2.2. Чисельність і територіальне розміщення населення

Чисельність населення країн та регіонів постійно змінюється. Ці зміни відбуваються внаслідок природного руху — народжень і смертей, а також завдяки міграціям населення — переміщенню людей з одних регіонів до інших. Різниця між кількістю наро­джених та кількістю померлих називається природним прирос­том, а різниця між кількістю прибулих та вибулих — сальдо міг­рацій. Величина зміни чисельності населення країни (регіону) дорівнює сумі його природного приросту та сальдо міграцій.

Чисельність населення країни в цілому та окремих її регіонів є результатом взаємозумовленого розвитку всієї сукупності процесів суспільного розвитку і в першу чергу — соціально-економічних та демографічних. Закономірності розвитку економіки значною мірою визначають характер демографічних процесів. Водночас тенденції демографічного розвитку є неодмінним чинником, який зумовлює економічну і соціальну політику держави. Визначення чисельності населення і особливостей його динаміки має практичне значення для механізму взаємозв'язку економічних і демографічних процесів. Чисельність населення держави чи окремих її регіонів не є величи­ною стабільною, а змінюється відповідно до дії всієї сукупності різ­номанітних чинників. Знання чисельності населення на певну дату чи період дозволяє оптимально збалансувати плани розвитку на­родного господарства і напрями демографічної політики.

Україна є однією з найбільших за чисельністю населення дер­жав Європи. Нині за кількістю жителів вона посідає сьоме місце серед європейських країн після Росії, Німеччини, Туреччини, Ве­ликої Британії, Франції та Італії.

Демографічна статистика розрізняє поняття «наявне населен­ня» та «постійне населення». Перший термін охоплює осіб, що перебувають на території країни (регіону) незалежно від місця їх постійного проживання. Постійне населення — це сукупність людей, які постійно проживають в країні (регіоні) незалежно від того, де вони перебувають у момент спостереження. Тобто чисель­ність постійного населення дорівнює чисельності наявного мінус тимчасово проживаючі плюс тимчасово відсутні.

Найбільш повну інформацію про чисельність населення, його структуру і розселення, а також процеси руху дають загальнодер­жавні переписи. Особливе значення мають післявоєнні переписи колишнього СРСР — 1959, 1970, 1979, 1989 pp. та перший пере­пис незалежної України 2001 р. За кожний рік між переписами

163

статистичними органами здійснюються розрахунки поточної чи­сельності та складу населення за основними параметрами з ура­хуванням природного руху населення та даних міграції.

Згідно з переписами населення по Росії і колишньому СРСР чисельність наявного населення України становила (у сучасних кордонах): у 1897 р. — 28,4 млн чол., 1926 — 29,5 млн; 1939 — 40,5 млн; 1959 — 41,9 млн; 1970 — 47,1 млн; 1979 — 49,8 млн; 1989 — 51,7 млн чол. За попередніми даними першого загально­українського перепису на кінець 2001 р. в Україні проживало трохи менше 49 млн чол.

Як бачимо, чисельність населення України протягом великого періоду часу постійно зростала. Однак під впливом зниження на­роджуваності, збільшення смертності, переходу позитивного зов­нішнього міграційного сальдо у негативне темпи зростання чисель­ності населення України з початку 1960-х pp. неухильно сповіль­нювалися. За період між переписами 1959 та 1970 pp. Середньо­річні темпи приросту становили 0,9%, між переписами 1970 та 1979 pp. — 0,6%, а між переписами 1970 та 1989 р. — 0,4%. Протягом 1990-х pp. в Україні відбулися різкі зміни тенденцій динаміки чисельності населення. У 1991 р. загальна кількість по­мерлих у державі вперше за відсутності воєн і голоду перевищи­ла кількість народжених. Через два роки почалося зниження аб­солютної чисельності населення (додатне сальдо міграцій вия­вилося меншим за модулем, ніж величина природного зменшен­ня), а роком пізніше сальдо зовнішніх міграцій стало від'ємним. У результаті за 1993—2001 pp. чисельність населення України зменшилась на 3,4 млн чол. В останні роки кількість мешканців держави зменшується приблизно на 400 тис. осіб щорічно.

Такий характер динаміки чисельності населення загострює низ­ку демографічних, економічних і політичних проблем в Україні. Це стосується, зокрема, погіршення статево-вікової структури насе­лення (його постаріння), режиму відтворення, забезпеченості на­родного господарства трудовими ресурсами відповідної якості, планування підготовки кваліфікованих кадрів та ін.

У деяких регіонах України зменшення чисельності населення розпочалося ще в період існування СРСР. Так, за переписом 1989 р. в 6 областях (Вінницька, Житомирська, Сумська, Хмельницька, Чер­каська, Чернігівська) кількість мешканців виявилася меншою, ніж за переписом 1979 р. У 1993—1994 рр. депопуляція охопила прак­тично всі регіони України. Збільшення чисельності населення три­вало на Рівненщині, Івано-Франківщині та в Закарпатті. Тут де­популяція розпочалася відповідно з 1995, 1996 та 1997 pp. У 1999 р.

164

знову (після шестирічного зменшення) стала зростати (за рахунок міграцій) чисельність населення Києва.

Україна належить до держав з високою густотою населення. У ці­лому по країні густота населення становить 82 чол. на 1 км². Розмі­щення населення по території повною мірою відповідає особливос­тям розміщення виробництва, її природно-ресурсному потенціалу.

Найменша густота населення характерна для Українського Полісся та півдня країни. Тут вона становить менш як 60 чол. на 1 км². Причому в Чернігівській області густота населення не до­сягає і половини від середнього показника по Україні. Такий рі­вень заселеності тут зумовлений особливостями господарської діяльності. Рідко заселений і південь України, особливо Херсон­ська та Миколаївська області. Найвищий показник густоти насе­лення в Україні характерний для Східного регіону, де він пере­вищує 130 чол. на 1 км², а в Донецькій області — 185 чол./км².

Висока густота населення характерна і для західних областей України, в Львівській області вона становить 124 чол./км², у Чер­нівецькій — 115 чолУкм².