7.6. Організації 3 регулювання зовнішньої заборгованості

Всесвітній банк і ОЕСР ведуть облік та узагальнюють статис­тичну інформацію про зовнішній борг, відповідно, з боку борж­ників і кредиторів. Паризький клуб і Лондонський клуб кредито­рів займаються регулюванням, відповідно, державної і приватної зовнішньої заборгованості

304

7.6.1. Паризький клуб

Паризький клуб (Paris Club) створений у 1956 p. як не­формальна урядова організація країн-кредиторів. Він не має чіткої організаційної структури та членства і формально від­критий для всіх країн, які є кредиторами і приймають практи­ку роботи цієї організації. Основними членами Паризького клубу є розвинуті країни — члени ОЕСР. Головою Паризького клубу традиційно є високопосадова особа міністерства фінан­сів Франції, а його секретаріат знаходиться у французькому казначействі.

Діяльність Клубу полягає в спостереженні за державною за­боргованістю і проведенні багатосторонніх переговорів з країна­ми-боржниками з проблеми реструктуризації їхніх боргів. За ре­зультатами переговорів з боржниками члени Паризького клубу підписують Узгоджений протокол (Agreed Minutes) реструктури­зації боргу, в який включаються: умова про консолідацію плате­жів на обслуговування боргу і прострочених платежів; дату, ста­ном на яку підписані угоди про кредити підлягають реструкту­ризації; консолідаційний період, протягом якого повинна відбу­тися реструктуризація боргу; частка боргу, яка підлягає реструк­туризації; умови першого внеску по реструктурованій заборгова­ності і графік платежів. Умови узгодженого протоколу набира­ють чинності тільки після того, як країна-кредитор і країна-боржник домовляться на двосторонній основі щодо переліку кре­дитів, які підлягають реструктуризації.

Умови, на яких реструктуруються борги країн, що розвиваю­ться, періодично переглядаються Паризьким клубом. Найвідомі-шими серед них є Торонтські, Лондонські, Неапольські та Ліон­ські умови.

Торонтські умови (Toronto Terms), які діяли в 1988—1991 pp.. стосувалися реструктуризації боргів найменш розвинутих країн, відповідно до яких країни-кредитори повинні були обрати одну з таких альтернатив взаємовідносин з цими країнами:

—часткове списання боргів (списання 33 % чистої поточної вартості боргу і перенесення платежів по іншій частині на 14 ро­ків під ринкову ставку з восьмирічним періодом);

—збільшення терміну погашення боргу (перенесення строків платежів на 25 років, включаючи 14 років пільгового періоду);

—використання пільгової відсоткової ставки (перенесення платежів по боргах на 14 років під ринкову відсоткову ставку, зменшену на 3,5 пункта, з восьмирічним пільговим періодом).

305

Застосування цих умов було явно недостатнім для більшості країн-боржників, оскільки лише частково полегшило борговий тягар.

Лондонські умови (London terms), узгоджені в рамках Паризь­кого клубу, діяли в 1991—1994 роках. Вони також пропонували­ся найменш розвинутим країнам. За цими умовами країни-кре­дитори могли списати близько 50 % чистої поточної вартості боргу через:

—перенесення платежів на 23 роки з шестирічним пільговим періодом під пільгову відсоткову ставку;

—скорочення платежів для обслуговування боргу, відповідно до яких його розмір скорочується завдяки використанню пільго­вої відсоткової ставки, з виплатою іншої частини протягом 23 ро­ків з п'ятирічним пільговим періодом;

—виплати всього боргу протягом 25 років з шістнадцятиріч­ним пільговим періодом.

Згідно з Неапольськими умовами (Naples terms), що діють з 1995 p., країни, які отримали раніше пільги на основі Торонтсь-ких або Лондонських умов, можуть отримати подальші пільги від кредиторів у вигляді списання 67 % чистої поточної вартості їх­нього боргу. Якщо середньодушовий дохід країни становить більш як 500 дол., а відношення суми боргу до експорту не пере­вищує 350 %, може бути списано не більш як 50 % вартості бор­гу. Рішення приймається по кожній окремій країні. Можливі три варіанти списання боргів:

—скорочення боргу з виплатою частини, що залишилась, протягом 23 років, включаючи шість років пільгового періоду;

—скорочення платежів для обслуговування боргу, відповід­но до яких його розмір скорочується завдяки використанню пі­льгової відсоткової ставки, з виплатою іншої частини протягом 33 років;

—комерційний варіант, який передбачає виплату всього боргу протягом 40 років з 20-річним пільговим періодом.

Крім того, для країн-боржників, які проводять протягом не менше трьох років політику стабілізації економічних реформ за підтримки МВФ, може бути використаний варіант проведення операції із запасами боргу (stock-of-debt operation), суть якого по­лягає в тому, що весь державний зовнішній борг країни може бу­ти скорочений одночасно на пільгових умовах. Наприкінці 90-х років Неапольські умови застосовувалися за ініціативи МВФ і Всесвітнього банку для скорочення боргів найбідніших країн з високою заборгованістю.

306

Ліонські умови (Lyon terms), узгоджені в грудні 1996 p., мо­жуть застосовуватися для найменш розвинутих країн з високою заборгованістю разом з Неапольськими умовами на другому ета­пі реструктуризації. Вони передбачають скорочення чистої поточ­ної вартості боргу на 80 % з виплатою іншої частини протягом 40 років за восьмирічного пільгового періоду.