10.4. Сертифікація

Сертифікація - це процедура, за допомогою якої визначений в установленому порядку орган документально засвідчує відповідність продукції, системи управління якістю, навколишнього середовища і персоналу встановленим законодавством вимогам.

Державну систему сертифікації створює Держспоживстандарт України - національний орган України із сертифікації, який проводить та координує роботу щодо забезпечення її функціонування [75,93 ].

Наявність відповідності оформляє третя сторона - іспитова лабораторія, сертифікаційний центр - орган, що не залежить ні від постачальників (перша сторона), ні від покупців (друга сторона). Для надання права іспитовим центрам (лабораторіям) проводити сертифікацію відповідності використовують процедуру акредитації, результатом якої є документ-свідчення, що підтверджує офіційне визнання того, що іспитова лабораторія правомірна проводити конкретні іспити чи конкретні типи іспитів. Сертифікація є системою, що має власні правила процедури і управління для проведення сертифікації відповідності. Сертифікація продукції - це діяльність з підтримання відповідності продукції установленим вимогам.

Сертифікацію виконують з метою:

• створення умов для діяльності підприємств, установ, організацій і підприємців на єдиному товарному ринку України, а також для участі в міжнародному економічному, науково-технічному співробітництві та міжнародній торгівлі;

• сприяння споживачам у компетентному виборі продукції;

• захисту споживача від несумлінності виготовлювача (продавця, виробника);

- контролю безпеки продукції для навколишнього середовища, життя, здоров'я і майна;

- підтвердження показників якості продукції, заявлених виробником.

Сертифікація може бути обов'язковою та добровільною.

Обов'язкову сертифікацію продукції запроваджено в Україні у 1993 році. Як інструмент захисту споживача від недоброякісних і небезпечних товарів, що надходять на ринок України, сертифікація відіграє свою позитивну роль. Наразі сертифікація залишається єдиним засобом підтвердження відповідності в Україні.

Враховуючи цілі, визначені Угодою про партнерство і співробітництво між Україною та Європейським Союзом і прагненням України до вступу до ГАТТ/СОТ, розвиток національної системи підтвердження відповідності має йти у напрямі її гармонізації з міжнародними нормами і правилами, тобто не лише шляхом удосконалення обов'язкової сертифікації, але й запровадження інших форм підтвердження відповідності.

Обов'язкову сертифікацію проводять у випадках, передбачених законодавчими актами України. Організацію і проведення робіт з обов'язкової сертифікації покладають на Держспоживстандарт України, а у випадках, передбачених законодавчими актами України що, о окремих видів продукції, можуть бути покладені на інші державні органи управління України.

Учасниками обов'язкової сертифікації є Держспоживстандарт України, інші державні органи управління України, уповноважені проводити роботи з обов'язкової сертифікації, органи з сертифікації, іспитові лабораторії (центри), виробники (продавці, виконавці) продукції, а також центральні органи систем сертифікації, які в необхідних випадках організовують і координують роботи у системах сертифікації однорідної продукції. Допускається участь у проведенні робіт з обов'язкової сертифікації зареєстрованих некомерційних (безприбуткових) об'єднань (союзів) і організацій будь-яких форм власності за умови їхньої акредитації відповідним державним органом управління.

Добровільна сертифікація продукції має на меті комерційні цілі, яких намагаються досягти її учасники, а саме:

• споживачі хочуть підвищити свою впевненість в тому, що запропонована продукція за параметрами якості відповідає заявленому рівню. Вони то більше цінують сертифікат, що більше довіряють організації, яка його видала;

• постачальники намагаються збути сертифіковану продукцію за світовими цінами. Відсутність сертифіката знижує ціну продукції, а його наявність є додатковою рекламою продукції з метою збільшення попиту на неї;

- виробники зацікавлені в сертифікації як в інструменті, що захищає ринок, передусім всевітчизняний, від продукції конкурентних фірм;

- органи із сертифікації зацікавлені у розвитку сертифікації, бо отримують прибуток від цієї діяльності.

Унаслідок діяльності з сертифікації виникає сертифікат відповідності - документ, створений відповідно до правил системи сертифікації, що гарантує впевненість у тім, що належним чином ідентифікована продукція, процес чи послуга відповідають конкретному стандарту чи іншому нормативному документу. На сертифіковану продукцію наносять знак відповідності. Сертифікат відповідності підприємству-виробнику видає Держспоживстандарт максимум на 3 роки. У системі Державних стандартів України (ДСТУ) передбачається сертифікація вітчизняної та імпортованої продукції за однаковими правилами.

Сертифікація за кордоном має багаторічну практику.

Своїм походженням і становленням сертифікація зобов'язана об'єднанню фірм-споживачів однакової продукції з метою спільного контролю за якістю продукції постачальників. Одержуючи підтримку різних органів влади - від муніципальних до національних, подібні об'єднання сформували спеціальні центри з контролю за якістю продукції.

У США управління питаннями метрології, стандартизації, якості, надійності здійснює Національне бюро стандартів. Головним стимулом сертифікації в країні є економічні фактори, вимоги з безпеки й економії, а також умови вільного ринку.

Номенклатура сертифікації у США продукції (послуг) охоплює:

• сільськогосподарську і харчову продукцію;

• споживчу продукцію (побутова електроапаратура, одяг, предмети інтер'єру);

• будівельну продукцію;

• радіотехнічну продукцію і засоби зв'язку;

• медичну продукцію (ліки, медична техніка, медичні лабораторії);

• продукцію, виготовлену за державним замовленням;

• проби, виміри і лабораторні дослідження.

Особливості державних програм сертифікації продукції і послуг у США полягають в такому:

- цілями і стимулами сертифікації поряд з безпекою є надійність, конкурентоспроможність на внутрішньому і зовнішньому ринках;

- сертифікація в США охоплює широку номенклатуру продукції та послуг, причому значна їхня частина підлягає обов'язковій сертифікації;

• управління сертифікацією в США проводять міністерства і відомства, що керують галузями народного господарства. В умовах повної самостійності виробників однією з головних функцій міністерств є державний контроль якості;

• найважливішим фактором контролю якості є найширша програма акредитації іспитових лабораторій, до яких, окрім наявних на промислових підприємствах, належать всі медичні та інші контрольні лабораторії.

У Канаді в складі Національної системи стандартизації діє шість акредитованих організацій із сертифікації і близько 60 організацій з іспитів. Усі вони контролюються відповідними відділами Ради із стандартизації Канади. Це Канадська асоціація із стандартизації (КАС), Канадська асоціація газової промисловості, Рада лісової промисловості, Канадське бюро зварювання тощо.

Система сертифікації Канадської асоціації із стандартизації функціонує тільки на основі повного відшкодування витрат. При цьому вона грунтується на офіційних договірних угодах, за якими виробники зобов'язані забезпечувати повну відповідність усієї своєї продукції, що має знак КАС, нормам приймання. Порушення договірної угоди може призвести до позбавлення права застосовувати знак, що загрожує втратою ринку, а також неприйняттям продукції урядовими замовниками.

У Франції сертифікаційні іспити проводять близько 1000 лабораторій. Обов'язкові та комерційні іспити проводять чотири основні категорії лабораторій:

• державні;

• суспільні чи частково суспільні (належать державі чи контролюються нею);

• приватні лабораторії;

• лабораторії приватних фірм.

Поряд зі знаками відповідності визначеним вимогам до продукції вони мають єдиний національний знак відповідності французьким національним стандартам, що привласнюється французькою асоціацією із стандартизації.

У Німеччині необхідність систем сертифікаційних іспитів і акредитування іспитових центрів визначається на основі законоположень федерального уряду й уряду земель з урахуванням вимог безпеки продукції, охорони здоров'я, захисту навколишнього середовища, військового відомства і захисту інтересів споживачів. Поряд з обов'язковими є добровільні системи сертифікації. Під егідою Інституту стандартизації

діє комітет з гарантії якості та маркування споживчих союзів, торгових і промислових фірм. Кожній групі товару комітет привласнює відповідний знак якості.

У Японії промислові та торгові фірми не мають права робити і продавати товари, що не відповідають національним стандартам. Хоча японські промислові стандарти і системи сертифікації відповідності є добровільними, присвоєння виробам знака якості контролюється законом. Іспитові лабораторії мають статуси: спеціальний юридичний орган, державна компанія суспільного обслуговування, акціонерне товариство. Більшість лабораторій належать до другої категорії правового статусу.

Відповідно до постанови уряду виробник, який бажає маркувати свою продукцію знаком відповідності стандарту, має виконати дві обов'язкові умови:

- продукція повинна відповідати визначеному японському стандарту:

- на підприємствах має бути впроваджена система стандартизації та контролю якості, що задовольняє урядові вимоги.

Система контролю якості на підприємстві-виробнику обов'язково повинна містити такі елементи: контроль відповідності фірмовим стандартам, контроль якості виробничих процесів, виробів і матеріалів, технології виробництва, а також контроль якості на підприємствах-постачальниках, аналіз рекламацій і вживання заходів за його результатами.

Не всі японські стандарти включаються до системи сертифікації. Міністерства відбирають лише ті види продукції, сертифікація яких сприятиме розширенню сфери їхнього застосування, раціоналізації виробництва, розподілу і споживанню, а також досягненню цілей державної політики у галузі безпеки, охорони навколишнього середовища й економії енергії.

Починаючи з 1980 р. Японія допускає участь іноземних фірм у своїй системі стандартизації.

У колишньому Союзі розроблялась державна система сертифікації, але після розпаду Союзу вона була введена в дію у Російській Федерації з 1 травня 1992 р. під назвою "Система сертифікації ГОСТ Р".

В Україні робота з сертифікації стала проводитись після виходу Постанови Кабінету Міністрів № 95 від 27.02.92 р. та Декрету Кабінету Міністрів "Про стандартизацію і сертифікацію" від 10.05.93 p., згідно з якими розроблено перші нормативні документи системи сертифікації УкрСЕПРО.

Доцільність економічних і торгових зв'язків між країнами СНД сприяли тому, що 13 лютого 1993 р. між ними була підписана угода про проведення узгодженої політики в галузі стандартизації, метрології і сертифікації, згідно з якою особливу увагу приділяли розробці і погодженню принципів та політики проведення робіт із сертифікації в державах СНД і взаємному визнанню результатів випробувань.

Нині в Україні діє значна кількість нормативних документів з сертифікації державної системи сертифікації УкрСЕПРО, комерційної системи сертифікації та інших систем сертифікації [ 9-21].

Сьогодні правові та організаційні засади підтвердження відповідності продукції, систем управління якістю, навколишнього середовища та персоналу в Україні регламентує Закон "Про підтвердження відповідності".

Порядок проведення сертифікації продукції регламентується ДСТУ 3413. Згідно з цим нормативним документом сертифікацію продукції проводять виключно органи з сертифікації, а в разі їхньої відсутності - організації, що виконують функції органів із сертифікації продукції за дорученням Національного органу з сертифікації.

Під час вибору схеми сертифікації продукції органу з сертифікації рекомендується керуватися такими правилами:

• сертифікат на одиничний виріб видають на підставі позитивних результатів випробувань цього виробу, що проведені у випробувальній лабораторії;

• сертифікат на партію продукції (виробів) видають на підставі позитивних результатів випробувань зразків продукції (виробів), що відібрані від партії в порядку та кількості, визначених органом з сертифікації і проведених у випробувальній лабораторії;

• розмір партії (штук, кг, м тощо) наводить заявник у заявці на сертифікацію, при цьому має бути гарантована однорідність продукції в партії за показниками безпеки;

• коли заявку подають на партію продукції (виробів), що планується до виготовлення, орган з сертифікації разом з заявником вирішує питання про економічну доцільність атестації виробництва цієї продукції;

• ліцензія на право застосування сертифіката відповідності щодо продукції (виробів), яка виготовляється виробником серійно і протягом встановленого ліцензією терміну, надається органом із сертифікації на підставі позитивних результатів сертифікаційних випробувань зразків продукції, що відбирають з виробництва або з торгівлі у кількості, в терміни та в порядку, що встановлені органом із сертифікації.

У загальному випадку порядок проведення робіт із сертифікації складається з таких етапів:

• подання та розгляд заявки;

• аналіз поданої документації;

• обстеження виробництва;

• атестація виробництва;

• сертифікація системи якості;

• проведення випробувань з метою сертифікації;

• видача сертифіката відповідності;

• технічний нагляд за стабільністю показників сертифікованої продукції;

• інформація про результати сертифікації продукції.

За наявності протоколів із позитивними результатами випробувань, сертифіката на систему якості або атестата виробництва, залежно від прийнятої схеми (моделі) сертифікації, орган з сертифікації продукції оформлює сертифікат відповідності, реєструє його в Реєстрі Системи та видає заявникові, який після цього має право маркувати продукцію, тару, упаковку, супровідну документацію та рекламні матеріали знаком відповідності.

Підтвердження факту сертифікації продукції (послуги) можна виконувати одним із способів:

• оригіналом сертифіката відповідності;

• знаком відповідності згідно з вимогами ДСТУ 2296;

• копією сертифіката відповідності, завіреною органом, який видав сертифікат, або територіальним центром стандартизації, метрології та сертифікації;

• інформацією в документації, що додається до продукції з зазначенням номера сертифіката, терміну його дії та органу, що його видав (інформація може надаватися у вигляді декларації постачальника про відповідність).

Технічний нагляд за стабільністю показників сертифікованої продукції під час її виробництва проводить орган, який видав сертифікат, або за його рекомендацією орган з сертифікації систем якості чи територіальні центри стандартизації, метрології та сертифікації. До участі у проведенні технічного нагляду можуть залучатися фахівці Держна-глядохоронпраці, Держсаннагляду тощо.

Обсяг, порядок та періодичність нагляду встановлює орган з сертифікації продукції під час проведення сертифікації.

За результатами нагляду орган з сертифікації продукції може зупинити або скасувати дію ліцензії чи сертифіката у випадках:

• порушення вимог, що висуваються до продукції при обов'язковій сертифікації;

• порушення вимог щодо технології виготовлення, правил приймання, методів контролю та випробувань, позначення продукції, що узгоджені із органом з сертифікації під час проведення сертифікації продукції;

• зміни нормативних документів на продукцію або на методи її випробувань без попереднього погодження з органом із сертифікації;

• зміни конструкції (складу) комплектності або технології виготовлення продукції без попереднього погодження з органом сертифіката продукції.

Орган з сертифікації продукції веде облік виданих ним сертифікатів та направляє їхні копії до Національного органу з сертифікації, який видає довідники, що містять інформацію щодо сертифікованої продукції.

Органи з сертифікації продукції та організації, що діють за його дорученням, несуть відповідальність за розголошення професійної таємниці.

Процедура визнання в Україні результатів сертифікації продукції, що імпортується, регламентована ДСТУ 3417.

Згідно з цим нормативним документом, система сертифікації УкрСЕПРО має виключне право визнавати результати сертифікації продукції на відповідність обов'язковим вимогам нормативних документів України, виданих іншими державами. Об'єктами визнання є протоколи випробувань, сертифікати (знаки) відповідності та інші свідоцтва відповідності на продукцію, яка підлягає обов'язковій сертифікації в Україні.

Рішення про визнання сертифікатів, виданих органами сертифікації інших держав (міжнародних систем) на вітчизняну та імпортовану продукцію, що має використовуватися в Україні, приймає орган з сертифікації системи УкрСЕПРО на підставі підтвердження відповідності продукції обов'язковим вимогам, встановленим законодавчими актами і нормативними документами, міжнародними та національними стандартами інших держав, що діють в Україні, шляхом укладення угод або прийняття рішень про визнання.

Угоди про визнання результатів сертифікації продукції укладають за наявності:

- національної системи сертифікації держави-імпортера, що має організаційно-методичні документи, акредитовані органи з сертифікації продукції, випробувальні лабораторії відповідно до вимог ISO/ ІЕС з сертифікації та стандартів ISO 9000, EN 29000, EN 45000;

• органів із сертифікації продукції, випробувальних лабораторій, акредитованих в міжнародних системах сертифікації;

• органів із сертифікації продукції, випробувальних лабораторій, акредитованих в міжнародних системах сертифікації певного виду продукції, створених спільно з державами - учасницями угоди.