6.4.2.3. Фонд міжнародного розвитку опек

У 1976 р. ОПЕК створила Фонд міжнародного розвитку (Фонд ОПЕК) — багатосторонній фінансовий інститут, призна­чений для сприяння співробітництву між країнами ОПЕК та ін­шими країнами, що розвиваються. Допомогу Фонду можуть отри­мати міжнародні інститути, чия діяльність корисна для країн, що розвиваються, і всі країни, що розвиваються і не входять до скла­ду ОПЕК. Усі члени ОПЕК є також членами Фонду. Цілями Фон­ду є: фінансове співробітництво між країнами — членами ОПЕК та іншими країнами, що розвиваються, наданням пільгових позик для фінансування платіжних балансів, для реалізації програм і проектів розвитку; сприяння та/або надання позик міжнародним агентствам, діяльність яких відповідає цілям Фонду; фінансуван­ня технічної допомоги.

Фонд надає позики (на пільгових умовах) трьох типів: 1) по­зики на здійснення конкретних проектів розвитку; кредитні лінії для фінансування малих і середніх підприємств у таких галузях економіки, як промисловість, енергетика, транспорт, сільське гос­подарство, водопостачання, каналізація, охорона здоров'я; 2) по­зики для фінансування програм відновлення або модернізації га­лузей економіки, на закупівлю сировини, устаткування, запасних частин тощо; 3) позики на фінансування платіжних балансів, зо­крема на імпорт продуктів харчування і споживчих товарів; на закупівлю устаткування для сільського господарства і виробниц­тво споживчих товарів. Допомога надається Фондом усім краї­нам, що розвиваються (за винятком країн — членів ОПЕК), у по­рядку черговості, причому пріоритет віддається найменш розви­нутим країнам. Фонд ОПЕК є донором або кредитором інших міжнародних організацій, наприклад агентств розвитку країн —

179

учасниць ОПЕК (Кувейтського фонду, Арабського фонду еконо­мічного і соціального розвитку тощо).

Фінансові ресурси Фонду складаються з добровільних внесків держав-членів, а також прибутків, отриманих за рахунок інвести­ційних і кредитних операцій.

Галузева структура кредитування поступово змінюється. Якщо на початку своєї діяльності Фонд особливу увагу приділяв енерге­тичним проектам і фінансуванню балансів країн-позичальників, то зараз спостерігається зсув у бік соціальних проектів.

Штаб-квартира організації знаходиться у Відні.

6.5. Міжнародні організації із стандартизації та сертифікації

6.5.1. Міжнародна організація із стандартизації (ісо)

Міжнародна організація із стандартизації (ІСО) — штаб-квартира у Швейцарії м. Женева, — організація, яка займається роз­робкою міжнародних стандартів і питаннями сертифікації продукції в різних галузях, за винятком електротехніки і електроніки, які належать до компетенції Міжнародної електротехнічної комісії (МЕК). ІСО є світовою федерацією національних органів із стан­дартизації, яка була створена 23 лютого 1947 р. з ініціативи ООН на засіданні Комітету ООН з координації стандартів. До складу ІСО входять 124 країни, серед них: понад 80 — комітетів-членів, 24 — член-кореспондентів та 9 член-абонентів. Комітети-члени можуть брати участь у роботі технічних комітетів, голосувати по проектах стандартів, обиратися до складу Ради ІСО, бути представленими на засіданнях Генеральної асамблеї (ІСО). Член-кореспонденти не ве­дуть активної роботи в ІСО, але мають право на отримання інфор­мації про стандарти, що розробляються. Кожна країна може бути представлена в ІСО тільки однією національною організацією.

Мета ІСО полягає в тому, щоб сприяти розвиткові стандарти­зації і пов'язаних з нею видів діяльності у міжнародному масш­табі з метою поліпшення міжнародного обміну товарами і послу­гами. ІСО об'єднує воєдино інтереси виробників, споживачів, урядів і наукових кіл. У її роботі беруть участь майже 3 тис. тех­нічних органів і понад 20 тис. спеціалістів з усіх регіонів світу. За результатами роботи ІСО видано майже 7 тис. стандартів.

Діяльність ІСО здійснюється в галузі стандартизації, сертифі­кації та інформації (див. табл. 6.6).

180

Таблиця 6.6