3.3. Науково-технічний потенціал України та оцінка його стану

Науково-технічний потенціал України зростав, змінювався, отримував свій розвиток разом з виробничим потенціалом. До початку кризового періоду (1992 р.) науково-технічний потенціал України був зосереджений більш ніж у 1448 науково-дослідних інститутах (НДІ), вищих навчальних закладах, філіях, проектно-конструкторських і технологічних бюро, відділеннях, центрах, а також лабораторіях і секторах окремих підприємств. Тут було 162 установи Академії наук (тепер Національної академії наук), 149 вищих навчальних закладів, 970 організацій, які являють со­бою галузевий сектор науки, 167 — заводської. Це основний по­тенціал науки України. Крім того, у заводський сектор входять ще 15 тис. різноманітних підрозділів, у тому числі 9 тис. лабора­торій, 4 тис. конструкторських бюро, близько тисячі дослідно-експериментальних та інших відносно нечисленних служб під­приємств і організацій (табл. 2.20, 2.21).

Усього в наукових і науково-технічних організаціях і устано­вах до 1991 р. працювало близько 650 тис. чол., з яких майже 7,5 тис. докторів і більш як 78 тис. кандидатів наук (табл. 2.22). У 2000—2001 pp. динаміка чисельності мало змінилася, тому що не було статобліку приватного сектору.

215

Таблиця 2.20

ДИНАМІКА КІЛЬКОСТІ ОРГАНІЗАЦІЙ, ЯКІ ВИКОНУВАЛИ

НАУКОВІ ДОСЛІДЖЕННЯ Й РОЗРОБКИ В УКРАЇНІ

у 1991—2000 pp., ЗА ТИПАМИ (ОДИНИЦЬ)

Таблиця 2.22

ДИНАМІКА ЧИСЕЛЬНОСТІ ПРАЦІВНИКІВ ОСНОВНОЇ

ДІЯЛЬНОСТІ ЗА СЕКТОРАМИ НАУКИ В УКРАЇНІ

у 1991—1999 pp., тис. осіб

Організації	1991	1992	1993	1994	1995	1996	1997	1998	1999	2000
Усього	1344	1350	1406	1463	1453	1435	1450	1518	1506	1490
У тому числі: науково-дослідні організації	502	533	615	672	680	682	724	784	787	821
конструкторські організації	358	341	321	323	300	291	275	274	245	207
дослідні заводи	17	15	16	17	16	17	12	11	13	16
проектні та про­ектно-пошукові організації	88	77	68	57	57	58	53	53	60	57
вищі навчальні заклади	146	144	147	148	150	153	153	158	160	160
науково-дос­лідні та конструк­торські підрозділи на промислових підприємствах	104	102	127	26	127	109	97	97	93	85
інші організації	129	118	112	120	123	125	136	141	131	144

Таблищ 2.21

ДИНАМІКА КІЛЬКОСТІ ОРГАНІЗАЦІЙ, ЯКІ ВИКОНУВАЛИ НАУКОВІ

ДОСЛІДЖЕННЯ Й РОЗРОБКИ В УКРАЇНІ у 1991—2000 pp.,

ЗА СЕКТОРАМИ НАУКИ (ОДИНИЦЬ)

Організації	1991	1992	1993	1994	1995	1996	1997	1998	1999	2000
Усього	1344	1350	1406	1463	1453	1435	1450	1518	1506	1490
У тому числі за секторами: академічний	290	228	256	268	270	280	285	294	289	306
галузевий	804	876	876	921	906	893	915	969	964	939
вузівський	146	144	147	148	150	153	153	158	160	160
заводський	104	102	127	126	127	109	97	97	93	85

216

Працівники	1991	1993	1995	1997	1998	1999	1999 р. до 1991 р.%
Усього	449,8	345,8	293,1	233,3	214,9	199,4	44,4
У тому числі за секторами: акаде­мічний	83,3	69,5	61,5	52,9	50,0	48,2	57,8
галузевий	398,2	223,6	186,9	166,9	133,9	121,4	30,5
вузівський	33,1	22,8	18,2	15,9	14,8	13,08	41,7
заводський	35,3	29,9	26,5	17,6	16,2	15,8	44,7
приватний	н. д.	н. д.	н. д.	н. д.	н. д.	н.д.	н.д.

Усі наші науково-технічні досягнення до 1990 р. та й саме зростання обсягів виробничого, особливо промислово-індуст­ріального потенціалу країни були тісно пов'язані. Разом з тим і причини його занепаду в кризовий (1991—2000 pp.) період у своїй основі є загальними, характерними для промислового потен­ціалу. Але є відмінність і своя специфіка. Якщо у 1960—70-ті pp. у науку приходив кожен 7—8-й випускник вузу, то вже у 1980— 90-ті — лише кожний 22-й, що призвело до різкого старіння кад­рів. Крім того, багато вчених і спеціалістів почали подаватися до комерційних структур, виїжджати за кордон, у результаті чо­го чисельність науково-технічного персоналу за цей період різ­ко скоротилася (майже наполовину). Цей процес продовжується і зараз.

Світовий досвід свідчить, що для виходу науки, особливо фун­даментальної, на сучасний рівень самих тільки ринкових інстру­ментів явно недостатньо. В усіх розвинутих країнах світу з рин­ковою економікою фундаментальні дослідження на 80 % здійс­нюються за рахунок державного бюджетного фінансування. Там рівень витрат дозволяє забезпечити фондоозброєність праці у сфері науково-технічної діяльності в 1,5—2 рази вище, ніж у промисловості. Так, у США, наприклад, вона становить більш як 60 тис. дол. на одного зайнятого у сфері НДДКР; в Японії і про­відних західних країнах — 80—120 тис. дол. на 1 наукового пра-

217

цівника на рік. В Україні фондоозброєність дослідників і розроб-лювачів у два рази менше, ніж у виробничників, що серйозно галь­мує подальший розвиток наукового пізнання.

Між іншим, і в ці складні роки в Україні багато робиться для розвитку її економіки та виходу з глибокої кризи. Ще на самому початку незалежності України (грудень 1991 р.) Верховною Ра­дою України був прийнятий Закон «Про основи державної полі­тики у сфері науки і науково-технічної діяльності», який створив можливість (у важкі роки) для інтеграції прикладної науки і ви­робництва, хоча створені умови не завжди дозволяли зробити це ефективно. Для більш ефективного управління науково-тех­нічним розвитком у країні було створено Міністерство України у справах науки і технологій, до функцій якого входила розроблен­ня заходів наукового і науково-технічного прогресу України, за­безпечення розвитку її науково-технічного потенціалу, організа­ція і координація інноваційної діяльності, системи науково-технічної інформації, здійснення заходів, що пов'язані із захис­том прав на наукову та інтелектуальну власність, керівництво і організація наукової та науково-технічної експертизи, контроль за науковою і науково-технічною діяльністю, забезпечення її ін­теграції у світовий науковий простір зі збереженням і захистом національних пріоритетів і багато іншого.

В Україні створено Державний фонд фундаментальних дослі­джень для їх цільової підтримки і виділення ресурсів у вигляді так званих фантів, які визначені шляхом проведення конкурсно­го відбору фундаментальних наукових проектів на засадах неза­лежної експертизи.

У країні прийнято Верховною Радою Концепція науково-технологічного та інноваційного розвитку України (1999 р.) і відповідний їй Закон України «Про наукову і науково-технічну діяльність», які покликані забезпечити більш ефективне викорис­тання наявного науково-технологічного потенціалу з метою по­долання наслідків економічної кризи і переводу вітчизняного ви­робництва на інноваційний шлях розвитку. Проте всіх цих заходів в умовах жорсткого фінансового дефіциту, падіння обся­гів виробництва, структурних зрушень, корінної трансформації економічних відносин у країні у перехідний період все ще недо­статньо. Для більш ефективного функціонування науково-технічного потенціалу України, його глибокого впливу на всі сфери діяльності суспільства, а головне — економіку країни, вима­гається подальший пошук шляхів більш ефективного використан­ня всього економічного потенціалу України.

218