1.3. Галузева структура економіки та її регіональні особливості

Структуру господарства країни чи регіону звичайно характе­ризують за складом та співвідношенням основних сфер, галузей та видів господарської діяльності, а також за співвідношенням господарських об'єктів різних видів, їх системних інтеграцій, за співвідношенням суб'єктів господарювання, форм власності на засоби виробництва та ін. Це складне багатоаспектне поняття ха­рактеризує «загальну конструкцію» господарського комплексу, її позитивні й негативні особливості.

Галузева структура господарства безпосередньо відбиває про­цес суспільного поділу праці, вказуючи на функціональні відмін­ності між окремими галузями. На її основі проводиться аналіз між­галузевих пропорцій і зв'язків, зіставляються показники економіч­ної ефективності виробництва. Вона служить цілям управління економікою. Пропорції і виробничі зв'язки між галузями утворю-

231

ють галузеву структуру економіки, яка свідчить про ступінь розви­тку суспільного поділу праці і разом з тим — його кооперацію.

Усього в промисловості виокремлюється 280 галузей і більше 500 окремих видів виробництв. їх класифікація полягає у групу­ванні підприємств за галузями з метою: а) забезпечення науково­го аналізу міжгалузевих зв'язків і пропорцій; б) зіставлення показ­ників під час аналізу економічної ефективності виробництва і зрос­тання продуктивності праці.

Спеціалізовані галузі виділяються на основі ознаки однорід­ності, тобто подібності між собою за призначенням виробленої продукції (наприклад галузі паливної промисловості), спільності використовуваної сировини (наприклад галузі машинобудування або лісової промисловості) або за характером технології (наприк­лад галузі хімічної промисловості).

Галузі економіки можуть бути різними і за економічним змістом, і за формою, і за організацією. Навіть у межах промисловості галузі виявляються незіставними: одні з них виділені за цільовим призна­ченням продукції (харчова, паливна та ін.); другі — за вихідною си­ровиною чи матеріалами (машинобудування й металообробка; лісо­ва, деревообробна й целюлозно-паперова промисловість); треті — за єдністю технології (на підприємствах хімічної індустрії вихідна сировина обов'язково змінює свій хімічний склад).

Народногосподарський комплекс поділений на дві сфери гос­подарства — виробничу й сферу послуг. До сфери матеріального виробництва зараховані галузі, в яких результат праці втілений у матеріальні блага. Підприємства виробничої сфери видають про­дукцію у природно-речовій формі або у вигляді енергії. Вони та­кож забезпечують транспортування, зберігання, розподіл та реа­лізацію готової продукції, без чого завершені виробничо-техно­логічні цикли існувати не можуть. Галузі безпосередньо виробни­чої сфери виробляють матеріальну продукцію та енергію (про­мисловість, будівництво, сільське господарство, лісове господар­ство, рибний промисел, мисливський промисел), опосереднено ви­робничої сфери — забезпечують нормальне функціонування ви­робництва (транспорт, зв'язок, торгівля, громадське харчування, матеріально-технічне постачання, збут, заготівля).

У галузях сфери послуг корисна діяльність виражена не у ви­робництві матеріальних благ, а у виробництві послуг населенню чи суспільству в цілому. При цьому послуги, зорієнтовані на ін­дивідуальні запити людини, віднесені до підсфери обслуговуван­ня населення. Ті ж галузі, що обслуговують суспільство в цілому, утворюють підсферу обслуговування суспільства.

232

Рис. 3.2. Промисловість України

Галузі народного господарства поділяють на укрупнені (ком­плексні) галузі. Зокрема, за класифікацією Держкомстату Украї­ни, до промисловості входять 17 укрупнених (комплексних) галу­зей: електроенергетика; паливна; атомна промисловість; чорна металургія; кольорова металургія; хімічна і нафтохімічна; маши­нобудування й металообробка; лісова, деревообробна й целюлоз­но-паперова; будівельних матеріалів; скляна й фарфоро-фаян-сова; легка; харчова; мікробіологічна; борошномельно-круп'яна й комбікормова; медична; поліграфічна; інші галузі (рис. 3.2).

Кожна з укрупнених (комплексних) галузей складається з простих галузей. Наприклад, машинобудування й металообробка включає близько 60 галузей, хімічна й нафтохімічна — 15, буді­вельних матеріалів — 15 і т.д. Галузі можуть поділятися на під-галузі. Так, у складі вугільної промисловості розрізняють кам'я­новугільну та буро-вугільну. Найдрібнішою одиницею галузевої структури господарства виступає вид виробництва.

В американській статистиці прийнято поділяти всі галузі і сфери господарства на ті, що виробляють продукцію (сільське гос­подарство, добувна і обробна промисловість, будівництво) і ті, що виробляють послуги (решта).

В Україні на загальнодержавному рівні введена «Класифікація видів економічної діяльності» ДК 009-96 (КВЕД) відповідно до класифікації видів економічної діяльності, прийнятої статистич­ною комісією Європейського Союзу (NACE).

За цією класифікацією, економічна діяльність — це процес поєднання дій, які дають змогу одержувати відповідний набір продукції чи послуг. Вид економічної діяльності встановлюється таким чином, щоб об'єднати ресурси (устаткування та обладнання, наявні технології, робоча сила, сировина та матеріали) для ство­рення виробництва певної продукції та надання послуг. Види еко­номічної діяльності за своїм складом дуже неоднорідні. Серед них є прості види, які представлені одним видом виробництва (рибне господарство), і в той же час є дуже складні види, що об'єднують десятки й сотні виробництв (оборонна промисловість).

Класифікація видів економічної діяльності поділяє галузі і ви­робництва на секції та підсекції, які позначають прописними ла­тинськими літерами, а також розділи, групи, класи та підкласи, які виділяють цифровими кодами. Наприклад, вид економічної діяльності, що має код ООА 15.11.0, розшифровується так:

О — секція «Обробна промисловість»;

ОА — підсекція «Харчова промисловість та переробка сільсь­когосподарських продуктів»;

234

15 — розділ «Харчова промисловість»;

15.1 — група «М'ясна промисловість»;

15.11 — клас «Виробництво м'яса та субпродуктів»;

15.11.0 — підклас «Виробництво м'яса та субпродуктів».

При цьому підклас має коди від 0 до 9: 0 — засвідчує відсут­ність поділу класу на підкласи; значення 9 завжди означає інші (не­розшифровані) угруповання, що читається як «та інші».

Таблиця 3.1

ВИДИ ЕКОНОМІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ТА ЇХ КОДИ

Код секції	Види економічної діяльності
Добувні галузі
А	Сільське господарство, мисливство, лісове господарство
В	Рибне господарство
С	Добувна промисловість
Переробні галузі
D	Обробна промисловість
Е	Виробництво електроенергії, газу та води
Сфера послуг
F	Будівництво
G	Оптова і роздрібна торгівля, торгівля транспортними засобами, послуги з ремонту
Н	Готелі і ресторани
І	Транспорт
J	Фінансова діяльність
К	Операції з нерухомості, здавання під найм та послуги юридич­ним особам
L	Державне управління
М	Освіта
N	Охорона здоров'я та соціальна допомога
О	Колективні, громадські та особисті послуги
Р	Послуги домашньої прислуги
Q	Екстериторіальна діяльність

235

Як бачимо, і класифікація господарства за видами економічної діяльності є досить складною — ієрархічною, багаторівневою та множинною.

Кожний вид економічної діяльності має міжнародний код (код секції), позначений латинськими літерами. Загальний перелік ви­дів економічної діяльності та їх кодів, що нині діє в країні, наве­дений у табл. З.1.

У цій класифікації є свої труднощі. Зокрема, підприємства будівництва займають граничне положення між обробними га­лузями та послугами і умовно зараховані до послуг. Наука та наукове обслуговування не утворюють окремий вид економіч­ної діяльності і розподілені за секціями К (послуги юридични­ми особами), М (освіта) та О (колективні, громадські та особис­ті послуги).

Структура економіки України характеризується рядом особ­ливостей. Так, для України характерна низька часка галузей сфе­ри послуг (у тому числі побутових, фінансових) і висока частка промисловості і особливо сільського господарства у ВВП. На промисловість в Україні припадало 38 % ВВП (у Франції — 23 %, Німеччині — 28 %, Італії — 26 %, Великобританії — 25 %). Особливо великі відмінності по сільському господарству. В Україні в цій галузі створюється 11,2 % ВВП, у той час як у Німеччині, Великобританії і Бельгії — 1 %, Австрії, Данії і Норвегії — 2 %, Франції, Італії, Фінляндії і Нідерландах — 3 %. Така висока част­ка ВВП у сільському господарстві України свідчить про низьку ефективність цієї галузі. У 2001 р. з 17,7 млн українських гос­подарств 11,1 млн мали ділянки землі, на яких вирощували овочі, фрукти і тварини для власних потреб або реалізації. А в 15 краї­нах Європейського Союзу менше 7 млн фермерів забезпечують продукцією сільського господарства 380 млн жителів.

Недостатньо розвинені в Україні і галузі сфери обслуговуван­ня: в 2000 р. у них створювалось 45 % ВВП (у Франції і Велико­британії— 74 %, Німеччині та Італії— 71 %).

Промисловість України історично орієнтована на розвиток чорної металургії (на базі родовищ кам'яного вугілля і залізної руди в Донбасі і Придніпров'ї). І хоча в останні роки посилено розвивались і інші галузі (машинобудування, хімія, легка промис­ловість), важка промисловість продовжує домінувати. Дуже вели­ку питому вагу має чорна металургія, яка, з одного боку, формує значну частку експорту, а з другого — є великим споживачем до­рогих паливних ресурсів і одним з основних джерел погіршення екологічної ситуації на півдні України.

236

Таблиця 3.2