3.5.2.3. Основні органи єс

Основними органами Європейського Союзу є Європейська рада, Європейська комісія. Європейська рада міністрів, Європей­ський парламент. Європейський суд, Економічний і соціальний комітет, Комітет регіонів та Рахункова палата, Європейський ін­вестиційний банк (ЄІБ).

Європейська рада — керівний політичний орган, що існує з 1974р. і включає глав держав або урядів, міністрів закордонних справ, а також голову Європейської комісії разом з одним зі своїх заступників. На засіданнях ЄР головує глава держави або уряду країни, яка на цей час користується правом головування у раді міністрів • (раді Європейського Союзу). Рішення ЄР не мають обов'язкового характеру, але вони дають потужні політичні ім­пульси та накреслюють магістральні напрями подальшого розвит­ку. Маастрихтська угода проголошує, що «Європейська рада ви­ступатиме рушійною силою Союзу і віднині визначатиме пріо­ритети загальної політики Європейського Союзу». Сесії Євро­пейської ради проводяться, як мінімум, двічі на рік.

Європейська комісія — Комісія ЄС (КЄС) — є виконавчим органом ЄС. Вона складається із 20 членів, незалежних від урядів своїх держав. До складу комісії входять по два представники від Франції, Німеччини, Італії, Великобританії, Іспанії і по одному від кожної з решти країн. Члени Комісії призначаються на п'ятирічний термін, мандат кожної Комісії збігається з виборчим терміном Європейського парламенту. Головними робочими мо­вами Комісії є англійська, французька та німецька. Проте всі офі­ційні документи повинні бути перекладені й надруковані 11 офі­ційними мовами. Як член колективного органу, кожен член комі­сії керує одним або кількома напрямами діяльності (аналогічно міністру уряду) і відповідає за роботу певного адміністративного департаменту — генерального директорату, що працює з відповід­ною галуззю. Роль комісії полягає у забезпеченні виконання по­ложень договорів про ЄС, підготовці законодавчих ініціатив (пі­сля прийняття вони стають постановами та директивами), необ­хідних для досягнення певних цілей, і гарантії виконання зат­верджених законопроектів.

Завдання КЄС стисло можна сформулювати так: ініціатива, контроль і виконання. У тих випадках, коли держави не викону­ють затверджені законодавчі акти, комісія може вжити санкцій, аж до вчинення справи у Європейському суді.

Голова Європейської комісії — Романо Проді.

57

Європейська рада міністрів (Рада Європейського Союзу) —

переважно політичний орган, що затверджує або коригує пропо­зиції Європейської комісії, якій доручено виконання рішень Ради міністрів. В ЄС існує одна Рада міністрів, яка, проте, частково змінює назву і склад залежно від питань, що розглядаються: сіль­ське господарство, фінанси, освіта, внутрішні або закордонні справи. У європейському контексті міністри країн ЄС у цілому підзвітні парламентам своїх країн, але ті рішення, які вони при­ймають у складі Ради міністрів ЄС, не можуть бути змінені краї­нами—членами ЄС.

Законодавчі акти ЄС мають форму постанов і директив. Постанови є обов'язковими для виконання і стають частинами національних законодавств. Директиви також обов'язкові, але вони залишають за державами право вибору методів виконання.

Держави-члени мають різну кількість голосів (пропорційно їхньому розміру). Так, Німеччина, Франція, Італія та Великобри­танія мають по 10 голосів, Австрія і Швеція — 4; Данія, Фінлян­дія та Ірландія — 3; Люксембург — 2.

Кожна держава по черзі головує у Раді міністрів протягом ше­сти місяців.

Європейський парламент — представницька асамблея дер­жав—членів ЄС, що має законодавчі й наглядові повноваження. Головними обов'язками Європарламенту є:

—схвалення, відхилення, внесення змін у законодавство ЄС;

—схвалення призначень до КЄС;

—ухвалення разом з Радою ЄС рішень з бюджетних питань;

—схвалення угод з державами—нечленами ЄС;

—постановка питань перед Комісією та Радою;

—прийняття петицій від громадян;

—призначення захисника прав людини.

Маастрихтська та Амстердамська угоди значно розширили права Європарламенту. Зокрема, Парламент отримав повнова­ження висловлювати недовіру Комісії — органу ЄС з найбіль­шими повноваженнями, розширені можливості Парламенту у формуванні бюджету ЄС.

Європарламент обирається строком на п'ять років і складаєть­ся з 626 депутатів. Число депутатів від кожної країни (квоти пред­ставництва) залежать від чисельності населення країни і станов­лять: Німеччина — 99; Великобританія, Італія, Франція — по 87;

Іспанія — 64; Голландія — 31; Бельгія, Греція, Португалія — по 25; Швеція — 22; Австрія — 21; Данія, Фінляндія — по 16; Ір­ландія — 15; Люксембург — 6.

58

У Європарламенті функціонують профільні комітети із зовні­шніх справ та безпеки; сільського господарства, риболовства та розвитку села; транспорту і туризму; довкілля, охорони здоров'я і захисту споживача; економічних і фінансових проблем, індуст­ріальної політики; досліджень, технологічного розвитку і енергії; культури, молоді, освіти, засобів масової інформації; розвитку і співпраці; зовнішньоекономічних відносин; внутрішніх справ і громадянських свобод; юридичних питань і прав громадян; бю­джетних питань; соціальних проблем, зайнятості і ділового сере­довища; регіональної політики, стосунків з регіональною та міс­цевою владою; інституціональних питань; прав жінок; петицій. Крім того, створюються тимчасові комітети. Представництва постійних комітетів розміщені у Брюсселі.

Парламент працює в сесійному режимі. Сесії відбуваються щомісяця протягом одного тижня у французькому місті Страсбур­зі, Секретаріат працює у Люксембурзі.

Президія Європарламенту складається з Голови, його заступ­ників та квесторів, на яких покладаються адміністративні та фі­нансові справи. Депутати об'єднуються в групи відповідно до їх­ніх політичних переконань. За результатами виборів у червні 1999 р. серед 626 депутатів — 224 презентують Європейську на­родну партію (об'єднання консервативних партій), 180 — Партію європейських соціалістів; 43 — Європейську ліберальну, демок­ратичну і реформістську партію, 17 — Союз за Європу, 13 — Єв­ропейський радикальний альянс.

Європарламент має п'ять прерогатив: право на осуд (критику);

право на консультацію, співробітництво і спільне рішення; право відмовляти у прийнятті до ЄС; право схвалювати бюджет; право на запит до Ради і Комісії у письмовій та усній формах.

Європейський суд. Оскільки Союз побудовано на основі юридичне обов'язкових договорів, він суттєво відрізняється від інших міжнародних організацій. Статті договорів про ЄС і зако­нодавчі акти, які грунтуються на них, стають частиною націо­нального законодавства держав-членів, вони визначають верхо­венство закону співтовариства над законом країн-учасниць. Суд розглядає спори між державами-членами, між Союзом і країнами ЄС, між інститутами, фізичними особами або спільними органа­ми і Союзом; висловлює свою думку щодо міжнародних угод. Хоча суд не наділений примусовими повноваженнями, але в пе­реважній більшості випадків сторони беруть до виконання рі­шення суду, виходячи з концепції дотримання спільних інтересів. Європейський суд складається із п'ятнадцяти суддів (по одному

59

від кожної країни) і дев'яти генеральних прокурорів, які призна­чаються за спільною згодою держав строком на шість років. Ро­тація половини складу суддів відбувається кожних три роки. Міс­цезнаходження Європейського суду — Люксембург.

Економічний і соціальний комітет — інституція, що має консультативний характер і складається з 222 працівників. Він репрезентує різні думки, але не має юридичної можливості без­посередньо впливати на кінцеве рішення, чим і відрізняється від Європарламенту. Всі члени комітету поділяються на три групи:

підприємці, трудящі, представники різних сфер. Жоден європей­ський закон будь-якого ступеня важливості не буде прийнятий без узгодження з Комітетом. З моменту свого заснування Комітет ухвалив понад 300 пропозицій, кожна з яких була опублікована в офіційному бюлетені Європейського співтовариства. З комітетом обов'язково консультуються під час розгляду таких питань, як аграрна політика, вільне пересування громадян, вільне надання послуг, право іноземців на професійну діяльність тощо. На вимо­гу Європарламенту, Комісії і Президії Ради Комітет здійснює постійний контроль за внутрішнім ринком з метою виявлення порушень. Двічі на рік він організовує форум Спільного ринку країн-членів для аналізу поточного стану.

Комітет регіонів — консультативний орган, створений у 1994 p., який забезпечує представництво регіональних та місцевих спільнот у процесі прийняття рішень Союзом. Так само, як економічний і со­ціальний комітет, комітет регіонів складається з 222 членів, які при­значаються на чотири роки і мають право на повторне призначення. Без консультації з комітетом не вирішуються питання освіти, куль­тури, охорони здоров'я, фондів регіонального розвитку, проекту­вання транс'європейських мереж тощо. Робота комітету базується на діяльності восьми постійних комісій і чотирьох підкомісій.

Рахункова палата — колегіальний орган, який існує з 1975 p. і забезпечує зовнішній контроль спільних європейських фінансів і консультативний розгляд фінансових та бюджетних проектів ЄС. Керівний орган Палати — колегія з 15 членів (по одному від кожної держави-учасниці), які призначаються строком на шість років. Штат Палати становить приблизно 300 осіб.

Процес прийняття рішень в ЄС здається, на перший погляд, за­надто ускладненим, проте закладений у ньому механізм перевірок і противаг є суттєвим для демократичного процесу, котрий повинен ґрунтуватися на відкритій дискусії, консультаціях і консенсусі.

Починає розробку законопроектів Європейська комісія або з власної ініціативи або на прохання Європарламенту чи Європей-

60

ськоїради міністрів, яка не може прийняти рішення без офіційної пропозиції з боку КЄС. Пропозиції надходять до Ради міністрів, а потім передаються до Європарламенту. Там вони потрапляють до відповідних комітетів, де до проектів вносяться поправки і вони проходять попереднє обговорення перед тим, як про них буде по­відомлено на черговому засіданні парламенту в Страсбурзі.

Водночас проекти передаються до економічного та соціально­го комітету, або до комітету регіонів. Ці суто консультативні ор­гани висловлюють свою думку для того, щоб Європейська рада міністрів взяла її до відома.

Думки парламенту та названих вище комітетів повідомляються КЄС, яка на підставі цих думок вносить поправки до законопроекту. Потім проект рішення знову потрапляє до Європейської ради мініс­трів і парламенту для другого читання. Пропозиція знову розглядає­ться на рівні комітетів, голосується на щомісячній пленарній сесії парламенту і повертається до Ради міністрів, яка і приймає остаточ­не рішення. У ході всього цього процесу КЄС може внести зміни або поправки до своєї пропозиції. Після прийняття рішення саме Європейська комісія організує контроль його виконання.

Європейський інвестиційний банк — ЄІБ (European Invest­ment Bank — ЕІВ) — фінансовий інститут Європейського співто­вариства, заснований у 1958 p. згідно з Римською угодою. Статут ЄІБ є складовою частиною Угоди про ЄС (див. докладно п. 7.5.1).

Крім розглянутих вище органів ЄС має в своєму складі такі організації та установи:

— Управління з удосконалення внутрішнього ринку (товарні знаки, зразки, моделі) — Іспанія;

— Європейський валютний інститут і Європейський цент­ральний банк — Німеччина:

— Європейське бюро ветеринарної і фітосанітарної інспекції (Ірландія);

— Європейське управління з контролю за поширенням нарко­тиків — Португалія;

— Європол з підрозділом по боротьбі з наркотиками — Ніде­рланди;

— Європейська агенція з охорони здоров'я та охорони пра­ці — Іспанія;

— Європейська агенція з експертизи медичних препаратів — Великобританія;

— Європейська агенція з охорони навколишнього середови­ща — Данія;

— Європейський фонд освіти — Італія;

61

— Європейський центр розвитку професійної освіти — Греція;

— Центр перекладів ЄС, Апеляційний суд європейських па­тентів — Бельгія.

ЄС поступово трансформується з міжнародної організації, з економічного та політичного союзу західноєвропейських країн в об'єднання держав з єдиною валютою, громадянством, кордона­ми, єдиною зовнішньою і внутрішньою політикою. Європарла-мент з кожним роком перебирає повноваження головної законо­давчої інституції на території 15 країн, Європейська комісія дедалі більше нагадує наднаціональний уряд.