3.5.2.2. Створення економічного і валютного союзу

Перехід до економічного і валютного союзу (ЕВС), передба­чений Угодою про Європейський Союз, є заключним етапом формування цілісної господарської системи в ЄС. Загальними ці­лями ЕВС є:

—реалізація жорстко скоординованої, тобто спільної еконо­мічної політики держав-членів, що передбачає визначення основ­них орієнтирів і ряду кількісних макроекономічних показників, якими повинні керуватися національні уряди, а також контроль з боку органів ЄС за дотриманням цих показників і застосування санкцій до держав-порушниць;

—забезпечення ефективного функціонування єдиного внут­рішнього ринку і проведення загальної економічної політики в ЄС за допомогою єдиної грошово-кредитної системи, ключовими елементами якої повинні стати євро і Європейський центральний банк, який має ті самі функції, які раніше виконувалися націо­нальними центральними банками;

—зміцнення валютної стабільності в міжнародному плані, покликане нейтралізувати негативний вплив на ЄС зовнішніх ва­лютних потрясінь; перетворення євро в одну з найважливіших резервних валют і зміцнення її позицій відносно долара.

У ЄВС з 31 грудня 1992 р. усунуті практично всі обмеження на пересування факторів виробництва, здійснена гармонізація економічної політики країн-членів і створений спільний ринок.

Основними напрямами діяльності економічного союзу в рам­ках ЄС є такі:

—повна ліквідація внутрішніх обмежень на пересування то­варів, капіталу, послуг і трудових ресурсів; створення спільного ринку, економічного і валютного союзів; створення єдиного вну­трішнього ринку;

—проведення спільної торгової політики; встановлення єди­них зовнішніх тарифів;

—здійснення спільної політики в галузі риболовства, сільсь­кого господарства і транспорту; розробка і проведення єдиної аг­рарної політики;

—гармонізація систем правового забезпечення; зближення за­конодавств країн-членів;

—розробка і проведення єдиної антимонопольно'!' політики;

забезпечення режиму захисту від недобросовісної конкуренції;

—проведення єдиної промислової політики; сприяння прове­денню наукових досліджень, удосконаленню технологій, ство-

53

ренню транс'європейських мереж; сприяння підвищенню конку­рентоспроможності країн-членів;

—розробка і здійснення єдиної політики в галузі енергетики, туризму, транспорту;

—гармонізація національних валют, створення єдиної валюти;

—проведення єдиної політики в галузі охорони навколишньо­го середовища;

—здійснення єдиної політики в соціальній сфері; сприяння високому рівню зайнятості і соціального захисту, розвитку охо­рони здоров'я;

—сприяння забезпеченню високого рівня освіти і професійної підготовки;

—забезпечення правового захисту виробників і споживачів товарів.

У межах ЄС створений розгалужений механізм узгодження економічної політики. Він включає: зустрічі голів урядів і держав (тричі на рік); щорічне проведення понад 60 сесій Ради міністрів у складі керівників зовнішньополітичних та інших відомств;

постійне функціонування Комісії ЄС та інших комісій. Інстру­ментами реалізації економічної політики є: індикативне плану­вання; встановлення єдиних цін; квотування виробництва, субси­дування тощо. \j Формування валютного союзу передбачало три етапи:

1) 1 липня 1990 p. — 31 грудня 1993 p. — лібералізація ринків капіталів і посилення координації і співробітництва в рамках Ко­мітету управляючих центральних банків; досягнення стабільності цін і валютних курсів; посилення координації економічної полі­тики держав-членів.

2) 1 січня 1994 p. — 1 січня 1999 p. — створення Європейського валютного інституту на базі Комітету керуючих центральних бан­ків, підготовка до створення Європейського центрального банку.

3) з 1 січня 1999 p. — введення в обіг єдиної грошової одини­ці — євро:

—1 січня 1999 p. — 31 грудня 2001 p. євро повинна обслуго­вувати лише безготівкові розрахунки;

—з 1 січня 2002 p. євро вводиться як готівкові гроші;

—з 1 липня 2002 p. євро повинна стати єдиним законним пла­тіжним і розрахунковим засобом.

Для приєднання до валютного союзу згідно з вимогами Маас­трихтської угоди країни-члени повинні задовольняти певні вимо­ги (критерії конвергенції), а саме:

—національні законодавства мають відповідати Угоді про ЄС;

54

—рівень інфляції не повинен перевищувати показники трьох найбільш стабільних держав ЄС більше ніж на 1,5 %;

—державна заборгованість може становити не більш як 60 % ВВП;

—дефіцит державного бюджету не може перевищувати 3 % ВВП;

—відсоткові ставки по банківських кредитах можуть переви­щувати показники трьох найбільш стабільних країн лише на 2 відсоткових пункти;

—кандидати на вступ до ЄВС мають підтримувати стабіль­ність національних грошових одиниць і не повинні протягом двох років за власною ініціативою здійснювати девальвацію.

До середини 1998 р. 11 країн з 15 членів ЄС виконали вимоги Угоди про ЄС і стали членами валютного союзу, запровадивши єдину європейську валюту — євро. Великобританія, Данія, Шве­ція і Греція не увійшли до складу ЄВС. Великобританія і Данія не увійшли за власним бажанням; Швеція повинна привести своє законодавство у відповідність з Угодою про ЄС і виконати умову про підтримку стабільності курсу національної валюти; Греція спочатку не відповідала декільком вимогам, а саме: рівню інфля­ції, бюджетного дефіциту і відсоткових ставок. Вона стала чле­ном валютного союзу з 1 січня 2001 р. У 1998 р. було засновано Європейську систему центральних банків (ЄСЦБ) на чолі з Євро­пейським центральним банком (ЄЦБ).

Перехід до ЄВС завершує етап формування цілісної господар­ської системи в ЄС. ЄВС покликаний стимулювати зростання і структурну перебудову європейської економіки, підняти її кон­курентоспроможність на світових ринках, що повинно сприяти скороченню безробіття і розв'язанню інших гострих соціальних проблем. (технічнй регламент)Про надзвичайну важливість цих проблем свідчить ди­наміка темпів зростання ВВП та промислового виробництва в ЄС. Тенденція до зниження темпів економічного зростання у найрозвинутіших країнах сучасного світу, яка виявилася в 70-ті та 80-ті роки, продовжувала діяти і в останньому десятиріччі XX століття. За цими показниками ЄС збільшив відставання від США. В останнє десятиріччя в економіці ЄС спостерігалися еле­менти стагнації, зниження її конкурентоспроможності на світо­вих ринках, технологічне відставання від США та Японії. Як ви­дно з таблиці 3.4, середньорічні темпи приросту зовнішньої торгівлі ЄС також мали негативну тенденцію.

Проте на тлі негативних явищ є і певні позитивні моменти. По-перше, стійке зближення рівнів економічного розвитку країн,

55

що входять у ЄС. У 1960р. найвищий і найнижчий показники виробництва ВВП на душу населення (відповідно Швеції і Пор­тугалії) відносились як 3,1 : 1; у 1970 р. (ті самі держави) — як 2,4 : 1; у 1980 р. (ФРГ і Португалія) — як 2,1 : 1; і в 1997 р. (Данія і Греція) — як 1,75 : 1. По-друге, абсолютні загальні обсяги зов­нішньої торгівлі та обсяги торгівлі на душу населення ЄС у пері­од з 1960 р. зростали (див. табл. 3.5, 3.6).

Таблиця 3.4