Виробництво основних видів продукції чорної металургії україни

у 1990,1995—2000 pp., млн т

Види продукції	1990	1995	1996	1997	1998	1999	2000	2000 рік у % до
								о <3\	1995
Товарна залізна руда	105,0	50,7	47,5	53,4	51,1	47,8	55,9	53,2	110,3
Товарна марганцева руда	7,1	3,2	3,1	3,0	2,2	2,0	2,7	38,0	84,4
Чавун у перерахунку на переробний	44,9	18,0	17,8	20,6	20,9	23,0	25,7	57,2	142,8
Сталь	52,6	22,3	22,3	25,6	24,4	27,4	31,8	60,5	142,6
Прокат чорних металів	45,4	17,8	18,0	21,0	20,1	23,1	27,1	59,7	152,2
Готовий прокат	38,6	16,6	17,0	19,5	17,8	19,3	22,5	58,3	135,5
Сортовий прокат	24,8	9,9	9,8	11,4	10,6	12,0	14,0	56,5	141,4
Листовий прокат	13,6	6,6	7,1	8,1	7,1	7,2	8,3	61,0	125,8
в тому числі: товстолистовий	6,8	3,1	3,3	з,з	2,9	2,5	3,0	44,1	96,8
тонколистовий	3,8	2,8	2,9	3,9	3,6	4,3	4,7	123,7	167,9
Стальні труби	6,5	1,6	2,0	1,8	1,5	1,2	1,7	26,2	106,3

328

Чорна металургія потребує вирішення низки проблем, що стримують її ефективний розвиток. Найголовнішою проблемою української чорної металургії є її технічне і технологічне відста­вання від країн з розвинутою металургією і конкурентів на мета­лургійному ринку. Майже всі металургійні підприємства України відзначаються підвищеним рівнем витрат матеріальних, паливно-енергетичних, трудових та інших ресурсів порівняно з металургією розвинутих країн. У цілому витрати на енергоресурси становлять в Україні понад 40 % собівартості продукції проти 20—25 % в Япо­нії та США. Зокрема, коксу в доменному виробництві витра­чається на 25—30 % більше.

Неефективною є структура металургійної сировини. Останні­ми роками в Україні всупереч світовій тенденції знижується пи­тома вага брухту як сировини для виробництва сталі і натомість зростає частка переробного чавуну. На виплавку чавуну витрача­ється понад 60 % загальних енерговитрат металургійного циклу. Енергомісткість виплавки 1 т чавуну вдвічі вища, ніж енергоміст-кість 1 т металолому. Звідси очевидні високі енерговитрати у ви­робництві сталі. До того ж до 30 % лому чорних металів комер­ційними структурами вивозиться за кордон, що не відповідає ін­тересам держави і металургійного комплексу.

Майже половина сталі (48,3 %) виплавляється в Україні низь­копродуктивним, енерговитратним мартенівським способом. У Росії цей показник знижено до 27 %, у середньому у світі він ста­новить 4,6 %, а в передових країнах (Японія, Корея, США) це ви­робництво практично відсутнє. Значно відстає Україна і за обся­гами виплавленої сталі, що розливається на машинах безперерв­ного лиття заготовок (МБЛЗ). Цей спосіб було винайдено і запро­ваджено вперше у світі на початку 1960-х pp. саме в Україні, на Донецькому металургійному заводі. У світі цим способом розли­вається 83,3 % сталі, в Росії— 52 %, а в Україні лише 16,1 %.

Наскрізний витратний коефіцієнт від рідкої сталі до готового прокату в українській чорній металургії дорівнює 1,3, тобто втра­ти металу в процесі виробництва 1 т готового прокату становлять 300 кг, в США — 180 кг, а в Японії — 50 кг.

Для чорної металургії України характерним є низький рівень використання прогресивних світових технологічних досягнень у гірничорудній промисловості і переробках металургійного циклу. Зокрема, в доменному виробництві це — вдування пиловугільно­го палива. В сталеплавильному — різні способи позапічної оброб­ки сталі, для покращання її якості; агрегати «піч—ківш» — для отримання потрібного хімічного складу сталі. Випуск продукції

329

на застарілому обладнанні і за відсталими технологіями призво­дить до високої собівартості і низької якості продукції.

Важливою проблемою є значний знос промислово-виробничих основних фондів, який становить у середньому по комплексу 56,5 %, а по активній частині фондів — машинах, агрегатах, обладнанню — 64,1 %. У деяких виробництвах, зокрема в гірничорудній промис­ловості, знос фондів ще вищий. Це також знижує якість продук­ції. Існує проблема надлишкових потужностей, низької заванта­женості потужностей. У 2000—2001 pp. вона почала зростати, нап­риклад у виробництві сталі залишається на рівні 72,2 %. У той же час у Росії потужності з виробництва сталі завантажені на 77,1 %, у країнах ЄС — на 78,9 %, у США — на 83 %, у Китаї — на 94 %.

Продовжує існувати нераціональна структура металопродукції, що виробляється, низький рівень виробництва прогресивних видів металопродукції і металу підвищеної якості. Сортаментна струк­тура прокату в Україні відрізняється від аналогічної структури в промислово розвинутих країнах більш низькою часткою листа, білої жерсті, прокату з різними антикорозійними покриттями, хо­лоднокатаного тонкого листа та інших економічних видів прокату.

Існує незбалансована структура виробництва і споживання металопродукції. Україна виробляє металу значно більше, ніж споживає, і вивозить великі обсяги металопродукції, що виробля­ється надлишково. У той же час Україна змушена завозити для потреб власного споживання інші види продукції, які зовсім не виробляються або виробляються недостатньо. Це є наслідком ре­гіональної спеціалізації України як частини металургійного комп­лексу колишнього СРСР. Тому внаслідок відсутності необхідних феросплавів в Україні залишається дуже низька частка виплавки легованих і високолегованих сталей (у 2000 р. — 3,9 %, у тому числі високолегованої — 0,3 %). Нижче рівня потреби в Україні виробляються і завозяться в Україну сортова конструкційна лего­вана сталь, швидкоріжуча сталь, холоднокатаний лист, тонколис­това конструкційна холоднокатана сталь, жерсть чорна і біла, бан­дажі і кільця, деякі види метизів, фасонних профілів прокату тощо.

Серйозним недоліком комплексу є його майже повна орієнта­ція на експорт продукції. У 2000 р. внутрішнє споживання мета­лопродукції становило близько 21 %, решта була експортована. У розвинутих країнах обернене співвідношення: внутрішнє спожи­вання — 80 %, а експорт — 20 %. Залежність від кон'юнктури зовнішніх ринків збережеться і надалі. Така залежність особливо негативно проявляється в кризові для світової чорної металургії часи. При цьому слід враховувати посилення конкуренції у боротьбі

330

за ринки збуту і різке зростання застосування антидемпінгових санкцій та введення квот на постачання рентабельної продукції. У першу чергу це стосується найпривабливіших щодо ціни рин­ків збуту (ЄС, США). Тому перспективи не тільки зростання, а й збереження позицій української продукції на світових ринках за­лишаються під постійною загрозою. На країни ЄС припадає лише 1,8 % українського експорту. Більше половини металу (52,6% у 2000 р.) вивозилося в країни Азії і Близького Сходу, в країни СНД — 16,7 %, в країни Східної і Центральної Європи (що не входять до ЄС) — 8,6 %, решта — в інші регіони світу.

Залишається недосконалою структура експорту металопродук­ції. На відміну від передових країн з розвиненою металургією, в експорті яких переважає продукція з високим ступенем переробки, в експорті України склалися обернені співвідношення. Так, серед-ньосвітовий показник торгівлі готовим прокатом дорівнює приб­лизно 75 %, а для розвинутих країн, де є металургія (ЄС, Японія, Корея), він сягає 90—95 %. В Україні частка готового прокату (більше половини його становить гарячекатаний товстий лист) три­мається на рівні 50—55 %, а решта — це сировинні матеріали (ча­вун, феросплави) та напівфабрикати (сляби, практично всі види заготовки). Таким чином, доступ України до найприбутковіших сег­ментів ринку металопродукції залишається обмеженим, за нею зак­ріплюється роль постачальника сировини та продуктів низького сту­пеня переробки. Все це послаблює позиції України у світовому роз­поділі праці та призводить до подальшого скорочення ринків збу­ту готової продукції і значних втрат валютних коштів.

У 2004 р. Кабінет Міністрів України затвердив «Національну Програму розвитку та реформування гірничо-металургійного комплексу України до 2010 року». У цьому документі визначено основні напрями і пріоритети розвитку чорної металургії. У Прог­рамі викладені головні технологічні, економічні, ринкові параметри розвитку національної металургії до 2010 р. Передбачено прове­дення необхідних структурних змін, технічне і технологічне онов­лення галузей комплексу, визначені напрями залучення інвестицій.

Зокрема, окреслено головні напрями реконструкції основної ланки комплексу — металургійних підприємств повного циклу. Пе­редбачається, що такі заводи, як Краматорський, Костянтинівсь-кий, Донецький, Макіївський металургійний комбінат поступово бу­дуть перетворені на переробні підприємства. На інших металургій­них комбінатах передбачені конкретні заходи технічного оновле­ння і реконструкції доменного виробництва із застосуванням новіт­ніх прогресивних світових технічних і технологічних досягнень.

331