями Fe2+ й більшості його комплексів, у тому числі нижчих комплексів із Bipy, маємо рівняння матеріального балансу,
t(Bipy) = с(Bipy) – 3 с(Fe2+) = 1,0·10‑3 моль/л – 3·5·10‑5 моль/л =
= 8,5·10‑4 моль/л [Bipy] + [HBipy+],
де використано коефіцієнти реакції у канонічній формі,
FeBipy32+ ‑ 3 Bipy Fe2+.
Оцінка [Bipy] буде точнішою, якщо, враховуючи кислотно-основні перетворення Bipy, замінити с(Bipy) на t(Bipy) у наведеному вище підході
[Bipy] t(Bipy) / (1 + KH1 h), [Bipy] 4,7·10‑4 моль/л, pBipy 3,33.
Тоді із ЗДМ –
[Fe2+] = [FeBipy32+] / {3 [Bipy]3} = 1,7·10‑12 моль/л.
При потребі із [Fe2+] обчислюємо концентрації інших комплексів.
Приклад 5.12. Розчин із c(Mg(NO3)2) = c(Na2H2Y) = = 5·10‑3 моль/л, де Y4‑ – це (‑OOC – CH2)2N – CH2 – CH2 – N(CH2 – COO‑)2, іон етилендіамінтетраацетату (EDTA), c(NH4Cl) = 0,013 моль/л, c(NH3) = 0,042 моль/л.
Розв’язок. Точці стехіометрії у титруванні (дивись глави 11 та 12) відповідає c(Mg2+) = c(Y4‑). Для комплексу Mg2+ із Y4‑: lg = 8,83 [I = 0,1]; для Mg2+ із OH‑: lg 1 = 2,55; lg Kw = ‑ 13,78; для Y4‑ : lg KH1 = 10,17, lg KH2 = 6,11, lg KH3 = 2,68, lg KH4 = 2,0, lg KH5 = 1,5.
Буфер відносно рН утворюють NH4Cl (сильний електроліт) та NH3. Переважаючі компоненти – NH3, NH4+ та продукт титрування MgY2‑, як мікрокомпонент виберімо Y4‑. Із цих компонентів аніон солі Na2H2Y (сильного електроліту) здобуваємо за реакцією у канонічній формі,
Y4‑ + 2 NH4+ ‑ 2 NH3 H2Y2‑.
Тому для макрокомпонентів
t(NH4+) = c(NH4Cl) + 2 c(H2Y2‑) = 0,023 моль/л [NH4+], t(NH3) = c(NH3) – 2 c(H2Y2‑) = 0,032 моль/л [NH3], t(MgY2‑) = c(H2Y2‑) = 5·10‑3 моль/л [MgY2‑].
Із ЗДМ обчислюємо: pH lg KH + lg t(NH3) – lg t(NH4+) = 9,43.
Для реакцій із довідників зручні змінні h = [H+], a = [Y4‑],
t(Y4‑) = 0 = [Y4‑] + [HY3‑] + [HY2‑] + ... ‑ [Mg2+]
a + KH1 a h + KH1 KH2 a h2 + ... – b‑1 a‑1.
Підставляючи відповідні величини, знаходимо
a = [Y4‑] = 1,6·10‑5 моль/л, pY = 4,8, [HY3‑] = KH1 a h = 7,6·10‑5 моль/л, m = [Mg2+] = ‑1 a‑1 = 9,3·10‑5 моль/л, g = [OH‑] = Kw h‑1 = 4,47·10‑5 моль/л, [MgOH+] = 1 m g = 1,5·10‑6 моль/л.
Оцінки для макрокомпонентів є справедливими, як і решта наближень.