3. Концепція історичної школи в працях в. Рошера, к. Кніса, б. Гільдебранда

У 30‑ті рр. ХІХст. в Германії існувала так звана Історична школа права. Глава школи відомий правознавець Фрідріх Карл Савін’ї (1779–1861) наполягав на тому, що право – це «органічний продукт народного духу». Він вважав, що діяти повинно те, що правознавці називають звичайним правом, а право, засноване на неписаних звичаях, які освячені багатовіковим їх застосуванням у системі судочинства.

В 1843 році в Германії вийшла робота «Нарис політичної економії з точки зору історичного метода». Її автором був Вільгельм Рошер (1817–1894). З цього моменту прийнято відраховувати початок Історичної школи. Рошер так визначає суттєві особливості «історичного метода в політичній економії»:

1. Показувати, як і про що думали народи по економічним питанням, чого вони бажали і чого вони досягли в економічній сфері.

2. Не обмежуватися спостеріганням лише сучасних економічних відносин, тому що нація – це не тільки дана маса індивідів.

3. Досліджувати і порівнювати економічні процеси і явища у всіх народів, про яких тільки можливо що-небудь дізнатися; особливо корисно і зручно вивчати стародавні народи, чия історія вже закінчилася і постає перед нами у своїй завершеності.

4. Не сварити і не схвалювати економічні установи – з них усіх дуже невелика частка корисна або шкідлива для всіх народів однаково.

5. Насамперед намагатися з’ясувати, яким чином і чому доцільне часто перевтілювалося у безглуздя, а благодіяння оберталося бідами.

За своє довге життя Рошер написав багато книжок. В тому разі «Начало народного господарства «у чотирьох томах (1854,1860,1861,1886).

У 1848 році Бруно Гільдебранд (1812–1878) видав перший том свого труда «Політична економія сучасного і майбутнього». Другий том він так і не написав. У вказаній книзі можна знайти гостру критику вчення А. Сміта, Ліста і соціалістів. Мету свого труда Гільдебранд характеризує так: перетворити політичну економію у вчення про закони господарського розвитку націй. Він покладав великі надії на порівняльний метод вивчання економічної історії різних народів.

У 1853 році вийшла праця «Політична економія з точки зору історичного метода», яку написав Карл Кніс (1821–1898). На його думку господарський устрій суспільства в даний час, також як і теоретичні уявлення, є результатами строго визначеного процесу історичного розвитку. Одне і інше тісно пов’язані зі станом суспільного організму в даний час. Вони розвиваються разом з ним і разом проходять через ряд стадій. Ні одна форма організації суспільства не є абсолютною і досконалою, всі вони закономірно змінюють одна одну. Таким же чином слід дивитися і на економічні вчення.

Треба сказати, що засновники Історичної школи роблячи акцент на еволюцію, розвиток, череду послідовних стадій і тому подібне, зовсім відкинули поняття про економічний закон. «Закон» на їх думку, є щось тверде і незмінне, яке виявляється при любих обставинах. Таке поняття було не сумісне з їх упором на загальну і всебічну відносність у світі економічних явищ і стосунків.

4. Погляди Адама Мюллера – як реакція на класичну економічну теорію

Британська класична політекономія зовсім не сподобалася суспільній думці Германії ХІХ ст. Першим реакціонером на класичну теорію вважається Адам Мюллер (1779–1829). Вже у 1809 р. У своїй книзі «Основи мистецтва керування державою» Мюллер виступив як противник ідей свого тьозки Адама Сміта. Мюллер так розумів підхід Сміта: суспільство – це сукупність індивідів, економіка – це виробництво благ для поточного споживання, капітал – це речовий запас і т. п. Такий погляд Мюллер вважає механістичним і таким, що ігнорує моральні сили суспільства.

Кожна нація – це особливий організм зі своїми життєвими принципами і своєю індивідуальністю; на цій основі формується її історичне існування. Нації притаманна органічна цілісність і спадкоємність від минулого до сучасного, від сучасного до майбутнього. Матеріальне господарювання є однією з багатьох сторін цілісного народного життя, його необхідно підтримувати у єдності з високою метою суспільства. Крім речового капіталу, представленого грошима, існує також «моральний капітал», який міститься, насамперед, у національній мові, що зберігає досвід, мудрість. Одна тільки мова є тим засобом, що передає ці речі від покоління до покоління.

Мюллер не зайшов так далеко, щоб зовсім заперечувати всяку цінність вчення Адама Сміта. Для Англії воно мол годиться. Чому? Тому, що там зберігся той самий «моральний капітал», який складається з законів, звичаїв, традицій і національної солідарності. Для континентальних країн, вважав Мюллер, потрібно дещо інше – система, яка б зберігала і розвивала комплекс національних сил і як матеріальний капітал, так і моральний та інтелектуальний.

Сьогодні нам видніше, що в природі речей діють суворі економічні закономірності, спільні для всіх народів. Але і сьогодні ми не завжди розуміємо, що у різних національно-історичних умовах вони можуть по різному проявлятися і приводити до несхожих результатів. Тому слід уникати поверхових аналогій і сліпого копіювання. Знання спільних законів економічної науки неодмінно повинно доповнюватися розумінням конкретних умов кожної країни, «її інтелектуального і морального капіталу».