4.6. Проблеми і перспективи розвитку машинобудівного комплексу

Однією з організаційних проблем є реструктуризація машино­будівного комплексу та перереєстрація підприємств відповідно До класифікатора КВЕД. У подальшому заготівельні виробництва доцільно залучити до складу металургійних підприємств (комбі-

395

натів), зокрема до галузі чорної металургії, або навпаки, виокре­мити відповідні підрозділи в їх складі, що зумовить зміни і у сфері управління.

Іншою організаційною проблемою є необхідність створення великих об'єднань підприємств і організацій різних видів еконо­мічної діяльності, включаючи торгівлю і банки, з тим щоб забез­печити конкурентоспроможність виробництва й продукції на всіх етапах її створення і реалізації, а також можливість протистояти великим міжнародним корпораціям на внутрішньому та світово­му ринках. У великих структурах можуть вирішуватись два зав­дання — концентрація виробництва невеликої номенклатури та її розширення.

Формами таких об'єднань можуть бути фінансово-промислові групи, холдингові компанії, консорціуми, кластери тощо, а також нові форми, відмінні від звичних. Не виключається співробітницт­во з зарубіжними компаніями, особливо з відновленням на ново­му рівні зв'язків з підприємствами країн СНД. Це особливо акту­альним є для підприємств, спеціалізованих по галузях, що нале­жать до військово-промислового комплексу і діяльність яких була високоефективною в умовах єдиного комплексу СРСР. За­раз зв'язки з підприємствами інших країн СНД розвиваються в авіаційній, автомобільній промисловості та інших галузях.

До організаційних проблем належить також проблема підго­товки і перепідготовки кадрів. За останні десять років комплекс зазнав великих втрат кадрів, а вимушена бездіяльність підпри­ємств і частини кадрових працівників призводить до втрати ква­ліфікації, до відставання від сучасного рівня науково-технічного розвитку. За світовим досвідом у кризові періоди фірми активізу­вали, посилювали конструкторсько-експериментальну діяльність, впровадження інновацій, оновлення виробничого апарату.

Залишається проблемою оновлення продукції. Ця проблема має економічні, психологічні та організаційні корені. Поряд з ви­сокою якістю і високим науково-технічним рівнем значної кіль­кості машинно-технічної продукції у цілому галузь продовжує втрачати конкурентоспроможність, відсутні ознаки переходу на інноваційний шлях розвитку. Так, якщо у 1992 р. було видано охоронних документів на винаходи 6462, у 1993 р. — 3209, то у 1999 р. — 1699, 2000 р. — 2944, а в зарубіжних патентних відом­ствах у 1993 р. — 3472, 2000 р. — 132. Цей процес має ознаки за­гасання. До речі, у США в 1996 р. видано 109,6 тис. патентів на винаходи, у тому числі на машини, транспортне устаткування і прилади близько 72 тис.

396

Доцільно використати досвід вітчизняного ВПК, де очолює підприємства машинобудування конструкторська організація чи підрозділи, яким підпорядковується подальша виробнича діяль­ність і які несуть відповідальність за техніко-економічний рівень продукції, маючи для цього відповідні права.

Необхідно відновити престижність інженерної праці, вина­хідницької діяльності, поряд з підготовкою у вищих навчаль­них закладах забезпечити випускників — молодих спеціалістів робочими місцями на машинобудівних підприємствах і в орга­нізаціях, враховуючи потребу в кваліфікованих і досвідчених кадрах. Те саме стосується і підготовки кваліфікованих робіт­ників.

За досить чітко вираженої галузевої спеціалізації виробниц­тва і відмінностей підприємств за формами власності, техноло­гією, тривалістю виробничих циклів, масогабаритних характе­ристиках виробів, класифікацією машинобудівні галузі в цілому являють собою єдиний комплекс із взаємозв'язаними підприємствами. Незалежно від класифікаційної належності у підприємств є загальні для всіх інтереси в інформаційному, фінансовому, маркетинговому забезпеченні, в підтримці на внутрішньому та зовнішніх ринках, в організації постачання й

збуту.

Необхідно мати загальнодержавний орган управління комплек­сом, пристосований до сучасних ринкових умов, який здійсню­вав би функції державного регулювання, координації, прогнозу­вання і планування розвитку комплексу.

Проблемою залишається стан виробничого апарату галузі, з чим пов'язана недостатня сприйнятливість до змін в номенкла­турі попиту та впровадженні досягнень науки і техніки. Причи­на цього — в надзвичайно низькому рівні роботи проектних ор­ганізацій і проектів, за якими переважно здійснено реконст­рукцію, розширення діючих і навіть будівництво нових під­приємств. Підприємства за технікою і організацією виробництва орієнтовані переважно на серійне чи масове виробництво, не мають гнучких технологій та організації виробництва. Вузька або звужена спеціалізація приводить до дисбалансу виробничих потужностей, нестачі одних або надлишку інших. Покращання проектної справи, підвищення її рівня є однією з найважливі­ших завдань комплексу.

Стан виробничого апарату погіршився через те, що галузь упродовж останніх 10—12 років вкрай недостатньо фінансува­лась, тому зростало моральне і фізичне старіння основних фон-

397

дів. Складність у тому, що в найближчому майбутньому треба розраховувати на фінансування технічного переоснащення підприємств, як правило, за рахунок власних коштів. Викорис­тання запозичених коштів ускладнюється високою відсотко­вою ставкою кредитів, яка перевищує можливий рівень рента­бельності. У такій ситуації важливо сконцентрувати ресурси на тих напрямах, на яких може бути швидко досягнута конкурен­тоспроможність, або на особливо важливих для економіки країни.

В Україні визначені пріоритетні напрями розвитку науки і техніки. Затверджено низку державних наукових і науково-технічних програм, програм розвитку пріоритетних галузей і ви­робництв машинобудування. Серед галузей — енергетичне ма­шинобудування, авіаційна і ракетно-космічна промисловість, ав­томобільне і сільськогосподарське машинобудування, суднобуду­вання тощо. Велике значення для розвитку як машинобудування, так і для інших галузей економіки має випереджальний розвиток наукомістких галузей — електротехнічної і радіоелектронної, приладобудування, інформаційних та комунікаційних систем, ви­робництва медичної техніки, товарів народного споживання для тривалого користування. Під час розроблення нових зразків тех­ніки мають бути вирішені завдання ресурсозбереження, виробни­чої і екологічної безпеки.

Важливим для всієї економіки і для самого машинобудування є розширення зовнішніх ринків збуту продукції, заміна експорту металу, матеріалів, сировини на експорт машин і устаткування, забезпечення позитивного сальдо у зовнішній торгівлі своєю продукцією. Для цього необхідно збільшити частку комплексу у виробництві продукції промисловості з 12 % у 2001 р. до 20— 25 % протягом найближчих років.

Переоснащення галузі з використанням гнучких виробничих і управлінських систем, високих технологій, підвищення рівня управління комплексом є необхідною умовою. Це нерозривно пов'язане із завданням переходу на інноваційний шлях розвитку, пожвавленням інвестиційної діяльності.

Незважаючи на величезні втрати, машинобудівний комплекс має перспективи для прискореного розвитку, що визначається наявністю невикористаних виробничих потужностей, значного науково-технічного потенціалу України, а з іншого боку — усві­домленою державною економічною необхідністю мати досить потужний машинобудівний комплекс, відновлений на новій нау­ково-технічній основі.

398