Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
теорія і практика перекладу (німецька мова).rtf
Скачиваний:
86
Добавлен:
15.07.2019
Размер:
9.51 Mб
Скачать

§ 2.1. Нарис проблематики

Хоча назва цього розділу зовнішньо стосується лише оригіналу, внутрішньо вона, зрозуміло, має на увазі водночас і переклад, бо у під­ручнику йдеться ж про перекладознавство, а для нього оригінал має значення не сам по собі, а лише у порівнянні з перекладом. Щоправда, безпосередній специфіці останнього присвячено інший розділ, але й тут важливо постійно пам'ятати про переклад і, перш за все, про те, що ця лексема має в українській мові два значення: "процес" (тобто перекладацька діяльність) і "результат" (тобто її наслідок). Оскільки переклад у першому розумінні є змістовою й формальною переробкою оригіналу, остільки треба спочатку визначити сутність оригіналу як джерела перекладацької праці, котра з цього боку повинна оцінюва­тись як когнітивна й вербальна дія перекладача. У іншому розумінні переклад є матеріалізованим результатом вказаної дії і характеризуєть­ся швидше не як наслідок словесної роботи перекладача (бо це і так зрозуміло і тому не зовсім вагомо для перекладознавства), а як відпо­відність оригіналу.

Кажучи принципово, така відповідність може бути тільки подвій­ною: "відповідає" - "не відповідає". Але традиційно практика і теорія перекладу виділяють ще і третій рівень - т. зв. своєрідну "золоту сере­дину": "відповідає частково". У термінах перекладознавства ці три рів­ні визначаються як "адекватний" ("відповідає"), "вільний" ("не відпо­відає"), "дослівний" ("відповідає частково"). При цьому можна забути зараз про принципову другорядність цілого легіону синонімів до трьох названих термінів: "еквівалентний", "повноцінний" тощо для адекват­ного перекладу, "прикрашаючий", "авторизований" і т. ін. для вільно­го, "буквальний", "підрядковий" тощо, для дослівного. Але пам'ятати треба про те, що практика перекладу давно вже зафіксувала як неза­перечний факт: у залежності від того, як перекладач сприймає статус (прагматику) оригіналу, суттєво змінюється кількісний (та й якісний) бік трьох вище названих рівнів: переклад (при одному й тому ж рів-

ні адекватності, вільності, дослівності) може бути словниковим або текстовим, частковим або повним, комунікативним (прагматичним), фреймовим (ситуативним), інформативним (констатуючим), концеп­туальним (аналітичним), а також функціональним, дискурсним, рецеп­тивним, інтерпретаційним тощо.

Отже, якість перекладу (взагалі, а не конкретного) залежить не тіль­ки - та й не стільки - від здібностей оптимального професійного пере­кладача, а й від об'єктивної зрозумілості оригіналу, від його спромож­ності надавати вказаному типу перекладача, незалежні від останнього, підстави своєї перекладності. Саме про оригінал як перекладацьку ка­тегорію і йдеться у наступних підрозділах та параграфах під особли­вим кутом зору: текст як джерело перекладацьких дій.

§ 2.2. Оригінал як текст: типи тексту

§ 2.2.1. Акцентування категорії "текст''''

Під термінами "оригінал" та "переклад" розуміють словесне втілен­ня думки, а під перекладацькою діяльністю - перенесення сенсу такого оформлення з однієї мови до іншої. Але у галузі перекладознавства, яка зветься "загальний переклад", існує, на жаль, інше, занадто широке тлумачення вказаних термінів як будь-якої (не обов'язково мовної) ре­алізації будь-якого змісту. Так, у 1966 році всесвітньо відомий філолог Р. Якобсон, заявивши, що однією лінгвістикою переклад не охопиш, за­пропонував розмежовувати дві, на його погляд, природні сутності по­няття "переклад": "лінгвістичну" (а тут-два різновиди: "інтралінгвіс-тичний", тобто переклад зі стародавнього варіанта мови на її сучасне втілення, і "інтерлінгвістичний", тобто переклад з однієї національної мови іншою) та "інтерсеміотичну" (тобто переклад як перетворення однієї форми думки в іншу; наприклад, роман, новелу, драму і т. ін. у балет тощо). Такий панорамний підхід Р. Якобсона до ледве визріваю­чої тоді всесвітньої теорії перекладознавства був тим більш цікавим, що за два роки до нього два не менш науково вагомих радянських вче­них І. І. Ревзін та В. Ю. Розенцвейг надрукували монографію під бага-тозначущою назвою "Основи загального та машинного перекладу",

62

63

в якій весь "загальний" переклад звели цілком аргументовано лише до словесного. Ще цікавішою стає думка Р. Якобсона, знаючи той факт, що через два роки після нього провідний радянський перекладозна-вець А. В. Фьодоров теж видав книжку "Основи загальної теорії пе­рекладу", де знову, як і його щойно названі попередники, справедливо розтлумачив увесь "загальний" переклад як лінгвістичний, хоча за 10 років до цього, у 1958 році, у попередньому другому виданні вказаної монографії справедливо відзначав, що "лінгвістичним шляхом немож­на витлумачити всі факти у галузі перекладу", маючи тоді на увазі не майбутню думку Р. Якобсона про семіотичне розширення перекла-дознавства, а лише залучення до нього літературознавчих чинників. У 1973 році А. Д. Швейцар вже включав до перекладознавства, крім мо­вознавства й літературознавства, психологію та етнографію, хоч і про­довжував вважати, що загальні проблеми перекладу повинна вивчати лише лінгвістика.

Та поступово пропозиція Р. Якобсона набирала мощі і сьогодні вва­жається вже усталеною. Так, український перекладознавець В. Д. Рад-чук, некритично використовуючи лексему "переклад'" з усіма її похід­ними, стверджує, що "сам Шевченко (...) переклав (підкреслено мною -Н. А. М.) серію своїх малюнків "Сліпий " однойменною поемою, яку піз­ніше назвав "Невольник" і яку М. Кропивницький витлумачив (тобто "переклав" - Н. А. М.) мовою драми". А декількома рядками раніше: "За комедією Б. Шоу "Пігмаліон " поставлений не лише мюзикл "Моя прекрасна леді", де професор Хігінс так само вчить квіткарку Елі-зу Дулітл вишуканій вимові (...), але й фільм-балет "Галатея", де з фонетиста він стає хореографом, який, танцюючи, навчає її граці­озній пластиці. Вуличній говірці кокні, що нею послуговувалася Еліза, прийшов на зміну незграбний танок. Завдяки таким функціональним відповідникам (?! Зверни, читачу, увагу на те, що кокні і танок стали у В. Д. Радчука перекладацькими відповідниками слову - Н. А. М.) твір зберіг (?! - Н. А. М.) у мові балету художню структуру й ідею ".

При всій евристичній вагомості і навіть семіотичній значущості про­позицій Р. Якобсона та В. Д. Радчука не можна не помітити їх науково-перекладацької хибності. Важко повірити в те, що обидва поважні вче­ні не знають геніальної праці німецького просвітителя Г. Е. Лессінга "Лаокоон, або Про межі живопису й поезії-" (1766), після якої аксіо-

мою став постулат щодо суттєвих розбіжностей між видами мистецтва через їх формальні особливості. Отже, один і той же сюжет у різних оформленнях (науковому, белетристичному, скульптурному, музично­му тощо) не може бути варіативним "перекладом", бо є (у кращому випадку) лише творчим наслідуванням. Інакше доведеться погодитись і з такою безглуздою точкою зору, що драма Б. Шоу "Пігмаліон" є "сце­нічним" перекладом новелістичного фрагмента з роману римського прозаїка Овідія "Метаморфози". Більш того: треба буде проголосити головну нісенітницю так званого "загального" перекладознавства, що всі сюжети щодо вічних світових персонажів від Прометея через Каїна та Агасфера до Дон Жуана і т. ін. є у будь-якому оформленні переклада­ми. Проти такого непомірного розширення меж перекладу виступають два головних його - як і будь-якої іншої науки - чинника: об'єкт та метод дослідження.

Отже, підсумовуючи вище сказане, треба дійти головного методоло­гічного і методичного висновку: у нашому підручнику ми будемо ро­зуміти під перекладом лише словесну дію, тобто переробку тексту.

І тому виникає потреба у з'ясуванні наступної проблеми, що таке текст (лат. textus - "тканина", "павутиння").