§ 9.5. Еквівалентність та розуміння перекладу як творчого процесу

Проблеми повноцінності перекладу, який коливався від вільного відтворення змісту (А. та Ф. Шлегелі) до дослівного (Шлайєрмахер), постали вже давно. Від дискусій про те, що переклад "неможливий" або "повністю можливий", учені перейшли до розуміння відносності цього творчого процесу. Близькість перекладу до оригіналу залежна від багатьох факторів: від майстерності перекладача, від особливостей мов оригіналу та перекладу, від характеру перекладних текстів та способу перекладу тощо. Ступінь відтворення перекладного тексту визначали, як правило, низкою термінів: застарілими "точність" (Genauigkeit), "ві­рність" (Treue), "тотожність" (повна ідентичність), популярними "ек-

вівалентність" (equivalency, Дquivalenz), "адекватність" (adequacy) та синонімічним останньому "повноцінність".

Найпопулярнішим є термін "еквівалентність" (див. теорія динаміч­ної та функціональної еквівалентності Ю. Найди), який неправомірно, всупереч вихідному значенню (постійний та однозначний), позначає всі типи відповідностей. Інший популярний термін ґрунтується на понятті "адекватний" (від лат. adaequatus "прирівняний"), що означає "рівний, відповідний". Розрізняють відмінні типи відповідності, які будуються на різних моделях.

За ситуативною моделлю еквівалентність перекладу проявляється у тотожному відтворенні ситуацій, що, однак, не означає збереження їх герменевтичного змісту. За семантичною моделлю, відповідності меха­ністично простежуються на основі тотожності значень (семантики) оди­ниць мов оригіналу та перекладу на різних рівнях (фонем, морфем, слів, словосполучень, речень, тексту). За інформаційною моделлю еквівалент­ність розуміється як збереження відносної рівності змістової, смислової, семантичної, стилістичної та функціонально-комунікативної інформації, що міститься в оригіналі та перекладі. Іншими словами, еквівалентність оригіналу та перекладу ґрунтується на різнорівневому розумінні тексту (його ситуацій, підтексту та зазначених вище типів інформації), щоправ­да, без урахування його комунікативного спрямування.

За комунікативно-функціональною моделлю функціонально-змісто­ва еквівалентність ґрунтується на тотожному комунікативному ефек­ті, який виявляє текст оригіналу та перекладу (за рахунок відтворення цілей, ситуації, смислових елементів та синтаксичних структур). Це означає, що перекладач, підганяючи текст під сприйняття читача, не має вносити елементи власного сприйняття. Враховуючи різницю осо-бистісних, культурних та соціальних причин, загалом можна погоди­тися з В. С. Виноградовим в тому, що визначальним за такою моделлю стає не сам текст, а його комунікативна функція та умови реалізації. У такому випадку спостерігатиметься розмивання внутрішнього зміс­ту, інформаційної суті самого тексту, а об'єкт перекладу буде замінений реакцією тих, хто цей текст сприймає. Спроба поєднати різноманітні моделі проявляється в голістичному підході, який лише розробляється. Як бачимо, кожна модель вносить певні елементи до розуміння по­няття еквівалентності/ адекватності. Адекватний переклад повинен

550

551

в ідповідати загальноприйнятій нормі перекладу, тобто кожна літера­турна епоха виробляє, а через деякий час переглядає свої критерії адек­ватності/ неадекватності. Цю думку уточнює молода перекладознавець О. Дзера, яка, згідно з теорією полісистеми, відзначає, що важливою є не тільки відповідність перекладу оригіналові, а й функціонування перекладеного тексту в умовах культури-сприймача та співвідношен­ня з цілим комплексом її оригінальних і перекладних творів. Тому Р. П. Зорівчак слушно зводить проблему адекватної перекладності до її вивчення на обмеженому числі жанрів перекладу. Саме у певних жан­рах, відповідних текстах за врахування індивідуальних властивостей стилю можна і слід розцінювати необхідність перекладу тих чи інших деталей, особливо коли вони підпорядковані авторському стилю, тоб­то розглядати діалектику окремого та цілого. У спеціальних текстах, де соціально-історичний та мовний колорит відіграє незначну роль, вимагається максимальна точність перекладу, уникання замін. Пере­клад художніх текстів (особливо містерій типу "Аліси в країні чудес" Л. Керолла) вимагає відходу від буквальності та вільного відтворення деталей: "промовляючих імен", гри слів тощо (на фоні загальнолітера­турного контексту).

Тому, враховуючи вищезазначене, оптимальним для розуміння ці­лісного відтворення перекладу видається термін "повноцінність". Повноцінність перекладу, на доповнену нами думку В. Л. Федорова, означає вичерпну інформативно-комунікативну передачу смислового змісту оригіналу (зміст) через повноцінний функціонально-стилістич­ний відповідник йому (форма) для виконання герменевтичного призна­чення тексту в контексті відповідного історико-літературного проце­су (функція). Іншими словами, повноцінність перекладу полягає не в механічному відтворенні всієї сукупності елементів, а в передачі спе­цифічного для оригіналу співвідношення змісту, форми та інтенцій як єдиного цілого. Детально точна передача окремих елементів не означа­тиме повноцінної передачі цілого, якщо не буде відтворено його герме-невтичний зміст за рахунок надсистемної синергії та емерджентності, що відповідатимуть показникам оригіналу.

Результати цього аналітико-оглядового розділу можна використати для перекладознавчого аналізу студентами за алгоритмом: засоби (лск-

сикографічні/ авторські) - рівні трансформації (5) - прийоми компен­сації - ступінь досягнення адекватності. Взірець такого аналізу пропо­нується нижче в 2.6.