Баланс формування та розподілу ресурсів кам'яного та бурого вугілля в україні

у 1990,1995, 2000 pp., млн т

Статті балансу	1990	1995	2000
І. Ресурси	166,7	87,4	75,1
1. Видобуток в Україні	164,8	87,0	81,0
2. Всього товарне вугілля і буровугільний брикет	127,2	64,0	63.3
3. Товарне вугілля з імпортованого	21,2	16,4	6,6
4. Товарне вугілля і буровугільний брикет (поз. 2 + 3)	148,4	80,4	69,9
5. Залишки у постачальників і споживачів на поча­ток року	18,3	7,0	5,2
II. Розподіл	166,7	87,4	75,1
1. Власне споживання в Україні	127,5	74,9	63,4
2. Експорт з України	20,4	4,6	2,3
3. Залишки у постачальників і споживачів на поча­ток року	10,4	3,7	4,2
4. Втрати	8,4	4,2	5,2

Виробництво вугілля і вугільних брикетів становило 63,3 млн т, з яких 2,3 млн т — видобуток на експорт, тобто виробництво ву­гілля і вугільних брикетів для власного споживання становило 61,0 млн т. Забезпеченість вугіллям за рахунок власного видобут­ку становило 88,9 %. Дефіцит вугілля становив 7,6 млн т, який бу­ло покрито за рахунок залишків на складах — 1 млн т та імпор­ту — 6,6 млн т.

На території України з усього вугілля, що видобувається її ву­гільною промисловістю, споживається 98% обсягів видобутку і тільки близько 2 % — постачається на експорт. Основними спо­живачами вугілля в Україні є металургійний комплекс (49,7 %), електроенергетика (32,5 %) та комунальне господарство (9,9 %), що й визначає основні вуглепотоки в Україні.

276

Основними споживачами вугілля є Донецька, Дніпропетров­ська, Луганська і Запорізька області, де частка поставок вугілля на території України власне становить 35 %, 23 %, 10 % і 7 %. Це в основному донецьке вугілля для потреб коксохімічної промис­ловості та енергетики. В інші області (близько 25 % усіх поста­вок) постачається як донецьке вугілля, так і Львівсько-Волинське та буре вугілля Дніпровського басейну і тільки на енергетичні пот­реби (для енергетики, компобуту та інших споживачів). Львівсько-Волинське вугілля поставляється в західні області (Вінницька, Івано-Франківська, Львівська, Волинська та ін.), буре вугілля ви­користовується головним чином в районах його видобутку (Кі­ровоградська область) для виробництва буровугільних брикетів.

Крім поставок на території України, здійснюються поставки вугілля на експорт та імпорт. Поставки вугілля на експорт здійсню­ються з Луганської, Донецької та Дніпропетровської областей — здебільшого в Молдову, Білорусь і країни далекого зарубіжжя. Імпорт вугілля (11,0 млн т) — в основному з Росії та Казахстану для потреб коксохімічної промисловості і покриття дефіциту енер­гетичного вугілля в електроенергетиці.

Соціально-економічні проблеми завжди були першочерговими у вугільній промисловості. їх роль ще більше зросла з реформу­ванням галузі, що здійснюється практично в напрямку закриття та ліквідації нерентабельних шахт. Масове їх закриття і в короткі строки неминуче призводить до звільнення великої кількості шах­тарів. Третина шахт — це дрібні шахти з дуже низькою продук­тивністю праці, видобуток яких становить 3—4 % українського вугілля. Проте закрити їх — це значить позбавити роботи близь­ко 300 тис. осіб, з яких понад 100 тис. саме шахтарі. За відсутністю функціонуючого ринку праці це неминуче призводить до масово­го безробіття у вуглевидобувних регіонах. Нині менше половини працівників переводиться на інші шахти, що призводить до зни­ження економічних показників роботи на цих шахтах і переходу їх у розряд нерентабельних, що провокує їх закриття. Необхідна державна програма перерозподілу трудових ресурсів у вуглеви­добувних регіонах.

Крім того, у вугільній промисловості України дуже низький рівень соціального захисту і охорони праці. За даними 2001 р., у вугільній промисловості зареєстровано 224 смертельні випадки. Коефіцієнт смертельного травматизму на 1 млн т видобутку ву­гілля становив 2,9. Це один з найбільш високих рівнів травматиз­му у світі. Причому виплати за резонансними позовами перебу­вають на низькому рівні; на 1 січня 2002 р. заборгованість за кілька

277

років становила 435 млн грн. Заборгованість щодо заробітної плати на 1 січня 2002 р. на підприємствах вугільної промисловості стано­вила понад 1,2 млрд грн у тому числі на вуглевидобувних підпри­ємствах — 1,1 млн грн.

Шахтарські регіони є зонами екологічного лиха.

Підприємства вугільної промисловості належать до еколого-не-безпечних. Розробка вугільних родовищ негативно впливає на гід­рохімічний режим експлуатації поверхневих та підземних вод, поси­лює забруднення повітряного простору, погіршує родючість земель.

Специфічним забрудненням водних басейнів республіки під­приємствами вугільної промисловості є скиди величезної кількості високомінералізованих вод (1,9 млн м³ за добу), які скидаються в поверхневі водойми та водостоки, а також накопичувачі, де здійс­нюється відстій вод шахтного водовідливу та збагачувальних фаб­рик. У результаті мінералізація води в річках збільшується в 2 рази і більше (р. Лугань, р. В.Кам'янка та ін.). Найбільший обсяг припа­дає на скиди недостатньо очищених вод (до 80 %), що свідчить про нестачу очисних споруд і особливо про їх низьку ефективність.

Крім того, внаслідок інтенсивного дренажу гірського масиву гірничими виробками, приповерхневий кам'яновугільний водо­носний комплекс майже повністю осушено; осушені також сотні джерел, колодязів, свердловин, що зумовлює значне зменшення використання річкових потоків і зниження якості питної води (особливо в районах Донецько-Макіївському, Центральному, Чи-стякові-Сніжнянському та ін.).

Ще більш негативний вплив вугільна промисловість здійснює на чистоту повітряного басейну. Викиди забруднюючих речовин в атмосферу підприємствами вугільної промисловості становлять більше 20 % від загального викиду цих речовин по Україні. На очисні споруди направляється менше половини всіх викидів га­лузі. Найбільше забруднена атмосфера в Донецьку, Макіївці, Ал-чевську, Єнакієвому, Лисичанську, Горлівці. Основними джере­лами забруднення атмосфери є насамперед вентиляційні викиди метану шахтними вентиляційними установками (5,6 млрд м³ за рік), а також викиди внаслідок самозапалювання породи у відвалах і териконах. їх зараз тільки в Донбасі 1185, з яких 397 відвалів горять (186 — діючих і 211 — недіючих) і щорічно викидають в атмос­феру більше 500 тис. т шкідливих газоподібних речовин; дощові води, які потрапляють на ці відвали, розчиняють значну кількість шкідливих хімічних елементів і привносять їх у ґрунтові води.

Площа земель, зайнятих відвалами, становить більше 7 тис. га, а шламонакопичувачами — 4 тис. га. Нині у відвалах і шламона-

278

копичувачах нагромадилось близько 1,3 млрд т породи і щорічно додається 60 млн т, а використання цих порід в останні роки ста­новить близько 17 % від щорічної їх видачі на поверхню, у тому числі для забутовки виробленого простору в шахтах тільки 9 %. Це відображає переважання на шахтах способу обрушення гірсь­ких порід у виробленому просторі, що зумовлює інтенсивне про­сідання земної поверхні (щорічно до 1000 км²). Просідання що­денно поверхні землі більше 5 м супроводжується затопленням, підтопленням, заболочуванням, вимоканням дерев, появою болот­ної рослинності. Підтоплення Донецька становить 31 % площі міс­та, Макіївки — 42 % площі міста, Стаханова, Первомайська, Брянки — ще більш підтоплені.

Значної шкоди навколишньому середовищу завдає масове і прискорене вибуття шахт з експлуатації (у 2001 р. здійснені лік­відаційні роботи на 99 вуглевидобувних підприємствах), особли­во методом «мокрої консервації», який незворотний і веде до за­топлення шахтних полів до 50 %, просіданню денної поверхні, заболочуванню її і зменшенню площ орної землі, а також піднят­тю рівня, засоленню і забрудненню ґрунтових вод та вод природ­них джерел і річок.

Розробка буровугільних родовищ також негативно впливає на навколишнє середовище. Перш за все це — виведення з викорис­тання величезних площ (більше 10 000 га) високоякісних земель, які після відпрацювання, як правило, не рекультивуються; дре­наж гірського масиву виробками негативно впливає на водні об'єк­ти, зменшуючи природні запаси останніх. На площах закритих кар'єрів у більшості випадків утворюються штучні озера, значна частина яких з часом перетворюється в болота. Рекультивація зе­мель проводиться в дуже незначних обсягах: з порушених 1887 га тільки 114 га (6%) рекультивовано, з них 12,2 (0,6%) — під сіль­госпугіддя.

Основними природоохоронними проблемами є:

• збільшення очисних споруд та підвищення їх ефективності як водного, так і повітряного басейнів у вуглевидобувних регіонах;

• значне збільшення обсягів видобутку вугілля із забутовкою виробленого простору;

• інтенсивне впровадження у вугільній промисловості вико­ристання породних відвалів, шлаконакопичувачів для виробницт­ва різних будівельних матеріалів, вилучення рідкоземельних еле­ментів тощо;

• своєчасна рекультивація земель під сільгоспугіддя та лісо­насадження.

279

Вугільна промисловість України в останнє десятиріччя перебу­ває у кризовому стані: видобуток вугілля впав удвічі, різко знизи­лись усі економічні показники, знизилась соціальна захищеність працівників цієї найбільш небезпечної і дуже трудомісткої галузі промисловості. Виведення вугільної промисловості з кризи є однією з найскладніших проблем розвитку економіки України. Це пов'я­зано з постійним погіршенням гірничо-геологічних умов розробки родовищ, украй незадовільним станом шахтного фонду, значним скороченням капітальних вкладень у розвиток вуглевидобувних підприємств, низькими темпами ринкових реформувань у галузі та збільшенням витрат на вирішення соціально-економічних проблем шахтарських регіонів. Незважаючи на це, вже з 1997 р. намітилося зростання видобутку вугілля і в 2000—2001 pp. він стабілізувався на рівні 80—83 млн т. Значно збільшився обсяг переробки рядово­го вугілля, що привело до зниження зольності відвантаженого ву­гілля та підвищенню ціни 1 т товарної вугільної продукції за раху­нок покращання її якості. Однак собівартість виробництва 1 т то­варної вугільної продукції продовжує зростати і вугільна галузь залишається як і раніше збитковою. Продовжує знижуватися кіль­кість діючих очисних забоїв, їх сер,едньодіюча очисна лінія і як нас­лідок — зниження виробничих потужностей.

Тому першорядним завданням розвитку галузі в перспективі є компенсація видобувних потужностей як за рахунок будівництва нових вуглевидобувних підприємств, так і за рахунок реконструк­ції діючих. Приріст потужностей з видобутку вугілля може поча­тися в 2005 р. і становитиме 20 млн т. Найбільший приріст потуж­ностей утвориться з 2020 р. до 2030 р. — майже 10 млн т, голов­ним чином за рахунок будівництва нових шахт і реконструкції та технічного переоснащення діючих підприємств.

Запаси шахтного метану тільки в пластах, що розробляються в Донбасі і Львівсько-Волинському басейні, становлять 139,2 млрд м³; запаси германію (переважно він міститься у вугіллі Донецького та Львівсько-Волинського басейнів) становлять 92,9 тис.т, який нині практично не добувається. Використання в шахтних котельних кот­лів з циркулюючим киплячим шаром забезпечує використання низь­кокалорійного, високозольного вугілля і відходів збагачення та одер­жання додаткових обсягів тепла і електроенергії. На базі переробки породних відвалів можливе одержання різних будівельних матеріа­лів. Тобто перетворення вуглевидобувного підприємства на комплекс різних видів діяльності (диверсифікація його виробництва) приведе в перспективі до вирішення багатьох проблем, у тому числі екологіч­них, соціальних та значною мірою — проблеми рентабельності галузі.

280