10.3. Стандартизація

Стандартизація є діяльністю, що регламентує правила, процеси, методи виготовлення та контролю продукції, а також гарантує безпеку для життя, здоров'я і майна людей та навколишнього середовища [27].

Стандартизація полягає у встановленні положень для загального і багаторазового користування стосовно розв'язання наявних чи можливих проблем і спрямована на досягнення оптимального ступеня впорядкованості за таких умов.

Національна система стандартизації та сертифікації фактично започаткована з моменту проголошення незалежності України розробкою та затвердженням Концепції державних систем стандартизації, метрології та сертифікації, схваленої постановою Кабінету Міністрів України від 25.05.1992 р. № 269. У Концепції визначені завдання та напрями розвитку стандартизації в Україні. Цією ж постановою затверджено програму основних робіт, пов'язаних з її реалізацією. Створені правові засади стандартизації, основою яких став прийнятий урядом України в 1993 році декрет "Про стандартизацію і сертифікацію". Розроблено та затверджено основоположні стандарти та документи Державної системи стандартизації (НД ДСС), які встановлюють основні принципи управління, форми та загальні організаційно-методичні правила виконання робіт із стандартизації [1-4].

Зауважимо, що Україна успадкувала від колишнього СРСР систему обов'язкової стандартизації, яка обслуговувала планову економіку і налічувала близько 20000 стандартів СРСР (ГОСТ).

Мета стандартизації, зазначена як у чинних декреті "Про стандартизацію і сертифікацію" та основоположних НД ДСС, так і в проектах документів, що розробляються на їхню заміну, за змістом окремих цілей повністю відповідає меті міжнародної системи стандартизації.

Стандарти потрібні:

- для забезпечення безпеки продукції, процесів та послуг для життя, здоров'я та майна громадян, захисту навколишнього природного середовища;

-для забезпечення якості продукції, процесів та послуг відповідно до рівня розвитку науки, техніки, технологій і потреб населення;

-для забезпечення технічної та інформаційної сумісності, уніфікації та взаємозамінності;

• для забезпечення однаковості вимірів;

• для захисту продукції під час її виробництва, експлуатації, транспортування чи збереження;

- для забезпечення економії всіх видів ресурсів, поліпшення техніко-економічних показників;

• для безпеки господарських об'єктів, складних технічних систем з урахуванням допустимого ризику виникнення природних і техногенних катастроф та надзвичайних ситуацій;

• для забезпечення обороноздатності і мобілізаційної готовності країни.

Прискорений розвиток національної системи стандартизації, метрології та сертифікації розпочався з 1993 року, коли Україна стала повноправним членом Міжнародної організації зі стандартизації (ISO) та Міжнародної електротехнічної комісії (ІЕС), членом-кореспондентом Міжнародної організації законодавчої метрології (OIML), першою з країн колишнього СРСР членом-кореспондентом Європейського комітету із стандартизації (CEN), набула членства в Міжнародній інформаційній мережі ISONET.

Виконання умов вступу України до COT та зобов'язань України згідно з Угодою про партнерство та співробітництво, підписаною між Європейським Союзом та Україною, вимагають особливої уваги щодо реалізації загальноприйнятих у міжнародній практиці функцій стандартизації та споріднених видів діяльності.

Ефективність стандартизації як форми регулювання діяльності чи її результатів у всіх сферах виробничо-технічних, техніко-економічних, соціальних та інших відносин знаходить своє підтвердження в розширенні та активізації робіт із стандартизації.

Організація робіт із стандартизації визначається Структурою органів і служб стандартизації, яким потрібно забезпечувати умови для активної участі в роботах, пов'язаних із стандартизацією всіх ланок господарювання (зокрема, замовників, громадських організацій споживачів, інженерно-технічних товариств), та координувати свою діяльність з роботою міждержавних і міжнародних органів та організацій із стандартизації.

Організаційна структура охоплює Державний комітет України з питань технічного регулювання та споживчої політики (Держспожив-стандарт України), науково-дослідні інститути (НДІ) і територіальні органи (ЦСМС) системи Держспоживстандарту України, підрозділи (служби) стандартизації органів державної влади, а також головні й базові організації з проблем стандартизації та технічні комітети в галузях промисловості.

Держспоживстандарт України як центральний орган державної виконавчої влади, відповідальний за виконання Угоди ТБТ, має ефективно координувати всі види технічної нормо-творчості, яка визначає вимоги до якості і безпечності продукції, робіт та послуг.

Крім того, на Держспоживстандарт України може бути покладене узгодження програм і планів розроблення нормативних документів, які приймають згідно з визначеною законодавством компетенцією іншими державними органами виконавчої влади.

На рис. 10.3 зображено організаційну структуру Держспоживстандарту України.

Рис. 10.3. Організаційна структура Держспоживстандарту України

НДІ Держспоживстандарту України разом з вирішенням питань науково-методичного характеру мають зосередити зусилля на організації робіт із гармонізації фонду національних стандартів із міжнародними стандартами.

Територіальний орган (ЦСМС) системи Держспоживстандарту України разом із вирішенням питань державного контролю і нагляду (зокрема, метрологічного) має активізувати свою участь у взаємодії з суб'єктами господарської діяльності в організації розроблення державних стандартів, необхідних цим суб'єктам для підвищення якості та конкурентоспроможності їхньої продукції.

Найважливішою ланкою в розробленні державних стандартів залишаються технічні комітети із стандартизації (ТК).

Нині в Україні функціонує близько 139 ТК, за безпосередньою участю яких було розроблено понад 3000 державних стандартів України. З них 60% гармонізовано з відповідними міжнародними стандартами (ISO, IEC).

Основою системи інформаційного забезпечення є Національний автоматизований інформаційний фонд стандартів, створений згідно з постановою КМУ від 01.02.95 р. № 84.

Державні стандарти (ДСТУ) затверджує Державний комітет України з питань технічного регулювання та споживчої політики (Держспоживстандарт України), а стандарти в галузі будівництва та промисловості будівельних матеріалів - Мінбудархітектури України. До державних стандартів України прирівнюються державні будівельні норми і правила, а також державні класифікатори техніко-економічної та соціальної інформації. Як державні стандарти України використовують також державні стандарти колишнього Союзу (міждержавні стандарти), передбачені угодою про проведення країнами СНД погодженої політики в сфері стандартизації, метрології та сертифікації.

Галузеві стандарти (ГСТУ) розробляють на продукцію за відсутності державних стандартів України чи в разі необхідності встановлення вимог, які перевищують або доповнюють вимоги державних стандартів.

Стандарти науково-технічних та інженерних товариств і спілок (СТТУ) розробляють у разі необхідності поширення результатів фундаментальних і прикладних досліджень, одержаних в окремих галузях знань чи сферах професійних інтересів.

Технічні умови (ТУУ) - нормативний документ, який розробляють для встановлення вимог, що регулюють стосунки між постачальником (розробником, виробником) продукції, для якої відсутні

державні чи галузеві стандарти, або в разі необхідності конкретизації вимог зазначених документів.

Стандарти підприємства (СТП) розробляють на продукцію, процеси, послуги, що виробляють і застосовують лише на конкретному підприємстві.

На сьогодні стандарти містять обов'язкові та рекомендовані вимоги. До обов'язкових вимог належать:

• вимоги, що гарантують безпечність продукції, процесів та послуг для життя, здоров'я і майна населення, їхню сумісність та взаємозамінність, захист навколишнього природного середовища і вимоги до методів випробувань цих показників;

• положення, що забезпечують технічну єдність під час експлуатації продукції (термінологія, умовні позначення та символи, маркування та етикетування продукції);

• метрологічні правила, вимоги та положення, що забезпечують достовірність та однаковість вимірів.

Рекомендовані вимоги підлягають безумовному виконанню, якщо:

- це передбачено чинними актами законодавства чи регламентами;

- ці вимоги включено до договорів на розроблення тощо. Проведення процесу стандартизації дає змогу:

• привести показники якості продукції у відповідність до досягнень науки і техніки;

• комплексно ув'язати властивості сировини, матеріалів, напівфабрикатів і готової продукції;

• скоротити терміни, трудомісткість розробки і освоєння виробництва нових видів продукції;

• впорядкувати системи документації;

• підвищити рівень спеціалізації виробництва;

• здійснити нагляд за впровадженням і дотриманням стандартів у народному господарстві.

Економічний ефект від стандартизації становить виражену в грошових чи натуральних показниках економію живої і матеріалізованої праці в суспільному виробництві унаслідок впровадження стандарту з урахуванням необхідних затрат. Визначається він на основі тих самих принципів, що й економічний ефект науково-технічного прогресу, складовою якого є стандартизація.

Згідно з декретом Кабінету Міністрів України за впровадженням і дотриманням стандартів проводять державний і відомчий контроль.

Основні поняття і положення в області оцінки і забезпечення якості продукції і послуг, що застосовують в міжнародній і вітчизняній практиці, визначаються документами міжнародних організацій і Держспоживстандартом України [26-30].

Міжнародна організація із стандартизації (ISO) - International Organization for Standardization - була створена у 1947 році. її метою є сприяння стандартизації у світовому масштабі. До складу ISO входять національні органи зі стандартизації (понад 130 країн). У складі ISO діє спеціальний комітет із сертифікації - СЕРТИКО, який координує заходи зі створення міжнародних систем сертифікацій. ISO розробляє свої стандарти й інші документи на продукцію, термінологію, класифікацію, організаційну діяльність. При розробці стандартів на продукцію в ISO особлива увага приділяється встановленню вимог до продукції з безпеки для життя, здоров'я людей, охороні навколишнього середовища, технічної сумісності, а також використанню єдиних методів іспитів. Стандарти ISO охоплюють майже всі області техніки, крім областей, що належать до Міжнародної електротехнічної комісії (МЕК), яка була заснована в 1906 році за рішенням Міжнародного електротехнічного конгресу. її мета - сприяння міжнародному співробітництву в питаннях стандартизації і суміжних проблем в області електротехніки, радіоелектроніки і зв'язку. МЕК видає свої рекомендації і стандарти, що використовуються в різних країнах у роботі з національної стандартизації. Вимоги з безпеки є найважливішими вимогами на продукцію, що належить до сфери діяльності МЕК. Стандарти МЕК мають рекомендаційний характер при застосуванні їх на внутрішніх ринках країн, які не входять до складу міжнародної організації. Але вони здобувають обов'язковий характер при виході продукції на світовий ринок. Членами МЕК є 56 країн, понад ста підприємств яких беруть участь у роботі Комісії.

До міжнародних стандартів, які з кожним роком все більше поширюються в Україні, можна віднести стандарти ISO серії 9000, 10000, 14000, 19000 та SA 8000 [22, 23].

Стандарти ISO серії 9000 розроблено технічним комітетом ISO/ ТК 176 внаслідок узагальнення накопиченого національного досвіду різних країн щодо розроблення, впровадження та функціонування систем якості. Вони не стосуються конкретного сектора промисловості або економіки і є настановами з управління якістю та загальними вимогами щодо забезпечення якості виробів і побудови елементів якості.

Стандарти ISO серії 10000 та 19000 містять правила проведення процедури сертифікації, а також вимоги до експертів, які перевіряють системи якості міжнародних стандартів ISO серії 9000 і 10000.

Стандарти ISO серії 14000 є базовими, тобто вони можуть застосовуватись як в процесі виробництва, так і організаціями, що надають послуги в масовому і одиничному виробництві. Перевага стандартів ISO серії 14000 полягає в тому, що вони створені для всіх сфер діяльності шляхом подання міжнародної системи або методів визначення захищеності навколишнього середовища, контролю інформації щодо страхування, коректного, зрозумілого для споживача і для повторного використання продуктів, а також інформації для запобігання торговим бар'єрам.