§ 2.11.3. Контрольні самостійні вправи

1. Складіть бібліографію з 4-5 джерел до кожного наступного по­няття і вкажіть, в якій бібліотеці Ви їх знайшли (приватній, навчально­го закладу, міській тощо): текст, гіпертекст, висловлювання, дискурс, фрейм, інформація, концепція, інтерпретація, художність, (непере­кладність.

2. Випишіть 2-3 цитати з праць до пункту 3.1 до кожного вказано­го там поняття.

3. Напишіть аналітичний реферат обсягом 4-5 сторінок про су­часні точки зору 3-4 перекладознавців на одне з понять пункту 3.1.

4. Зіставте знайдені у працях до пункту 3.1 точки зору з позицією авторів даного підручника і аргументуйте її об'єктивність або диску-сійність.

5. Влаштуйте міжнародну дискусію-гру щодо тематики та захис­ту рефератів пункту 3.3 за схемою; вступне слово голови конферен­ції, доповідь основного референта, рецензії 2-3 офіційних опонентів (одна - українською, інші німецькою, їх переклад), виступи останніх членів студентської групи різними мовами (їх переклад), підсумкове слово голови.

14

115

ЧАСТИНА 2 ПРАКТИКА МІКРОПЕРЕКЛАДУ

РОЗДІЛ 3. ФОНЕТИЧНІ ТРУДНОЩІ ПЕРЕКЛАДУ

§ 3.1. Орфоепічні аспекти перекладу

Фонологічні проблеми не відіграють в перекладознавстві визначної ролі, хоча для усного перекладу важливими стають акустичні та інто­наційні задатки самого перекладача. Погане враження справляє, напри­клад, нечітка вимова, дефекти мовлення, неправильне інтонаційне чле­нування тощо. Більше того, красивий тембр голосу перекладача може навіть "згладити" фонетичні ґанджі особи, яку перекладають. Орфо­епічні задатки перекладача особливо актуальні для усного перекладу драматичних текстів, промов. Навіть для перекладу пошепки такі за­датки відіграють далеко не другорядну роль.

Стосовно практичної фонетики німецької мови перекладач повинен насамперед засвоїти особливості звуків, які відрізняються від україн­ських, до автоматизму опанувати правила довготи, напівдовготи й ко­роткості голосних, робити правильний словесний наголос, виділяти в реченні синтагми з відповідними паузами і наголосами, відтворювати потрібну методику.

Не вдаючись до деталей (це має бути метою окремого практичного курсу) наведемо найвагоміші особливості практичної фонетики німець­кої мови, які не притаманні українській орфоепії.

а. Загальні особливості звуків

1) В усіх відкритих складах німецьких лексичних одиниць голосний звук вимовляється закрито і, навпаки, в усіх закритих складах (якщо вони при зміні слова не відкриваються) голосні вимовляються від­крито.

2. На початку слова або основи слова голосний звук вимовляється з твердим приступом. •■..-■:.

3. Довгі голосні не дифтонізуються.

4. Дуже важливим є фактор довготи, напівдовготи та короткості при­голосних:

а) голосний вимовляється довго і закрито: у наголошеному відкри­ тому або у закритому складі, якщо при зміні слова склад відкри­ вається; при подвоєнні голосного; якщо після голосного присут­ ній "h"; при написанні "іе"; в суфіксах -bar, -sam, -sal, -tum, -nam;

б) закрито й напівдовго голосно вимовляється у відкритому нена- голошеному складі в кінці слова, а також у відкритому ненаголо- шеному складі, якщо він розташований за чотири склади перед наголошеним (наприклад, Ratifikation - перший склад);

в) голосний вимовляється коротко й закрито у відкритих ненаголо- шених складах;

г) коротко й відкрито голосний звук вимовляється у закритих скла­ дах, якщо при зміні слова склад не відкривається і завше перед ng, seh, x.

5) Головними відмінностями німецьких приголосних можна вважати такі:

а) при подвоєнні приголосних вони вимовляються, як один звук;

б) німецькі приголосні не палаталізуються (не пом'якшуються);

в) приголосні р, t, k вимовляються з придиханням; це саме стосу- • ється b, d, g в кінці слова;

г) німецькі приголосні не асимілюються, тобто не припасовуються до вимови сусіднього звука.

б. Специфічні німецькі звуки для українського усного перекладача

1. Голосні: закритий -а-; закритий та відкритий -є-; закритий -о; відкри­тий, закритий та нескладовий -і-; умлаути, запозичені носові голосні.

2. Приголосні: р, t, k b, d, g в кінці слова; 1; язичкове, тертєве та вока-лізоване г; Ich - Laut; h; сполучення ng.

Правильна вимова зазначених звуків свідчить про рівень кваліфіка­ції перекладача і її слід вважати обов'язковою для усного перекладу.

116

117

Решта голосних та приголосних зовсім або майже не відрізняються від українських.

в. Наголос у складних словах

Особливу увагу слід приділяти наголосу у складних словах, які складаються з означального та означуваного (основного) слів. На озна­чальне слово, яке, як правило, розташоване на першому місці, падає наголос, на друге - означуване - слово падає побічний наголос. Слід за­уважити, що різниця між цими наголосами значно більша, ніж в укра­їнській мові.

г. Поняття фонетичного слова

Вагомим чинником між комплексом звуків та інтонацією виступає фонетичне слово, яке рідко збігається з лексичною одиницею і вимов­ляється як єдина фонетична субстанція з одним наголосом. Отже, кіль­кість фонетичних слів у реченні дорівнює кількості наголосів у ньому; на практиці слід обов'язково реалізувати дану закономірність: як пра­вило, не наголошуються у німецькому реченні прийменники, артиклі сполучники, заперечення (крім "nein"), модальні та допоміжні дієсло­ва, більшість займенників. Останні вимовляються з наступним наголо­шеним словом як єдиний і окремий фонетичний імпульс, який лежить в основі ритміки мовлення. Слід також зазначити, що завше наголошу­ються іменники, прикметники, вагомі дієслова, вагомі числівники, які виступають як основа фонетичного слова, формуючи смислову струк­туру речення.