7.2.6. Напрями діяльності мвф

За сучасних умов діяльність Фонду асоціюється здебільшого з його фінансово-кредитною функцією. Але в арсеналі форм діяль­ності МВФ є й інші напрями (рис. 7.4).

Виникнення такої форми діяльності, як інспектування, було пов'язане з переходом від паритетної до сучасної, відкритої сис­теми обміну валют. Члени МВФ вирішили, що Фонд повинен розширити свою діяльність за межі мінової вартості, яка врешті-решт є підсумком цілої низки економічних заходів, вивчати всі сфери економіки країн, які визначають розмір цієї вартості, і не-упереджено оцінювати економічну діяльність країн для всієї спі­льноти членів. Така форма діяльності була визначена самим МВФ як «інспектування» або нагляд за міновою політикою, що її здійснюють члени організації.

Рис. 7.4. Класифікація напрямів діяльності МВФ 227

Консультування є також постійною формою діяльності Фон­ду. Консультуючись зі своїми членами, МВФ отримує інформа­цію про те, наскільки відповідально і відкрито діє країна, встано­влюючи умови, на яких уряди та приватні особи інших країн купують і продають її валюту, а також інформацію про загальний економічний стан країни. МВФ використовує три типи консуль­тацій: щорічні, додаткові та спеціальні.

Щорічні консультації організовані так. Щорічно група з чоти­рьох або п'яти експертів МВФ приїздить у столицю певної країни і майже два тижні збирає інформацію та обговорює з посадовими особами економічну політику країни. Перший етап консультацій пов'язаний зі збором відповідних статистичних даних та їх аналі­зом. Другий етап полягає у серії бесід та дискусій з державними службовцями відповідного рангу з метою з'ясування ефективно­сті економічної політики країни в поточному році й тих змін, які передбачаються у наступному. Після цього група повертається до штаб-квартири у Вашингтоні і готує детальну доповідь для обго­ворення її на Директораті. Висновки, рекомендації та пропозиції, розроблені в результаті такого обговорення, пізніше передаються на розгляд уряду країни.

Додаткові консультації може організувати директор-розпо­рядник Фонду у випадках, якщо країна несподівано опиняється в складній економічній ситуації або є підозра, що її дії суперечать «кодексу поведінки» і можуть завдати шкоди іншим країнам.

Спеціальні консультації МВФ проводить з тими країнами, економічна політика яких значною мірою визначає стан світової економіки.

Надання послуг країнам—членам МВФ має такі форми:

—підвищення кваліфікації національних кадрів (з 1964 р. у штаб-квартирі фонду в Вашингтоні працює Інститут МВФ, який за спеціальними програмами навчає національні кадри всіх країн);

— технічна допомога, що її надають експерти зі складу служ­бовців Фонду;

— інформаційне обслуговування (публікація щорічних та що­місячних статистичних матеріалів, видання серій спеціальних брошур тощо).

Найбільш відомою є така форма діяльності МВФ, як фінансу­вання. МВФ надає фінансову допомогу країнам-членам у межах різноманітних механізмів фінансування, що розрізняються в ос­новному типом проблем платіжного балансу, для ліквідації яких вони призначені, ступенем розгорнутості програми стабілізації в країні та умовами надання кредитів, висування яких повинно га-

228

рантувати, що; а) політика, яку проводить член Фонду, в прийня­тні строки приведе до досягнення сталого платіжного балансу і стабільного економічного розвитку країни; б) за необхідності бу­дуть вжиті заходи із структурної перебудови; в) у розв'язанні структурних проблем та оздоровленні платіжного балансу фінан­сування і стабілізаційні заходи доповнюватимуть один одного. Ці умови, спрямовані на зменшення дефіциту платіжного балансу держави-члена до керованої величини, повинні сприяти економі­чному зростанню, підвищенню зайнятості та фінансової стабіль­ності, а також ліквідації обмежень у сфері зовнішньої торгівлі й платежів.

Правила, що регулюють доступ до використання загальних ресурсів МВФ, поширюються на всіх членів Фонду однаковою мірою. Фінансова допомога МВФ будь-якому своєму членові здійснюється продажем йому СПЗ або валюти інших країн—чле­нів Фонду в обмін на власну валюту цієї країни. Під час купівлі член Фонду передає йому еквівалентну суму в своїй власній ва­люті, яка зараховується на рахунок МВФ у центральному банку даної країни, даючи зобов'язання викупити її через певний про­міжок часу. При цьому вживаються терміни «купівля валюти» і «викуп» (національної валюти), а не «позика» та «погашення по­зики». Після закінчення встановленого терміну країна-член зо­бов'язана викупити свою національну валюту у Фонду, поверну­вши йому кошти в іноземній валюті або СПЗ. Допомога Фонду своїм членам не зменшує сукупного розміру активів МВФ у СПЗ та різних валютах, а лише змінює їхню структуру. Залежно від конкретної ситуації, що склалася в країні, МВФ може використо­вувати різні механізми.

Безпосереднє фінансування здійснюється за допомогою та­ких механізмів: резервний транш (Reserve Tranche), кредитні тра-нші (Credit Tranches). Характеристики кредитів наводяться в табл. 7.2.

Резервним траншем (першою порцією іноземної валюти) країни-члена називають перевищення її квоти в МВФ над «ско-ригованою» сумою її національної валюти, що знаходиться у Фонді на рахунку загальних ресурсів. Якщо Фонд використовує частину внесеної національної валюти країни-члена для надання коштів іншим країнам, то розмір резервної частки відповідно збільшується. Водночас частина запасу національної валюти, яка утворилася в результаті купівлі країною іноземної валюти у Фон­ду в межах інших заходів і механізмів кредитування, не впливає на розмір резервної частки.

229

Таблиця 7.2