§ 2.10. Оригінал як об'єкт перекладу: чинники його (не)адекватності

§ 2.10.1. Сутність поняття і терміна '•'■адекватність''' як категорії оригіналу

У перекладознавстві давно вже існує письмово не зафіксований по­стулат, що переклад як наслідок діяльності перекладача завжди відпо­відає особливостям оригіналу, якщо в нього є чесні наміри та профе­сійні знання. Відповідність перекладу оригіналу називається різними теоретиками по-різному: адекватність, функціональність, еквівалент­ність тощо, але постійно під цими термінами і поняттями (немає сенсу акцентувати зараз деякі суттєво невеликі розбіжності між ними) маєть­ся на увазі-тотожність, автентичність, рівноправність і т. ін. джерела та його іншомовного переоформлення, коли, зрозуміло, перед переклада­чем не стоїть завдання спеціально обмежити зміст перекладу (напри­клад, зробити переклад вибірковий, реферативний, анотований тощо). Отже, найкращим за значенням терміном для відповідності перекладу оригіналу була б лексема "точність", але вітчизняне перекладознав-ство використовує (як, до речі, і весь інший світ) її іноземний синонім "адекватність" (від лат. adaequere - "прирівнювати, уподібнювати, приводити у відповідність" тощо).

Що ж саме повинен мати оригінал, аби відбувся його адекватний переклад?

У всесвітньо відомій і не менш вагомій поемі Гете "Фауст" є зміс­товно дуже цікава, а для перекладознавства теоретично й практично значуща сцена, в якій Фауст перекладає перше речення християнського "Євангелія від Іоанна". Важко сказати, яке джерело має перед собою

102

103

гєтевський персонаж (давньогрецьке чи латинське), але для Гете і для перекладу це ніякої ролі не відіграє, бо перекладацька проблематика виникає у сцені лише через останню лексему речення, яка в обох дже­релах однакова: "'Ev архц rjv a Xoyoq" ("єн архе єн хо льогос") у давньо­грецькій і "In initio erat logos" у латинській. Саме лексема "логос", яку латинський перекладач С Ієронім (III—IV ст.) скалькував, а не пере­клав, викликає логічні сумніви у Фауста:

Geschrieben steht: "Im Anfang war das Wort!"

Hier stock ich schon! Wer hilft mir weiter fort?

Ich kann das Wort so hoch unmцglich schдtzen,

Ich muЯ es anders ьbersetzen,

Wenn ich vom Geiste recht erleuchtet bin.

Geschrieben steht: "Im Anfang war der Sinn ".

Bedenke wohl die erste Zeile,

DaЯ deine Feder sich nicht ьbereile!

Ist es der Sinn, der alles wirkt und schaft?

Es sollte stehn: "Im Anfang war die Kraft!"

Doch auch indem ich dieses niederschreibe,

Schon warnt mich was, daЯ ich dabei nicht bleibe.

Mir hilft der Geist! auf einmal sehe ich Rat

Und schreibe getrost: "Im Anfang war die Tat!"

Цікава ця сцена не тільки тим, що Гете-Фауст дискутує тут з Лю­тером, який переклав це речення за допомогою лексеми "слово" ("Im Anfang war das Wort!") і через це поставив Бога над людиною, тоді як Гете вустами свого персонажа зупиняється на лексемі "дія" ("Tat") і таким чином урівнює Бога і Людину. Цікава вона ще не лише тому, що 18 східнослов'янських перекладачів (білоруські, російські, українські) не змогли зберегти її змістову багатошаровість і лінгвальну прозорість. Цікава вона, перш за все, своїм перекладознавчим сенсом, бо що вза­галі відбувається в ній? Фауст-перекладач спробує зрозуміти оригінал (про це свідчать його розумові коливання від першого тлумачення ори­гіналу до четвертого), а потім шукає у німецькій мові відповідників своєму розумінні (на це вказує низка лексем: "Wort-Sinn-Kraft-Tat"). За Гете виходить, що переклад є водночас явищем об'єктивним (на-

явність в оригіналі певної інформації, незалежної від перекладача) і суб'єктивним (пошук перекладачем відповідностей за індивідуальним сприйняттям). Отже, наповненість оригіналу загальноконвенційним, принципово зрозумілим змістом та його суб'єктивне сприйняття пере­кладачем і створюють передумови адекватного перекладу.

Про суб'єктивізм перекладача ми поговоримо в наступному розділі, а от вагомість першої умови (принципова зрозумілість оригіналу) треба акцентувати ще раз, бо тільки її наявність і породжує можливість адек­ватного перекладу, тоді як її відсутність робить оригінал неперекладним (наприклад, фінальне речення постмодерністського опусу російського письменника В. Сорокіна "Кисет": "Молочное endo - это сисло по-тненъко"). Отже, під адекватністю традиційно розглядається відповід­ність перекладу логічному змісту оригіналу та його стильовій манері.