12.2.4. Організаційна структура транспортного господарства
Організаційна структура транспортної служби невеликих промислових підприємств зазвичай має вигляд, що наведений на рис. 12.15, 12.16. В обов'язки диспетчерського бюро входить організація перевезень вантажів, оперативне управління транспортними засобами і координація вантажних перевезень з іншими підрозділами підприємства Основою для оперативного планування перевезень, які здійснює диспетчерське бюро, є плани служб збуту і постачання, виробничих цехів, допоміжних та адміністративних підрозділів.
Рис. 12.15. Організаційна структура транспортної служби
Рис. 12.16. Організаційна структура транспортної служби Лисичанського склозаводу
Завдання планового відділу - узагальнення та аналіз результатів діяльності транспортної служби, розробка перспективних планів перевезень та їхня оптимізація, техніко-економічний аналіз діяльності транспортної служби.
Начальник колони здійснює лінійне керівництво персоналом колони, а головний інженер відповідає за технічний стан транспортних і вантажних засобів та керує ремонтно-технічним персоналом.
Аналогічно до персоналу інших підрозділів підприємства персонал транспортної служби має відповідати вимогам посадових інструкцій. Так, наприклад, водій мусить мати досвід роботи, права водія відповідної категорії, знати матеріальну частину транспортного засобу, мати навички проведення технічного обслуговування (ТО) та самостійно усувати дрібні пошкодження. До деяких водіїв можуть висуватися специфічні вимоги, зокрема навички проведення вантажно-розвантажувальних робіт і т.п. Механік ремонтного персоналу мусить мати високі знання в галузі матеріально-технічної частини транспортних засобів, навички з проведення поточного і середнього ремонту транспортних засобів; якісно і швидко проводити діагностику пошкоджень, а також мати відповідні знання з електротехніки та паливно-мастильних матеріалів.
Витрати на утримання транспортної служби промислового підприємства включають витрати на утримання транспортного парку; витрати на утримання адміністративного апарату. До останнього належать начальник транспортної служби, персонал диспетчерського та планового відділів. Це джерело витрат поділяється на заробітну плату адміністративного персоналу, що належить до витрат на утримання служби, і загальноадміністративні витрати (придбання канцтоварів, оформлення документації і т.п.), що включаються до адміністративних витрат всього підприємства.
Витрати на заробітну плату визначають на основі штатного розкладу і посадових окладів, що встановлює керівництво підприємства.
Витрати на утримання транспортного парку поділяють на: експлуатаційні витрати, які визначають на основі норм витрачання пального, паливно-мастильних матеріалів, автогуми, запасних частин для планових ремонтів; витрат на оплату праці основного персоналу.
Розділ 13. ВИРОБНИЧІ СИСТЕМИ
13.1. Виробнича система та її сутність
Системи, як зазначалось вище, поділяють на природні та штучні. До штучних систем належать ті, які створюються людиною з певною метою. Найважливішими штучними системами є економічні і, зокрема, виробничі.
Взаємопов'язані компоненти, умови та фактори, що забезпечують виробництво продукції, доцільно розглядати з позицій системного підходу як певним чином організовані виробничі системи.
Виробнича система виникла внаслідок суспільного поділу праці, її виникнення зумовлене появою на ринку попиту на виробничу продукцію. Призначення виробничої системи - задовольняти потреби потенційних споживачів за допомогою здатності виробляти товари чи надавати послуги.
Головною метою виробничої системи є створення продукції чи послуги для задоволення потреб суспільства та принесення прибутку її власникові.
Виробнича діяльність спрямована на перетворення предметів праці з метою задоволення потреб всіх суб'єктів суспільства. Вона включає всі дії, які пов'язані з виготовленням товарів чи наданням послуг, і є основною в будь-якому промисловому підприємстві.
Для забезпечення виробничої діяльності небхідними матеріальними ресурсами залучають фінансові ресурси. Для оцінки попиту, вдосконалення товарів і технологій їхнього виготовлення, просування товарів на ринок виконують маркетингові дослідження.
Раціональна організація виробництва спонукає до активної взаємодії функцій маркетингу, виробництва, фінансів та інших функцій, які забезпечують їхнє ефективне здійснення, а саме: матеріально-технічного забезпечення, аналізу та обліку, технічного обслуговування, управління персоналом, технічної підготовки виробництва, збуту тощо. Це вказує на існування взаємопов'язаних умов та чинників, що забезпечують успішне виконання виробничої функції як важливої сфери діяльності людей у суспільстві, і потребує розгляду її з позиції системного підходу, тобто як певної системи.
Виробнича система-це організована сукупність взаємопов'язаних частин та окремих елементів, які функціонують із метою випуску продукції, виконання робіт чи надання послуг.
Організаційною формою виробничих систем на низовому рівні є підприємства та організації, які є первинними структурними ланками галузей та народного господарства загалом.
Загальну модель виробничої системи можна подати, наприклад, у вигляді набору концентричних кілець, які є окремими підсистемами і кожне з яких відображає нижній або верхній рівень системи. При побудові конкретної моделі виробничої системи того чи іншого рівня потрібно враховувати всю різноманітність і специфічність складових елементів та умов їхнього функціонування, їхні ознаки, властивості та особливості [39, с. 27^0, 42, с. 26-39, 56, с. 10-13, 91, с. 13-15].
Виробничі системи мають такі характерні ознаки (рис. 13.1):
синергізм - відображає можливості системи отримувати більший результат, ніж сумарний результат при відокремленому функціонуванні окремих її компонентів;
цілісність (емерджентність) - характеризує взаємопов'язаність усіх елементів виробничої системи в цілісному блоці та інтегровано відображає її властивості;
стійкість - відображає здатність системи протистояти руйнівним тенденціям та зберігати незмінність властивостей елементів і їхніх відносин протягом певного періоду;
подільність - відображає властивість системи ділитися на окремі елементи, що входять до неї; .
ієрархічність - характеризує особливість багаторівневого сполучення окремих компонентів системи;
стохастичність поведінки - відображає динамічну властивість системи змінювати свої параметри не у повній відповідності з волею людини;
обмеженість - відображає те, що можливості системи не є безмежними, а визначаються її потенціалом, зокрема потенціалом наявних ресурсів;
адаптивність - показує здатність системи пристосовуватися до нових умов;
саморганізованість - показує внутрішню можливість системи до формування взаємоузгоджених зв'язків між окремими елементами.
Рис. 13.1. Характерні ознаки виробничих систем
Функціонуючі виробничі системи мають такі основні властивості:
результативність - показує спроможність виробничої системи створювати продукцію або надавати послуги відповідно до потреб споживачів і забезпечується процесом організації;
надійність - передбачає стійке функціонування системи і забезпечується наявними резервами, системою управління і кооперацією з іншими виробничими системами;
гнучкість - виявляється у можливості пристосовуватися до умов змінного зовнішнього середовища і забезпечується властивостями елементів системи і наявними резервами;
керованість - відображає можливість спрямовувати систему у бажаному напрямі і забезпечується внутрішніми резервами, організацією управління підсистеми;
• довготривалість - характеризує здатність виробничої системи протягом тривалого часу зберігати результативність.
Незважаючи на те, що виробничим системам властиві всі основні ознаки систем як таких, вони мають певні свої особливості, які відрізняють їх від систем інших класів і впливають на процеси функціонування та розвитку (рис. 13.2). Серед таких особливостей виділяють:
цілеспрямованість, яка засвідчує штучний характер створення виробничих систем з метою задоволення певних потреб людини;
поліструктурність, яка показує наявність складових компонентів виробничих систем, що можуть входити у декілька підсистем одночасно і діяти відповідно до їхніх цілей;
відкритість, яка підкреслює наявність різноманітних зв'язків виробничих систем із зовнішнім середовищем та обмін з ним інформацією, ресурсами і продукцією;
складність, яка відображає багатоконтурність та ієрархічність побудови, наявність великої кількості складових виробничих систем, взаємозв'язків між ними, виробничих процесів;
• різноманітність, яка підкреслює існування значної кількості можливих способів сполучення окремих елементів виробничих систем у часі та просторі, які надалі призводять до значного розмаїття характеристик та визначальних ознак окремих підсистем та систем загалом, виробничих процесів, вхідних та вихідних елементів виробництва та зв'язків між ними.
Рис. 13.2. Особливості виробничих систем
Вказані особливості визначають різноманітність форм і методів організації виробничих систем.
Зважаючи на існування різних типів виробничих систем, для кращого дослідження та сутнісного розуміння їх класифікують за різними ознаками [38, с. 13-15, 42, с. 31]. Особливо важливим є виділення систем за такими ознаками:
1. Залежно від способу переробки ресурсів та різноманітності кінцевої продукції виробничі системи поділяють на: одиничні, серійні, масові.
Для одиничного типу виробничих систем характерні:
велика різноманітність продукції;
переважання технологічної форми спеціалізації робочих місць;
застосування універсального обладнання та оснащення;
універсальність робітників та їхня висока кваліфікація;
значна тривалість виробничого циклу;
висока собівартість продукції.
Серійні виробничі системи мають такі особливості:
широку номенклатуру продукції;
спеціалізацію робочих місць;
випуск продукції серіями чи партіями;
застосування спеціального обладнання та інструменту;
використання робітників середньої кваліфікації;
скорочену тривалість виробничого циклу.
Виробничі системи масового типу відзначаються:
малою номенклатурою виробів у великій кількості;
спеціалізацією робочих місць на виконанні незначної кількості виробничих операцій;
застосуванням спеціального високопродуктивного обладнання;
скороченою тривалістю виробничого циклу;
низькою собівартістю продукції.
2. За ознакою перервності технологічного циклу виробничі системи поділяють на перервні та неперервні системи.
Виробнича система з перервним процесом характеризується:
неоднорідністю кінцевої продукції;
дискретним процесом переробки сировини та матеріалів;
переважним використанням ручної праці;
тривалим виробничим циклом.
Виробничі системи з безперервним процесом відзначаються:
однорідністю продукції;
неперервним потоковим способом переробки ресурсів;
використанням автоматизованих систем машин;
скороченим виробничим циклом;
низькою собівартістю продукції.
3. За ознакою відносин із зовнішнім середовищем системи можуть бути ізольованими, закритими і відкритими.
Ізольованою вважають систему, що не має ніяких зв'язків із зовнішнім середовищем. Такі системи приречені на руйнування.
Для закритої системи характерною є в певних межах незалежна від зовнішнього середовища діяльність щодо виконання своїх функцій. Така система вступає у відносини із зовнішнім середовищем періодично, наприклад, для поповнення джерел енергії або відведення продуктів своєї життєдіяльності.
Відкрита система, до якої належить виробнича система, відзначається постійною взаємодією із зовнішнім середовищем. Така система, з одного боку, отримує із зовнішнього середовища енергію, ресурси, інформацію, а з іншого - передає продукти свого функціонування. Ефективність функціонування відкритої виробничої системи залежить від ступеня пристосованості до змін зовнішнього середовища. За допомогою функцій система обирає певний спосіб взаємодії із зовнішнім середовищем. Цей спосіб взаємодії змінюється, якщо змінюються умови зовнішнього середовища. Функції системи відображають вияв властивостей системи при формуванні взаємовідносин з іншими об'єктами.
4. За змістом виробничі системи характеризуються статичними та динамічними ознаками. У період свого існування система виконує певні функції (динаміка системи) і перебуває в певній формі (статика системи). Функції системи є більш динамічними, ніж її структура.
Форма виявляється через структуру системи, яка характеризує спосіб поєднання її елементів для досягнення визначеної мети. Форма є відносно консервативною ознакою системи, оскільки вона певний час може залишатися незмінною при зміні зовнішніх умов.
Система може виконувати різні функції, кожну з яких можна охарактеризувати певним набором ознак. Будь-яку функцію можна описати за:
специфікою поведінки;
закономірностями розвитку;
результатами;
характеристиками місця виконання (наприклад, у просторі та часі);
обсягом;
широтою;
швидкістю;
складом;
спрямованістю зміни.
Основне призначення виробничої системи полягає у перетворенні капіталу, ресурсів тощо у корисні продукти. Продукт є результатом корисної праці і вимагає відповідного кадрового, матеріального й організаційного забезпечення. Тому основною функцією виробничої системи є виробнича функція, у процесі реалізації якої створюється додана вартість та досягається економічний ефект виробництва.