§ 9.1. Моделі перекладу як творчого процесу

XX та XXI ст. - це століття контактів та перекладів, які прокладають мости взаєморозуміння між прірвою різних цивілізацій. Прагнення до взаєморозуміння сприяє актуальності перекладу, який у новій лінгвіс­тичній науці - перекладознавстві - традиційно розглядають як процес та його результат. Переклад як процес полягає у творчому відтворенні оригіналу (оригінального тексту, чи ОТ) засобами іншої мови, резуль­татом чого стає паралельний перекладений текст (ПТ). Зупинимося на категорії тексту, творчій специфіці ОТ та ПТ. Врахуємо при цьому об'єкт перекладознавства, яким (як у лінгвістиці) постають саме сис­теми двох мов.

За останні 200 років у сучасному мовознавстві склалось п'ять осно­вних концепцій мови (герменевтична, філологічна, лінгвістична, структуральна та прагматична), які багатогранно висвітлюють єдиний об'єкт дослідження - мову (як мовну діяльність). Розглядаючи спів­відношення цих концепцій із перекладознавством, зазначимо, що гер­меневтична концепція полягає в пошуках символічного смислу, що притаманного кожному мовному феномену, тобто у визначенні прихо­ваного змісту декодованих (у т. ч. перекладних) текстів. Філологічний підхід вивчає мову як матеріал до текстів, які треба проаналізувати, перекласти та прокоментувати; лінгвістичний чи мовознавчий підхід займається саме принципом будови цих текстів. При структуральному підході мова (у т. ч. і перекладного тексту) аналізується як абстрактна система мовних знаків, організованих за певною моделлю; за прагма­тичною концепцією мова у вигляді тексту (у т. ч. й перекладного) стає компонентом людської діяльності.

Побіжне ознайомлення з основними категоріями герменевтично спрямованого перекладознавства засвідчує їх логіко-філологічний ха­рактер, який дещо відстає від парадигми розвитку понятійного апарата всієї лінгвістики. Внаслідок цього прагматично-структуральні аспекти, які могли б забезпечити науковість розгляду перекладознавчих катего-

рій, розуміння їх механізмів та практичність їх застосування (в межах сучасних лінгвістичних теорій), на жаль, поки що залишилися неви-світленими. Це значною мірою стосується досліджень таких важливих категорій, як оригінальний та перекладний текст, що в перекладознав­стві не вийшли за межі загальнофілологічної таксономії. Отже, завдан­ням підрозділу є розгляд категорії тексту в системі загальнолінгвістич-них координат на основі пост-структурної голістичної концепції. Саме такий підхід забезпечить глибше розуміння герменевтичної сутності міжмовних текстових перетворень.

Отже, літературний твір (як і будь-який оригінальний текст) скла­дає собою цілісну систему мовних елементів (змістово-формально-сус-пільних за своїм характером), які структурно укладені у висловлювання так, щоб виконати певні функції (прагматичні наміри автора). Іншими словами, в його основі лежить певна "мовна картина світу" (МКС), яка (як його концептуалізація мовними засобами) складає собою адаптив­ну саморегулюючу систему і організована у зв'язні висловлювання та описи за допомогою різних денотативних ситуацій згідно з намірами автора. Через творчі наміри автора (щодо художнього ідейно-емоцій­ного впливу на читача) переломлюються й функції вищого рівня уза­гальнення: функції мови (конікативна, мислеутворююча, номінативна, емоційна і т. д.), функції тексту (інформуюча, акумулююча, естетична, експресивно-імпресивна на створення певного настрою тощо), функ­ції суспільної комунікації (створення певних суспільних установок і т. п.), що створює їх складний, проте цілісний комплекс. У такий спо­сіб отриманий авторський текст (з іманентними йому системними та суспільно наданими властивостями МКС) становить певну цілісність форми (у т. ч. композиційної), змісту та авторських задумів.

Перекладач, який користується засобами іншої МКС, що не завжди співвідносні із засобами оригіналу, має для відтворення цієї цілісності розв'язати низки творчих завдань - він має в ПТ зберегти інформацію (зміст, засоби образності, колорит, ритм і т. п.), її форму (композицію, стиль) та авторські інтенції (у т. ч. і приховані), що проводиться на певній основі (моделі). Відтворена інформація, однак, включає, попри всі її перетворення та пов'язані з цим втрати, незмінний зміст пові­домлення (її комунікативний інваріант щодо відображених ситуацій),

516

517

який наближається до смислу повідомлення, змінну частину (внаслідок незбігання різномовних картин світу з'являються певні зміни - транс­формації, у т. ч. семантико-стилістичні) та фонову (різнотипні алюзії), частина якої зникає - вона або непотрібна, або неперекладна. Форма та задуми, що часто мають символічний зміст, який розкривається за до­помогою герменевтичного аналізу, також можуть зазнати певних змін залежно від структурних можливостей мови та творчого розуміння пе­рекладача. Певні модифікації цього плану звично спостерігаються у ві­ршових перекладах.

Як бачимо, переклад (як творчий процес) полягає у знаходженні відповідностей між різнотипними категоріями тексту оригіналу та пе­рекладу. Враховуючи складну системно-структурну організацію ори­гінального та перекладеного тексту (ОТ та ПТ), цей процес, перебіг якого внаслідок недослідженості на корі головного мозку має лише гіпотетичний характер, описується на різних логічних основах, які звично позначають терміном "моделі" (термін Ю. Найди, 1964). Інши­ми словами, моделі перекладу - це загалом умовний опис низки по­слідовних ментальних операцій над мовними одиницями, виконуючи які перекладач мав би здійснити переклад оригіналу. Завдання моделей полягають у тому, щоб уявити процес перекладу в цілому, встановити його алгоритм, указати загальний напрямок думки перекладача і по­слідовні етапи переходу оригіналу від тексту оригіналу до перекладу. У перекладознавстві склалися такі моделі перекладу як: ситуативна, семантична, психолінгвістична, трансформаційна, комунікативна, ін­формативна, мовних відповідників тощо. До цих концепцій, на нашу думку, можна віднести ще нейролінгвістичну та голістичну моделі, не згадувані в стандартних описах, проте відомі в паралельних дослі­дженнях (наприклад, з нейролінгвістики тощо). Зупинимося коротко на найрозповсюдженіших з них.

А. Ситуативна модель (Дж. Кетфорд; М. Веннерем; М. Сел-Горн-бі; В. Г. Гак та ін.). В основі моделі лежить визнання співвіднесеності мовних одиниць оригіналу та перекладу з фактами оточуючої дійснос­ті (референтами та денотатами), єдиними для всього людства. На цій основі переклад виступає процесом заміни (субституції) матеріальних знаків денотатів (= слів) в одній мові на знаки іншої мови, які відпо-

518

відають тим же денотатам. При відсутності денотата у мові перекладу (наприклад, піску для ескімосів чи снігу для бедуїнів) перекладач має застосувати компенсаційні перекладознавчі прийоми й засоби. Саме вона оптимально пояснює переклад як відтворення денотатів за допо­могою зміни мовних форм. Продавець при появі покупця перепитує: "Sie wьnschen?", переклад якого здійснюється не еквівалентним "Ви (що) бажаєте?", а адекватним: "Чим можу послужити?".

Ситуативна модель наближається до дійсності, певною мірою спро­щуючи її. Вона, однак, не розкриває основного механізму переходу від тексту оригіналу до тексту перекладу і не може пояснити багатоварі-антність перекладу одного і того ж фрагмента оригіналу.

Б. Трансформаційна модель. Ця модель (Р. Якобсон; Еттінгер; Ю. В. Розенцвейг), що виникла під впливом ідей трансформаційної граматики (Z. Harris; N. Chomsky), базується на перетворенні (транс­формації) синтаксичних структур ОТ у структури ПТ. Ці перетворення описуються в двох концепціях. За першою концепцією, сутність пере­кладу полягає у відборі за певними "способами перекладу" відповідних одиниць ПТ, які з одиницями ОТ належать до єдиного трансформацій­но-перекладацького комплексу. Перекладач, на думку представників другої концепції, мінімізує вихідні структури саме в глибинні ядерні структури, що збігаються для різних мов за спільністю логіко-синтак-сичних зв'язків та відповідної їм лексики. Саме вони й за певними ета­пами (при врахуванні мовленнєвої ситуації: пресупозиції висловлю­вань) заміщуються адекватними структурами мови перекладу. Наслід­ком цього постає текст перекладу, який за відтвореними структурами відповідає оригіналу. Близькою до цієї моделі (концепція 1) є теорія мовних відповідників Я. В. Рецкера, за якою перекладач використовує лексикографічні та авторські засоби, що ґрунтуються на трансформаці­ях перекладача, для адекватного відтворення ОТ. Отримані результати можна побічно використати для зіставного вивчення мов.

Як бачимо, трансформаційна модель дозволяє створити теоретичну базу для опису перекладацьких трансформацій, їх основних способів. Проте перекладацькі трансформації стосуються переважно граматич­них структур, а не їх семантичних та комунікативних аспектів. Не­розв'язаною в межах цієї моделі залишається також проблема перекла-

. 519

_ж

дацької еквівалентності, особливо ситуативної (див. надписи Fragile! "Обережно, скло!").

В. Семантична, чи змістова модель (Е. Кошмідер; Е. Найда; Л. С. Бар­хударов; Я. В. Рецкер; А. В. Федоров; А. К. Жолковський та I. А. Мель­чук; та ін.), що ґрунтується на компонентному аналізі (И. Кац; М. Бір-віш та ін.), проявляються у двох основних концепціях. За цією модел­лю переклад зводиться до аналізу плану предметно-логічного та єкс-пресивно-стилістичного змісту (концепція 1) чи, враховуючи здобутки трансформаційного підходу, до аналізу глибинних смислів як змісто­вих категорій генеративної семантики (концепція 2). Внаслідок цього визначаються елементарні смислові, стилістичні та ін. характеристи­ки, чи семи змісту, яким при синтезі перекладного тексту знаходять відповідники у мові перекладу. Іншими словами, ця модель полягає у визначенні всіх змістових елементів оригіналу та заміні їх при пере­кладі. Чим більше збігів елементарних смислів у мовах оригіналу, тим адекватнішим є переклад (та навпаки).

Пов'язані із семантичною і психолінгвістична (О. О. Залевська, І. Є. Клюканов, Ю. Г. Кузьмін) та нейролінгвістична (О. Р. Лурія) мо­ делі. За допомогою цих моделей формується "внутрішня програма май­ бутнього повідомлення" та проектується нейронна взаємодія структур головного мозку, яка при перекладанні може спостерігатися за допо­ могою приладів (томографів, СПЕТ). Поряд з тим, ці моделі, що мають значні перспективи, перебувають лише на початку свого наукового ста­ новлення. Ми до цього часу не знаємо, як відбувається "розгортання" та "згортання" таких повідомлень, які елементи змісту зберігаються у внутрішній програмі і як вибирається один із можливих шляхів реалі­ зації такої програми в тексті перекладу. .

Загалом семантична модель, забезпечуючи розуміння механізму трансформацій, ґрунтується, за зауваженням В. Н. Комісарова, на до­сить суб'єктивному розподілі всіх мовних засобів за змістовими кате­горіями. У різних мовах ці категорії не завжди збігаються (розчинна кава - instant coffee). Проблематичним за цією моделлю є відтворення багатоплановості слова та значення, його численних асоціацій. Поза увагою залишається й мета комунікації, що відіграє вирішальну роль при відборі засобів перекладу.

520

Г. Комунікативна модель (О. Каде; А. Найберт; В. Віллс; Л. К. Ла-тишев та В. І. Провоторов). За цією моделлю, прагматичні основи до­слідження якої заклала Лейпцізька школа (О. Каде, А. Нойберт), процес перекладу розглядається як акт двомовної комунікації, що ґрунтується на обміні закодованою інформацією через певні інформаційні (письмо­ві чи усні) канали зв'язку між "передавачем" та "отримувачем". Про­блема перекладу зводиться до проблеми зміни кодів. У такий спосіб відправник кодує повідомлення та відправляє його відповідним кана­лом (письмовим чи усним); перекладач, що здійснює перекодування з вихідної мови оригіналу (ВМ) на код мови перекладу (ПМ), виступає загалом з'єднувальним ланцюжком між "передавачем" повідомлення та його "отримувачем".

Як бачимо, в комунікативній моделі враховуються відношення між знаками (синтактика), між знаком та денотатом (семантика) та між ко-муніканїами (прагматика), що складають інваріантну основу вислов­лювання. Проте кодові відношення можуть ґрунтуватися лише на по­вному ізоморфізмі між структурами ВМ та ПМ, тобто їх структурні елементи мають повністю накладатися, що невластиве для природних мов. Семантичний та трансформаційний аспекти повідомлення також залишаються поза аналізом.

Д. Інформативна модель (В. С. Виноградов, Р. Миньяр-Белоручев та ін.). За цією моделлю текст та його основна одиниця - слово - є но­сіями різноманітної інформації, яку рецептор (перекладач) має сприй­няти та осмислити в повному обсязі, тобто з усіма її смисловими, сти­лістичними, ситуативними, естетичними та іншими фоновими особли­востями. На противагу моделям Б та В, в основі яких лежить відтво­рення глибинних структур та компонентів, основою перекодування є відтворення змісту думки, тобто інформації. Тому, на думку прихиль­ників цієї концепції, процес перекладу ґрунтується на інтелектуальних характеристиках відправника (автора) та отримувача (перекладача), своєрідності культур та бачення світу, властивого двом мовним спіль­нотам, а також на ситуативних та комунікативних умовах породження вихідного тексту. За Р. Міняр-Бєлоручевим, слова, що декодуються, не­суть певну інформацію, відтворити інваріант якої (а не перетворити структуру) - головне завдання перекладача. Прибічники цієї моделі ре-

521

І

к омендують навіть запроваджувати коефіцієнт інформативності, який показуватиме її небажані втрати.

Таке розуміння усуває проблеми багатопланового змістового напо­внення (у т. ч. і асоціацій) при перекладі, що суттєво покращує семан­тичну модель, не заперечує комунікативного призначення інформації, проте залишає поза увагою перекладознавців сам трансформаційний механізм перекладу.

Е. Голістична концепція. Як бачимо, зазначені вище моделі розкри­вають лише окремі сторони функціонування лінгвістичного механізму перекладу і мають обмежену пояснювальну силу. Тому певну спробу поєднати ці моделі зробили Ю. Найда (теорія динамічної та згодом функціональної еквівалентності) і В. Н. Комісаров (теорія рівнів екві­валентності). За міркуваннями російського перекладознавця, відношен­ня еквівалентності (відповідності) встановлюються між аналогічними рівнями текстів оригіналу та перекладу (від рівня знаків до рівня цілей комунікації). Запропоновані рівні мають, однак, різні логічні основи, які не поєднуються в єдиній моделі, що позбавило запропоновану мо­дель бажаної всезагальності.

У дослідженнях низки перекладознавців (Р. Зорівчак, А. Науменко та ін.) спостерігається бажання всебічно охопити предмет вивчення і тому останнім часом чимало лінгвістів (у т. ч. О. Огуй та ін.) виступа­ють за впровадження цілісного підходу, за яким ОТ має сприйматися як цілісність, а не сума елементів. Процес перекладу спрямовується на досягнення цієї цілісності. Певні початки цьому поклала теорія дина­мічної еквівалентності Е. Найди, за якою переклад має дорівнювати оригіналові, а не бути його точною копією, та згодом теорія рівнів ек­вівалентності (В. Н. Комісаров). Р. П. Зорівчак ще в 1983 р. відзначила, що оригінальний текст має сприйматися як ціле. До нього потрібно, па її думку, підходити до тексту як до одиниці, а не як до суми окре­мих елементів, що механічно поєднуються. Кожний елемент має дво­сторонню функцію, призначену автором: комунікативну та естетичну. У мегаобразі, макрообразі й кожному мікрообразі твору реалізується така ж функція елементів та структур. Тому метою перекладача стає не копіювання елементів та структур оригіналу, а відтворення ефекту їх функцій у мові, на яку здійснюється переклад. Перекладач має "зло-

вити" ефект текстових функцій, інформацій, взаємодії різнорівневих систем та різнотипних структур у ПТ, розкрити його герменевтичнє спрямування. В такому розумінні голістичний переклад співвідносить­ся з динамічною еквівалентністю Ю. Найди, згідно з якою має зберег­тися функціональність тексту.

Голістична модель має ґрунтуватися на перевагах попередніх мо­делей. Як відомо, денотативна модель указує на необхідність опису ідентичних ситуацій у мові перекладу, тобто вона стосується відтво­рення ситуацій у межах композиції. Семантична модель передає від­повідні змістові категорії (чи як змістові компоненти, чи як семи) на певних горизонтальних рівнях (фонеми, морфеми, слова, речення, тек­сту). Трансформаційна модель, що демонструє механізм міжмовних перетворень, відтворює інваріантні, переважно синтаксичні структури оригіналу засобами перекладу. Інформаційна модель має допомогти, оцінивши ситуацію, відтворити різнобічну інформацію (від семеми та семи до алюзії й асоціацій), закладену в значенні. Саме комунікативна модель пояснює прагматику застосування мовних засобів з герменев-тичних позицій. Недоліком попередніх описів було лише горизонтальне трактування їх категорій. Динаміку ж забезпечують саме вертикальні міжрівневі зв'язки, які пронизують горизонтальні мовні рівні (фоно- та морфосемантичний, фразеологічний тощо). Свідченням цьому є те, що значення слова в каламбурі обігрується на декількох площинах - голов­ного, похідного та асоціативного значення (типу Йшли троє - дощ та два студенти. Один йшов у плащі, а другий — в університет).

На цій основі визначаємо цілісну модель перекладу. Переклад - це відтворення форми твору (композиційних ситуацій ОТ) через адек­ватну передачу основної інформації (як інваріантної, так і необхідної фонової) та її герменевтичних функцій (які виражаються через стиль твору) за допомогою адекватного перетворення мовних структур та значень (смислів) на відповідних (між-)мовних рівнях засобами іншої мови. У такий спосіб переклад як процес виступає специфічною фор­мою міжмовної взаємодії, складною мовно-текстовою інтеракційною операцією, що значною мірою проявляється як інформаційний процес кодування та декодування герменевтичних функцій, спрямований на синхронізацію різнорівневих відношень двох мов у ПТ для досягнення комунікації між епохами, культурами та цивілізаціями.

522

523

У такий спосіб переклад як творчий процес дозволяє наблизитися до оригіналу, що й здійснюється на певних рівнях (у т. ч. і проміж­них міжрівнях) за допомогою належних засобів, способів та прийомів. Тому в подальшому зупинимося саме на рівнях перекладу, його засо­бах та способах (прийомах), щоб адекватно оцінити повноцінність пе­рекладу. Саме ці аспекти оптимально характеризують переклад як на­слідок творчої діяльності.