- •Тема 1. Предмет та метод курсу. Економічна думка стародавнього світу
- •Предмет і метод
- •Економічна думка Стародавнього Єгипту
- •Середня Азія
- •Стародавня Індія
- •5. Економічна думка Стародавнього Китаю
- •6. Стародавня Греція
- •7. Стародавній Рим
- •Тема 2. Становлення економічної думки середньовіччя та виникнення класичної політекономії
- •Становлення економічної думки середньовіччя
- •Меркантилізм
- •Уїльям Петті та п’єр Буагільбер – засновники класичної політекономії
- •Перша школа класичної політекономії у Франції – фізіократи
- •Тема 3. Класична політична економія
- •1. Економічна теорія Адама Сміта
- •2.Теорія народонаселення Томаса Роберта Мальтуса
- •3.Політична економія ж.Б. Сея
- •4. Теорія розподілу суспільного продукту ф. Баста
- •5. Теорія національної економіки та протекціонізму г.К. Кері
- •6. Економічна теорія Давіда Рікардо
- •8. Постулати класичної політекономії
- •9. Питання розвитку і періодизації економічної теорії
- •Тема 4. Критичний напрям політичної економії
- •Теорія відтворення і криз с. Сісмонді
- •2. Теорія «конституйованої вартості» п.Ж. Продона
- •3. Концепція історичної школи в працях в. Рошера, к. Кніса, б. Гільдебранда
- •4. Погляди Адама Мюллера – як реакція на класичну економічну теорію
- •5. Принцип «промислового виховання націїї» та ідеї протекціонізму ф. Ліста
- •6. «Нова» Історична школа в Німеччині
- •7. Концепція «ідеальних типів» м. Вебера
- •8.Історична школа в інших країнах Європи
- •Тема 5. Соціально – утопічні вчення
- •Виникнення та класифікація утопічних моделей
- •2. Модель Платона
- •3. Християнський комунізм та інші комуністичні єресі
- •4. Модель Томаса Мора
- •5. Томазо Кампанела і комунізм у Парагваї
- •6. Модель Морелі
- •7. Вчення Анрі Сен-Сімона
- •8. Погляди Шарля Фур'є
- •Підхід до побудови ідеального суспільства Роберта Оуена
- •Тема 6. Теорія Карла Маркса
- •1. Загальна характеристика теорії к. Маркса
- •2. Трудова теорія цінності
- •3. Теорія капіталу к. Маркса
- •«Органічна побудова капіталу»
- •4. Норма експлуатації
- •5. Концепція «перевтілених форм»
- •Тема 7. Становлення неокласичної традиції в економічній теорії
- •Зміна класичної школи політичної економії неокласичною
- •2. Виникнення маржиналізму
- •3. «Трикутник» маржиналізму
- •4. Австрійська школа граничної корисності
- •5. Англійська (Кембріджська) школа маржиналізму
- •Тема 8. Подальший розвиток неокласичного напряму в економічній теорії
- •1. Теорія статики та динаміки граничної продуктивності д.Б. Кларка (1847–1938)
- •2. Економічна концепція шведської (стокгольмської) школи
- •3. Розвиток неокласичної традиції в працях а. Пігу, р. Хоутрі, і. Фішера
- •4. Математичний підхід – Лозанська школа
- •5. Другий класичний стан в розвитку економічної думки
- •Тема 9. Кейнсіанство і його особливості в різних країнах
- •Історичні умови виникнення кейнсіанства
- •Теоретична система Дж.М. Кейнса
- •Американський варіант кейнсіанства – а. Хансен (дивись тему 10);
- •4. Кейнсіанство у Франції – в. Перру.
- •5. Кейнсіанство у Швеції – г. Мюрдаль
- •6. Неокейнсіанські теорії економічного зростання
- •Наступне рівняння відображує на думку Харрода, умови досягнення «рівноваги безперервного поступового руху»:
- •7. Посткейнсіанство
- •Тема 10. Еволюція неокласичних ідей. Неолібералізм
- •Головні елементи «неокласичного відродження»
- •2. Теорія суспільного розвитку й. Шумпетера
- •3. Виникнення і загальна характеристика неолібералізму
- •4. Концепція «ідеальних типів господарських систем» в. Ойкена
- •5. Неолібералізм в Німеччині
- •6. Неокласичний синтез в теорії п. Самуєльсона, Дж. Хікса
- •7. Виробнича функція Кобба-Дугласа
- •8. Неокласичні теорії росту – р. Солоу, Дж. Мід
- •9. Загальна характеристика монетаризму
- •10. Монетарна модель циклу м. Фрідмена
- •11. «Економіка пропозиції» – а. Лаффер, р. Мандель
- •12. Теорія «раціональних очікувань»
- •13. Четверта класична ситуація
- •Тема 11. Інституціоналізм
- •1. Загальна характеристика інституціоналізму
- •Головні напрями американського інституціоналізму початку хх ст.
- •3. Неоінституціоналізм
- •4. Теорії «конвергенції»
- •5. Колективний капіталізм г. Мінза та а. Берлі
- •6. Еволюція теорій трансформацій капіталізму під впливом нтр
- •7. Буржуазна футурологія
- •Тема 12. Економічні концепції соціал – демократії
- •1. Суть реформізму
- •2. Економічні концепції е. Бернштейна, к. Каутського, р. Гільфердінга
- •3. Еволюція реформізму. Концепція «демократичного соціалізму» як теоретична платформа сучасного соціал – реформізму
- •4. Моделі «змішаного економічного ладу»
- •5. Розвиток концепції «демократичного соціалізму» в межах соціал-демократичного руху наприкінці хх ст.
Уїльям Петті та п’єр Буагільбер – засновники класичної політекономії
Економічні погляди Уїльяма Петті
Серед істориків економічної думки на теперішній час не має єдиного погляду на роль і значення Уїльяма Петті (1623–1689) у розвитку науки. Меркантилісти висувають його на роль одного з засновників політичної економії. Інші відносять його до видатних меркантилістів. У своїй роботі «Трактат про податки і збори» (1662 р.) Петті оговорює питання про монополії, природу і цінність грошей, відсоток і вексельний курс, земельну ренту, експорт грошей і товарів, про банки і ломбарди, злидарів, церкви, університети і інше. Але у нього змінюється підхід до економічних питань. Якщо для меркантилістів була очевидна цінність золота і срібла, то для Петті немає нічого очевидного, все потребує різнобічного розгляду. Так у своїй роботі «Різне про гроші» (1682 р.) він питає: «Не є країна тим більш бідною, чим менше вона має грошей?» і відповідає: «Не завжди, бо подібно тому, як заможна людина тримає біля себе мало грошей або зовсім їх не тримає біля себе, а постійно перетворює їх знову і знову в різні товари з великою вигодою для себе, так може вчинити і вся країна, яка є не що інше, як поєднання великої кількості окремих людей».
Що таке багатство країни? Про те як Петті його розуміє говорить його спроба підрахувати багатство Англії у роботі «Слово мудрим» (1664 р.). це сукупність земель, будівель, кораблів, тварин, грошей, посуду і таке інше. Іншими словами багатство нації, згідно Петті, це сума її рухомого і нерухомого майна. А які джерела багатства країни? Петті пише: «Виходячи з нашого переконання, «труд є батько і активний початок багатства, а земля – його мати». Щоб зміряти сукупне багатство країни в окремий момент достатньо використати ті ціни, які діють на той час. Але зміна цін у часі – об’єктивна реальність. Ще таке зміна цін, якщо грошами виступає монета з коштовного металу? При підвищенні цін за міру зерна йде більше монет. Що це означає? Хліб дорожчає чи гроші дешевіють. Ще Аристотель ставив перед собою таку задачу, але Петті був одним з перших економістів нового часу, хто звернувся до цієї проблеми. Припустимо людина вирощує хліб. Частина врожаю знов йде на насіння, друга частина – на життєві потреби. Тоді «залишок складає природну і істинну земельну ренту цього року», а середня за 7 років – звичайну ренту цієї землі. Відмітимо розподіл повного (валового) продукту на три частини: відшкодування витрат, заробітну плату (життєві потреби) і чистий доход (ренту). Потім Петті ставить питання: якій кількості грошей може дорівнюватися ця рента (збиток хліба)? Проблема, яку ставить Петті, пізніше отримала назву відносної вартості. Але він вирішував це питання безвідносно до обмінних угод. Метою його дослідження було упорядкування оподаткування. Для цього треба було вміти вірно оцінити багатство як окремої людини, так і країни в цілому. Вирішуючи таку задачу він і підійшов до питання про єдину міру цінності усіх господарських благ.
З ім’ям Петті пов’язане створення нової наукової дисципліни – економічної статистики. Він назвав цю область знань «політичною арифметикою». Петті видав роботу з аналогічною назвою у 1676 р. на думку теперішніх світових авторів Уїльям Петті був тією людиною, яка створила поняття національного доходу. Крім того, він перший розрахував його, тобто придумав метод.
П’єр Буагільбер – засновник класичної політекономії у Франції
П’єр Лепезан де Буагільбер (1646–1714) був окружним суддею в Руані. Як не важко в це повірити, але простий окружний суддя своїм умом дійшов до тих ідей, які будуть відстоювати видатніші митці XVIII ст. – Кене, Тюрго і Адам Сміт.
Відносно трактування багатства Буагільбер дотримувався поглядів аналогічних Петті. Він писав, що гроші самі по собі річ зовсім нікчемна. Їх прагнуть тільки для того, щоб їх тут же за щось віддати. Якщо в країні достатньо необхідних продуктів, то не важливо, більше чи менше в ній срібла. У стародавні часи говорить Буагільбер, було 3–4 професії, а тепер їх 200 і всі вони залежать одна від одної. «Всякий купує продукти свого сусіда, результат його праці тільки при жорсткій умові, нехай мовчазній і невираженій, а саме: що продавець зробить теж саме по відношенні до продукту покупця чи відразу, що іноді трапляється, або через багато рук, проміжних професій, що приводе до того ж самого…». а через 100 років інший француз Сей скаже «Продукти обмінюються на продукти» і виведе свій славнозвісний «закон ринків».
У окремий пункт треба виділити думку Буагільбера щодо рівноваги. «Треба, щоб усі речі були у постійній рівновазі і зберігали ціну пропорції у співвідношеннях між собою і відносно витрат, які необхідні для їх відтворення», «…щоб утримувати рівновагу – єдиний хранитель спільного добробуту, треба, щоб завжди був паритет продаж і покупок, і необхідно чинити так кожному, інакше все загине…». І якщо якась частина продуктів не знаходить попиту, цього достатньо, «щоб задушити все інше», тому що «найменший розлад подібно дрожжьовій заразі, яка псує всю державу, із-за взаємного зв’язку речей між собою, як це показано». І це при тому, що теорію спільної ринкової рівноваги Леон Вальрас запропонує тільки у другій половині ХІХ ст.
Розглядав Буагільбер і питання втручання в економічне життя суспільства. «Потрібен нагляд, щоб змусити дотримуватись згоди і закони справедливості заради такої великої кількості людей, які тільки і прагнуть їх порушити, помиляються з ранку до вечора і які сподіваються збудувати свій добробут на розоренні своїх сусідів. Але тільки одній природі під сілу віддати такий наказ і підтримувати мир. Втручання всякого іншого авторитету лише все занапастить, з якими б благими намірами це не робилося б». Природу Буагільбер ототожнює з Проведінням, тобто Богом. Вона однаково всіх любить і усіх бажає нагодувати. Що ж пропонує автор правителям країн? «Питання не в тому щоб діяти; необхідно тільки припинити діяти, чиня насильство природі». «Для цього достатньо однієї миті. У той же час природа, зайшовши волю, ввійшовши у свої права, відновить торгівлю і пропорцію цін між усіма продуктами…». Пропозиція Буагільбера «припинити діяти» – це майже дослівно головний лозунг фізіократів: «Дайте речам йти своїм ходом».