11.3.2. Нормування потреби та запасів інструментів

Розрахунки річної потреби в інструменті проводять на підставі запланованих обсягів виробництва продукції, номенклатури, потрібної для цього оснастки і норм витрат інструменту.

Для безперервного функціонування виробничого процесу треба мати певну мінімальну кількість інструменту, тобто його обіговий фонд. Тарасюк Г.М. та Шваб Л.І., автори навчального посібника "Планування діяльності підприємства", пропонують обчислювати його так [6, С. 153]:

де ОФ - обіговий фонд інструменту, шт.;

І_ціс - запас інструменту в центральному інструментальному складі, шт.;

І_Ірс - кількість інструменту в інструментально-роздавальних коморах, шт.;

І_рм - кількість інструменту на робочих місцях, шт.;

І - кількість інструменту, що перебуває в ремонті, шт.

Розрахунки потреби за кожним видом інструментів виконують для діючого виробництва та виробництва нових виробів окремо.

Потреба в оснащенні для виробництва нових виробів визначається з урахуванням:

• планових термінів і трудомісткості освоєння та випуску цих виробів;

• планової тривалості випуску нових виробів;

• організаційних форм виробництва у період їхнього освоєння та випуску.

При розрахунку потреби в оснащенні для діючого виробництва враховують його витрати для виконання планового обсягу виробництва, а також зміну величини обігового фонду протягом планового періоду.

Норми витрат інструменту встановлюють залежно від типу виробництва. В основу розрахунків мають бути покладені питомі норми витрат технологічного оснащення на кожну операцію або усереднені норми на одиницю випущеної продукції (або верстато-годину роботи устаткування). У масовому та крупносерійному виробництві норму витрат інструменту розраховують, виходячи з обсягу роботи на 1000 деталей (в окремих випадках на 100, 10 або 1 деталь). В одиничному та дрібносерійному виробництві норма витрат інструменту встановлюється в узагальненому вигляді (визначається обсяг робіт на 1000 або 100 верстато-годин роботи того чи іншого виду технологічного устаткування) [6, С. 153-154].

Розрахувавши норму витрат певного виду інструменту, можна визначити його витрати на всю програму деталей, що обробляються.

Обсяги власного виробництва технологічної оснастки зумовлюються загальною річною потребою в інструменті та можливостями придбання певної його частини на ринку (розміщення замовлення на виготовлення інструменту на стороні). При цьому враховують, що потреба підприємства в інструменті частково покривається за допомогою його відновлення власними силами. Так, в масовому та крупно-серійному виробництві машинобудування норму розходу Н наприклад, різального інструменту, розраховують на 1000 деталей за такою формулою:

де t_M - норма машинного часу, необхідного для використання однієї операції цим інструментом, хв;

і - кількість одночасно задіяних інструментів цього типорозміру, шт.; .

де Т_т - стійкість інструменту до повного зносу;

п - кількість переточок інструменту за лімітувальним розміром;

х - стійкість інструменту між двома переточками, годин;

а - величина випадкових втрат від браку тощо, %.

Тоді витрати інструменту Р_інстр певного типорозміру дорівнюватимуть: _т

де т - кількість найменувань виробів, які обробляються інструментом;

N. - кількість виробів, які обробляються цим інструментом у плановому періоді, шт.

У комплекс робіт з експлуатації технологічної оснастки входять: організація надходження, зберігання, видачі та обліку руху; організація заточування, ремонту та оновлення; нагляд за станом і дотриманням встановлених правил експлуатації.