4.3.5. Римський клуб

Римський клуб — об'єднання вчених, громадських діячів і пре­дставників ділових кіл світу, які займаються вивченням глобаль­них проблем. Створений у 1968 p. з ініціативи групи вчених, що брали участь у міжнародній зустрічі в Римі. Діяльність клубу здій­снюється в основному через організацію досліджень, тематика яких включає широкий спектр питань (валютні проблеми, новий міжнародний економічний порядок, природні ресурси, екологія та ін.). Результати досліджень оприлюднюються у вигляді так званих доповідей Римського клубу, в обговоренні яких беруть участь його члени. Так, спеціалістам-міжнародникам в Україні добре відома книга члена правління клубу Богдана Гаврилишина «Дороговкази в майбутнє» (доповіді Римському клубу, 1979 p.).

Римський клуб не має ні штатних наукових співробітників, ні власного статуту, ні свого друкованого органу. Керівний орган — виконком, який щорічно організовує засідання клубу в різних мі­стах світу. Секретаріат клубу знаходиться в Римі.

4.3.6. Дакарський клуб

Дакарський клуб — об'єднання представників громадсько-політичних і ділових кіл держав Африки та Західної Європи — засновано в 1974 р. у Дакарі (Сенегал).

Дакарський клуб — це неофіційний форум для дискусій та спільного пошуку спеціалістами з питань розвитку шляхів вирі­шення міжнародних економічних проблем, особливо у сфері промислового розвитку африканських країн та їхніх відносин з промислове розвинутими країнами.

Членство в клубі індивідуальне. Для керівництва діяльністю клубу між сесіями створено ініціативний комітет (вісім членів). Президент клубу, якого обирають на три роки, входить до складу цього комітету. Штаб-квартира знаходиться в Дакарі.

Ключові терміни

Дакарський клуб Європейський діловий конгрес (ЄДК)

Європейське товариство з вивчення громадської думки та маркетин­гових досліджень (ЄСОМАР)

104

Міжнародна асоціація економічних наук Міжнародний кооперативний альянс (МКА) Римський клуб

Контрольні запитання і завдання

1. Дайте визначення міжнародної неурядової організації.

2. Хто може бути членом міжнародних неурядових організацій?

3. Які види міжнародних неурядових організацій Вам відомі? Наве­діть приклади.

4. Організуйте типові організаційні структури неурядових організацій.

5. Які форми діяльності притаманні сучасним неурядовим економі­чним організаціям?

6. Назвіть тенденції розвитку міжнародних неурядових організацій.

7. Охарактеризуйте існуючий механізм співробітництва між неуря­довими та міждержавними організаціями.

8. Назвіть найвпливовіші на сьогодні міжнародні неурядові ор­ганізації.

Запитання для обговорення

1. Якими є перспективи розвитку міжнародних неурядових органі­зацій у міжнародній сфері?

2. Якими шляхами, на Ваш погляд, вдосконалюватиметься механізм співробітництва між неурядовими та міждержавними організаціями?

Оон та міжнародне економічне співробітництво

5.1. Історія створення, цілі та принципи діяльності оон

Світова громадськість широко відзначила в 1995 р. 50-річний ювілей Організації Об'єднаних Націй — організації, яка була і за­лишається головним світовим центром координації зусиль з під­тримання миру, зміцнення безпеки, розвитку міжнародного спів­робітництва.

За 2500 років від початку писаної історії людство пережило майже 1600 збройних конфліктів. Тому ідея міжнародної органі­зації безпеки має давню історію. Проте перша спроба виявилася невдалою, бо створена 1919 р. Ліга Націй не виконала своєї мі­сії — не змогла вберегти світ від війни. Страхіття Другої світової війни примусили народи замислитися над своїм майбуттям і ви­сунули на чільне місце необхідність створення таких умов спів­існування, які б назавжди ліквідували навіть можливість виник­нення нової світової війни. Спочатку організацію було створено як інструмент попередження передовсім збройних конфліктів, а нині вона займається вирішенням питань соціальних та економіч­них реформ у світі, захистом довкілля, проблемами біженців, гу­манітарної допомоги тощо.

«Об'єднані Нації» — назва, яка була запропонована президен­том США Франкліном Д. Рузвельтом. Вперше вона була викори­стана у «Декларації Об'єднаних Націй» від 1 січня 1942 р., коли представники 26 держав зобов'язалися від імені своїх урядів про­довжувати спільну боротьбу проти країн, що розв'язали Другу світову війну. Далі хронологія створення організації була такою:

—жовтень 1943 р. — у Москві проходить конференція союз­них держав (СРСР, США, Великобританії, Китаю), які в Декла­рації, прийнятій ЗО жовтня, проголосили «необхідність заснуван­ня у можливо короткий строк спільної міжнародної організації для підтримки міжнародного миру і безпеки, що базується на принципі суверенної рівності всіх миролюбних держав...»;

106

—серпень — жовтень 1944 р. — представники Радянського Союзу, Китаю, Великобританії, Сполучених Штатів Америки в Думбартон-Оксі готують концепцію та пропозиції щодо створен­ня організації;

— 25 квітня — 26 червня 1945 р. — у Сан-Франциско прохо­дить Конференція Об'єднаних Націй, присвячена створенню міжнародної організації; обговорюється проект Хартії ООН;

— 26 червня 1945 р. — підписання Статуту ООН представни­ками 50 країн;

—26 жовтня 1945 р. — Статут ООН було ратифіковано Ра­дянським Союзом, Китаєм, Великобританією, Сполученими Шта­тами Америки та Францією.

Цей день вважається офіційною датою створення ООН і щорічно відзначається як День Організації Об'єднаних Націй. На вересень 2000 р. членами ООН були 189 держав. Європейська штаб-квартира ООН розташована в Женеві, хоча Швейцарія не є членом ООН.

Спочатку уявлення про обсяг компетенції нової міжурядової організації у держав не збігалися. З радянського боку нова орга­нізація розглядалась тільки як організація для підтримки міжна­родного миру і безпеки, а для розв'язання питань економічних, соціальних та інших пропонувалося створити спеціальні органі­зації. Представники західних держав з самого початку розглядали ООН як організацію широкої компетенції, яка сприятиме не тіль­ки миру і безпеці, а й співробітництву держав у галузі економіки, соціального забезпечення, науки, культури тощо. При цьому пе­редбачалося, що компетенція організації в обох сферах повинна бути однаковою. В кінцевому підсумку після усунення цієї супе­речності було прийняте компромісне рішення про наділення ООН функцією координації міждержавного соціально-економіч­ного співробітництва.

Статутом ООН визначено такі цілі організації:

— підтримувати міжнародний мир та безпеку;

—розвивати дружні відносини між націями на основі пова­жання принципу рівноправ'я і самовизначення народів;

—здійснювати співробітництво для розв'язання міжнародних проблем економічного, соціального, культурного і гуманітарного характеру та для заохочення й розвитку поваги до прав людини й основних свобод;

— організовувати і погоджувати дії націй для досягнення цих спільних цілей.

Діяльність організації грунтується на таких принципах:

— суверенна рівність усіх держав-членів;

107

— вирішення країнами-членами своїх міжнародних спірних питань мирними засобами і так, щоб не загрожувати миру, безпеці та справедливості;

— утримання будь-якої держави від загрози силою або засто­сування сили проти інших держав;

— надання державами-членами допомоги ООН в усіх її діях, які здійснюються відповідно до Статуту, й утримання від допо­моги будь-якій країні, проти якої ООН вживає заходів превентив­ного або примусового характеру;

— забезпечення дотримання країнами, які не є членами ООН, тих самих принципів, оскільки це необхідно для підтримання міжнародного миру і безпеки;

—невтручання у справи, які стосуються внутрішньої компе­тенції будь-якої держави.

На основі Статуту виникла розгалужена система багатосто­ронніх договорів. ООН розробляє рекомендації, конвенції, захо­ди, які пропонує прийняти своїм членам для подальшого вклю­чення в законодавство або введення нормативних актів.

Членами ООН можуть бути всі миролюбні держави, які беруть на себе зобов'язання дотримуватися Статуту і, на думку ООН, можуть і прагнуть ці зобов'язання виконувати. Нових членів прий­має Генеральна Асамблея за рекомендацією Ради Безпеки. Стату­том передбачено також призупинення прав та привілеїв держави-члена або навіть виключення за недотримання принципів Статуту.

Хартія ООН зобов'язує країни-члени регулярно сплачувати членські внески. Згідно з існуючими правилами щорічні внески в основний (так званий регулярний) бюджет організації треба вно­сити до 31 грудня відповідного року. Статтею 19 Статуту ООН передбачено, що країни, які не сплачують внески, можуть бути позбавлені права голосу в Генеральній Асамблеї.

Розмір внесків визначається Асамблеєю за рекомендацією ко­мітету з внесків (18 членів). Квоти внесків розраховуються відпо­відно до валового національного продукту і рівня доходів на душу населення країни-члена. Тому приблизно 75 відсотків коштів над­ходить від десяти найбагатших країн. Асамблея встановила мак­симум — 25 % бюджету і мінімум — 0,01 %. Так, США сплачують у регулярний бюджет ООН 25 % його суми, Японія — 11,38%, Німеччина — 8,9 %, Франція — 6,25 %, Великобританія — 4,86 %, Італія — 3,39 %, Канада — 3,09 %. Додатковим джерелом бю­джету є добровільні внески.

Квота Радянського Союзу становила 9,99 %, України — 1,25 %, Білорусії — 0,33 %. Після розпаду СРСР для Росії було встановлено

108

квоту 5,68 % регулярного бюджету. В 1996 р. з урахуванням еконо­мічного стану квоту було перераховано і знижено до 4,45 %. Украї­на також через постійного представника при ООН звернулась до Генерального секретаря з проханням переглянути шкалу внесків та сприяти розв'язанню проблеми заборгованості. Українську квоту за період 1995-1997 pp. було знижено з 1,87% до 1,09% бюджету. У відповідному співвідношенні обчислюються і ставки внеску до всіх міжнародних організацій системи ООН — МОП, ЮНЕСКО та ін.

Крім відрахувань у регулярний бюджет для держав-членів встановлюються також розміри внесків відповідно до модифіко­ваного варіанта основної шкали покриття витрат тимчасових Збройних Сил ООН. За станом на лютий 1996 р. держави-члени заборгували ООН 3,2 млрд. дол. США, з них 1,3 млрд дол. при­падає на регулярний бюджет, 1,9 млрд. — на фінансування опе­рацій для підтримання миру.

Маючи понад 70 інформаційних центрів на всіх континентах, ООН налічує 54 тис. службовців; 14 тис. співробітників працю­ють безпосередньо в штаб-квартирі організації у Нью-Йорку.

Офіційними мовами організації є англійська, іспанська, китай­ська, російська, французька. Арабська мова додана пізніше як офіційна мова Генеральної Асамблеї, Ради Безпеки і Економічної та Соціальної Ради.

Регулярний бюджет за програмами ООН затверджується Ге­неральною Асамблеєю один раз на два роки. У 1994 — 1995 pp. регулярний бюджет ООН становив майже 1,1 млрд., а бюджет­ний дефіцит— 300 млн доларів.

Останні роки ООН переживає дві взаємопов'язані кризи — фінансову і бюджетну. Перша зумовлена тим, що деякі держави-члени не виконують своїх фінансових обов'язків згідно зі стату­том, друга — з необхідністю суттєвого скорочення бюджету. От­же, на порядку денному ООН стоїть питання реформування цієї організації. В доповіді Генерального секретаря ООН на 51-й сесії ГА «Оновлення ООН: програма реформ» запропоновані основні напрями оновлення, серед яких:

— створення нової структури керівництва та управління;

— забезпечення платоспроможності створенням спеціальних фондів:

— скорочення структур і підрозділів Секретаріату до п'яти їх об'єднанням, а також злиттям міжурядових органів;

— сприяння стабільному і сталому розвиткові;

— підвищення ролі ГА;

— електронізація ООН.

109

Генеральний секретар ООН має намір скоротити в наступні роки непрограмні витрати з 38% регулярного бюджету до 25% і спрямувати зекономлені кошти у так званий «дивіденд розвит­ку», тобто спеціальний фонд розвитку.

У ході 52-ої сесії Генеральної Асамблеї ООН в 1997 р. схвале­но кардинальні рішення щодо глибокої структурної і функціо­нальної перебудови її системи. Генеральний секретар ООН К.Аннан ініціював розробку програми реформ, спрямованих на підвищення ефективності діяльності цієї організації, яку підтри­мали більшість держав-членів. Оновлення ООН є життєво важ­ливим для її адаптації до сучасних політичних реалій.

Органи системи Організації Об'єднаних Націй можна поділи­ти на такі основні групи: головні, допоміжні, спеціалізовані орга­нізації і установи, автономні організації.