Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
теорія і практика перекладу (німецька мова).rtf
Скачиваний:
86
Добавлен:
15.07.2019
Размер:
9.51 Mб
Скачать

§ 2.9.2. Специфіка естетичності нехудожнього тексту

Хоча щойно було наведено тлумачення категорії "естетичність" як універсального текстотвірного явища, все ж цілком зрозуміло, що у різних типах висловлювання вона своєрідна не стільки за кількісним (більше її чи менше) або якісним рівнями (краща вона чи гірша), скіль­ки за своєю суттєвою метою. Саме за нею, і це, хоч, на перший погляд, і лунає суперечливо стосовно до її дефініції ("найекономніше втілення думки"), цілком відповідає дійсності і становить підґрунтя системати­зації типів естетичності. Сказане означає, що перекладати будь-який текст, не враховуючи його естетичності, буде помилкою, тобто неадек­ватністю. Мається на увазі сфера словникової та контекстуальної си­нонімії, яка дозволяє на мікрорівні перекладати будь-яку лексему або морфологічну категорію та синтаксичну конструкцію безліччю варіан­тів. І це справедливо. Для мікрорівневого перекладу. Але в жодному разі для макрорівневого, бо кожна його лінгвістична одиниця є вже власністю не національної мови, як у випадку з мікрорівнем, а конкрет­ного мовця, і той бажає залишатися як стильове явище самим собою і в оригіналі, і у перекладі. Так, свою теорію відносності А. Ейнштейн виклав на шести сторінках, а його послідовники витрачали на неї вже десятки і сотні сторінок. Запитується: бажав би А. Ейнштейн бути пе­рекладеним десятками - на мікрорівні адекватних - сторінок? Так, чо­тири із 10 заповідей Мойсея мають лише дві лексеми і тому лунають як безперечний, військовий наказ: "Не вбивай", "Не прелюбодій ", "Не кради", "Не лжесвідчи". Запитується, чи погодився б Господь з тим, щоб його диктати перекладалися вдвічі більшою кількістю - на мікро­рівні адекватних - слів і лунали через те вже лише як суворі прохання? Наприклад, у сучасному німецькому перекладі (від 4 до 6 лексем): "Du sollst nicht morden", "Du sollst nicht ehebrechen", "Du sollst nicht stehl­en", "Du sollst nicht falsches Zeugnis ablegen "; в англійському теж від 4 до 6: "Thou shalt do no murder", "Thou shah not commit adultery", "Thou shall not steal", "Thou shalt not bear false witness"; а у французькому вже від 4 до 7: "Ти пе tueras point", "Ти пе commettras point d'adultere", "Ти пе deroberas point", "Ти пе dims point de faux temoignage". Лише ро­сійський переклад зберіг якісно вагомий кількісний аспект тексту: "Не убивай", "Не прелюбодействуй", "Не кради", "Не лжесвидетельствуй",

100

101

а український майже зберіг, бо у двох заповідях збільшив кількість слів до трьох: "Не вбивай", "Не чини перелюбу", "Не кради", "Не свідчи не­правдиво". Крім збільшення кількісного складу наказів Бога Мойсея за рахунок національної специфіки та традиції, вказані переклади ви­користали і такі - на мікрорівні контекстуальні - синоніми, які суттєво змінили думку оригіналу. Так, Лютер переклав першу з наведених за­повідей як "Du sollst nicht tцten", використавши дієслово з універсаль­ною семантикою вбивства (тобто будь-яке вбивство). Чи погодились би Лютер і Яхве, іудейський Бог, на те, щоб сучасні перекладачі ви­користовували як еквівалент (тотожність) до оригіналу мікрорівневий контекстуальний синонім "morden", який у тексті, на макрорівні, у зі­ставленні з лютерівським дієсловом "tцten", означає вже конкретизова­ний, звужений за семантикою тип навмисного та насильного вбивства? Отже, за сучасними перекладами Біблії, виходить, що tцten (тобто, ди­пломатично мовити, "гуманне" вбивство) дозволяється, заперечується лише morden, вбивство насильницьке. Та хіба Яхве мав таке на увазі?! Хіба йому не однаково, яким засобом буде вбито одне його створіння іншим: getцtet чи gemordet?! В обох випадках буде страшно гріховно порушено головний доленосний принцип правління Яхве: життя дає і забирає тільки Він.

Ще гірша ситуація з естетичністю при перекладі художніх текстів. Так, наприклад, Гете у своїй "Нічній пісні мандрівника" занадто загаль­ними рисами гірської вечірньої природи (загальними настільки, що вони стають універсальними за часом і простором) змальовує епопею людства, тоді як у російському перекладі М. Ю. Лєрмонтова з'являєть­ся головний образ національного пейзажу - пильний шлях, а в укра­їнському М. Старицького - не менш національно забарвлений образ ставка, і обидва вони масштабність епопеї оригіналу перетворюють -не виходячи при цьому за межі мікрорівневих контекстуальних синоні­мів! - на занадто звужену за часом і простором конкретність випадку.

Про чинники таких переробок йдеться у наступному підрозділі, а зараз треба сказати, що наведені приклади, які кожен читач легко може збільшити за рахунок власного досвіду, свідчать про те, що естетич­ність, по-перше, притаманна і нехудожнім текстам, а по-друге, в кожно­му текстовому комплексі (функціональному стилі) вона суттєво різна.

Так, у науковому вона спрямована на прозорість і логічність думки, в офіційно-діловому - на клішованість інформації, у публіцистичному -па експресивність висловлювання, у побутовому - на спонтанність і прагматичність мислення, тоді як у художньому - на безмежне ущіль­нення змісту (його багатошаровість).