7.2.4. Вступ до мвф

Для ведення справ з Фондом кожна держава-член повинна призначити фіскальне агентство (скарбниця держави-члена, міні­стерство фінансів, центральний банк, державна валютна установа тощо) та банк-депозитарій (центральний банк).

Статут МВФ не передбачає особливих умов щодо вступу в ор­ганізацію. Членство в ній відкрито для будь-якої країни, що здат­на і готова виконувати певні обов'язки. Вступаючи в МВФ, краї­на зобов'язується:

— постійно інформувати інші країни про заходи та кроки що­до визначення вартості своїх грошей стосовно грошей інших країн;

219

— відмовитися від обмежень на обмін національних грошей на інші валюти;

—дотримуватися тієї економічної політики, яка приведе до зростання як власного національного багатства, так і всієї спіль­ноти в цілому.

Країна, що вступає до МВФ, вносить певну суму грошей (вне­сок за передплатою), свого роду членський внесок. Така сума грошей зветься квотою. Квоти мають такі функції:

— створюють об'єднані грошові запаси, котрими МВФ корис­тується для надання позик своїм членам;

— за їх допомогою визначається сума, яку країна, що внесла квоту, може позичити або отримати в МВФ при періодичному розподіленні спеціальних активів, відомих як СДР (чим більший внесок, тим більший кредит за необхідності може отримати країна);

— визначають «вагу» голосу кожного члена Фонду.

До 25% квоти повинно бути сплачено в резервних активах, які визначаються Фондом (СПЗ або вільно конвертовані валюти), решта — в національній валюті держави-члена. Остання, як пра­вило, передається Фонду в формі простих векселів у національ­ній валюті. Частина квоти, що виплачується в резервних активах, являє собою первинну резервну частку держави в Фонді. Кожний член Фонду має право купити всю свою резервну частку, перека­завши йому еквівалент цієї суми в своїй національній валюті. Ця операція не вважається використанням кредитів Фонду, не об­кладається зборами і може виконуватись у будь-який час, коли у члена МВФ виникне потреба у використанні резервів. Частина квоти, що сплачується у вигляді національної валюти члена Фон­ду, визначає розмір кредиту, який може бути отриманий від МВФ згідно з механізмом кредитних часток.

МВФ організований за зразком акціонерного підприємства, а тому можливість кожного учасника впливати на діяльність об­межується його часткою в капіталі. Так, кожна країна-член має 250 «базових» голосів (незалежно від розміру внеску в капітал Фонду) і додатково по 1 голосу за кожні 100 тисяч одиниць СДР його частки в цьому капіталі. При голосуванні з деяких питань країни-кредитори можуть додатково отримати один голос на кожні 400 тис. доларів позик, наданих ними на день голосуван­ня, за рахунок відповідного зменшення кількості голосів країн-боржників.

Розмір квот визначається під час вступу країни в МВФ. При цьому МВФ збирає макроекономічні показники по країні й роз-

220

раховує діапазон можливих значень квоти. Отримані дані порів­нюються з аналогічною інформацією по дійсних членах МВФ, які мають порівнянні економічні масштаби і характеристики, і про­понується попередня квота або можливий діапазон її значень. Розмір квоти та її частка, яка підлягає виплаті в резервних акти­вах, розглядаються в Комітеті з членства у Фонді при Виконавчій раді, який готує доповідь про затвердження квоти Виконавчою радою. Остання в свою чергу направляє резолюцію про прийом у Раду керуючих МВФ, де питання вирішується простою більшіс­тю голосів. Після затвердження Радою країна підписує статті угоди і стає членом МВФ. Кошти МВФ можуть використовува­тися лише після внесення суми квоти в повному обсязі. Крім то­го, квота країни-члена не може бути збільшена доти, доки країна не погодиться на таке збільшення і не сплатить повної суми внес­ку. Статті угоди МВФ передбачають періодичний перегляд квот держав-членів. Квоти повинні переглядатися Радою керуючих не рідше одного разу на п'ять років. Крім того, Рада керуючих може також будь-коли пропонувати зміни розміру квот окремих членів за їхнім власним бажанням. Аналіз і перегляд розмірів квот по­винні відбити зміни в світовій економіці, у відносному становищі держав-членів, а також необхідність дотримання рівноваги між різними групами країн.

Вихідні квоти перших членів Фонду (учасників конференції в Бреттон-Вудсі в 1944 р.) визначалися на основі формули, яка включала такі основні економічні показники: вартість середньо­річних експортних та імпортних потоків, розмір авуарів у дола­рах і золоті, національний дохід. Ця формула застосовувалась до початку 60-х років для визначення вихідної квоти нових членів. Під час наступних переглядів розмірів квот у методику їх розра­хунку вносилися зміни. Економічні критерії, що застосовувались під час обчислення квот, уточнювалися за рахунок змін деяких економічних параметрів.

Дев'ятий загальний перегляд розмірів квот (1990 р.) передба­чав 50% зростання загальної суми квот. Розрахунки проводилися за допомогою формул, що використовувались і під час Восьмого загального перегляду, але з використанням даних за 1985 р. Ці формули наведені нижче:

• скорочена Бреттон-Вудська:

Q = (0,01 Г + 0,0257? + 0,05Р + 0,2276 VC) (1 + С/Г);

* перетворена за схемою III:

Q = (0.0065У+ 0,02051257? + 0.078Р + 0,4052 ГС) (1 + С/Г);

221

• перетворена за схемою IV:

Q = (0.0045У+ 0,038967687? + 0,07Р + 0,76976ГС) (1 + С/У);

• перетворена за схемою М4:

Q = 0,005У+ 0,0422804647? + 0,044 (Р + С) + 0.8352ГС;

• перетворена за схемою М7:

Q = 0,0045 У + 0,052180087г + 0,039 (P+Q+ 1,0432 VC,

де Q — квота, Y— ВНП (1985 p.), R — середній місячний рівень резервів (1985 p.), Р — середня щорічна сума поточних платежів (1981—1985 pp.), С — середня щорічна сума поточ­них надходжень (1981—1985 pp.), VC — змінність поточних надходжень, яка визначається як одне стандартне відхилен­ня від п'ятирічного змінного середнього значення за 1973— 1985 роки.

Згідно з резолюцією Ради керуючих 1990 p. щодо Дев'ятого загального перегляду квот, квота держави-члена реально збіль­шується лише у разі, якщо ця держава повідомила про свою згоду на вказане збільшення протягом певного терміну, зазначеного в резолюції, і повністю виплатила різницю між старою і новою квотою протягом встановленого резолюцією строку. Боржники Фонду могли дати згоду на збільшення квоти лише після пога­шення заборгованості.

За чергового перегляду квот у 1999 p. загальна їхня сума була збільшена на 45 %.