Тема 2. Становлення економічної думки середньовіччя та виникнення класичної політекономії

План

1. Становлення економічної думки середньовіччя:

2. Меркантилізм:

3. Уільям Петті та П’єр Буагільбер – засновники класичної політекономії:

4. Перша школа класичної політекономії у Франції – фізіократи:

1. Становлення економічної думки середньовіччя

Зміна головних підходів в економічній думці середньовіччя

У V ст. н. е. під тиском германських племен пала рабовласницька Західна Римська імперія і на її території утворились варварські королівства, які мали просту організацію.

Необхідно зазначити, що робіт, спеціально присвячених економічним питанням і написаних у період раннього середньовіччя (V–XI ст.), нема. Це пояснюється декількома причинами:

1. низький рівень розвитку германських держав;

2. головною формою ідеології стало християнство, яке мало настільки сильний вплив на суспільне життя, що всі економічні думки висловлювалися в релігійно-етичній формі;

3. відчувався регрес в області наукової думки. Крім того економічні питання не відокремлювалися в самостійний об’єкт дослідження.

Змінилися головні підходи в економічній думці середньовіччя:

• Якщо у Стародавньому Римі заохочувалося прагнення до багатства, то в період раннього середньовіччя панувала точка зору, що прагнення багатства порочно, тому що заважає пошуку царства божого і є доказом відсутності істинної віри;

• Якщо античні автори вважали нерівність людей природною і вічною, то митці середньовіччя виходили з постулату, що всі люди рівні перед «божою благодаттю»;

• В античному світі панувало зневажливе ставлення до праці, тоді як у середньовіччі праця повинна була стати головним джерелом існування згідно з біблейським принципом: «У поті обличчя їж хліб свій».

«Салічна правда», «Капітулярій про вілли» – твори раннього середньовіччя

«Салічна правда» – це кодекс права салічних франків, складений при Холдвіге (481 – 511 рік).

Признається верховне право общин на землю, захищається її суверенітет. Поряд з цим автори «Салічної правди» повинні були рахуватися з фактом розкладу общини і розвитком приватного господарства. Тому в ній знаходяться закони, які охороняють індивідуальне господарство франків. Процес утворення класів в період «Салічної правди» тільки починався, тому всі франки вважалися рівними перед законом і захищалися вергельдом (штраф за вбивство) у 200 солідів. Але у VI столітті процес розмежування франкського суспільства знайшов своє відображення у встановлення потрійних вергельдів за вбивство графів, королівських дружинників і знижених вергельдів за вбивство селянина. «Салічна правда» виходить з панування натурального господарства, тому на питання товарно-грошових відносин не звертається уваги.

Важливим джерелом по історії економічної думки раннього середньовіччя є «Капітулярій про вілли», виданий на початку ІХ ст. Карлом Великим і його сином Людовиком Благочестивим. Треба зазначити, що у «Капітулярії» не говориться про общину, так як на той час вона перестала бути формою володіння землею. Говориться, що власник маєтку є монопольним власником землі, а господарство повинно обслуговувати його особисті потреби. Формулюється принцип досконалого господарювання. Він передписував брати оброк натурою, створювати запаси, розвивати різні види виробництва. Феодали вважали, що продавати треб залишки, а купувати продукти, які не виробляються у маєтку. Ідеалом господарства є натуральне господарство.

Фома Аквінський – представник класичного середньовіччя

Класичне тлумачення політичної доктрини дав Фома Аквінський (1225–1274) –італійський чернець, аристократ по походженню. У 1328 р. Був об’явлений церквою святим. Створений ним трактат «Summa theologiaе» став своєрідною енциклопедією католицизму. У своїх економічних і політичних поглядах автор спирався головним чином на Аристотеля, але розвивав і ряд власних положень. Аквінат рішуче засуджував прагнення до соціальної рівності. Він стверджував, що піднятися вище свого сослів’я це гріх, бо останнє «створене богом». Кріпосництво сприялося ним як незаперечне явище. Фома Аквінський говорив, що усі речі по своїй природі спільні і належать богу, а людина може ними тільки користуватися. Але в той же час він заявляє, що приватна власність необхідна для спільної вигоди, бо зобов’язує роздавати милостиню, ліпше турбуватися про свої діла, встановлювати відносини з людьми на мирній основі. В цілому домініканський чернець дотримувався натурально-господарських поглядів, вважаючи, що держава повинна бути самодостатньою і все необхідне отримувати зі своєї території, щоб не залежати від купців. Розділяв багатство на природне і штучне (срібло, золото). Висловлювався про справедливу ціну. Фома Аквінський ставив процес ціноутворення в залежність від соціального статусу учасників обміну. Згідно традиціям церкви засуджував лихварство, називаючи його ганебним ремеслом, однак у той же час намагався виправдати відсоток як «безкорисливий дарунок» у виді взаємності, доброзичливості, любові, а також як форму відшкодування збитків.

Критика гендлярського феодалізму та обґрунтування буржуазного підприємництва в працях Еразма Роттердамського, Мартіна Лютера і Жана Кальвіна

В період пізнього середньовіччя (ХV‑ХVІ ст.) виникає явище гендлярського феодалізму, коли буржуазні тенденції були ще дуже слабкі, а феодалізм достатньо сильним і намагався пристосуватися до нових умов господарського життя. Крім того інтереси феодалів тісно переплелися з інтересами лихварства, посилюючи експлуатацію селян і бюргерства. Але у той же час почався процес розкладу католицької церкви. Все більш помітними ставали суперечності між первісним християнством і римсько-католицькою церквою пізнього середньовіччя, які проявлялися у формі суперечностей між Священним писанієм (Біблією) і священним преданієм (декретами і постановами церковних соборів і Римського папи). Одним з перших, хто звернув увагу на ці суперечності були гуманісти: Іоган Рьойхлін (1455–1522), Еразм із Роттердама (1469–1536), Джованні Піко делла Мірандолла (1463–1494). Найвидатніший з цих – Еразм Роттердамський (Герхад Герхардс) у 1517 р. видав грецький текст Нового завіту і його латинський переклад, який супроводив своїми коментаріями. Найбільшу відомість отримав твір Еразма Роттердамського «Похвала дурості», у якому використовуючи форму пародії він знущався над порядками суспільства пізнього середньовіччя. Тим самим гуманісти підготували Реформацію, звертаючись до раннього християнства у боротьбі з формалізмом і продажністю римсько-католицької церкви. Вони сприяли освідченню передової частини феодального суспільства.

Розглянемо економічні погляди теоретиків Реформації Мартіна Лютера і Жана Кальвіна. Доктор богослов’я, магістр вільних мистецтв, чернець – августинець Мартін Лютер (1483–1546) 31 жовтня 1517 р. на дверях своєї церкви у Віттенберзі вивісив 95 тезисів проти індульгенції. У 1520 році папа видав булу про відлучення Лютера від церкви. Лютер у дворі університету прилюдно спалив цю булу. Так почалася Реформація у Германії. Під прапори лютеранської реформи стало нижче дворянство, бюргерство, навіть частина князів, які розраховували збагатитися за рахунок конфіскації церковного майна і намагалися отримати більше незалежності. Критика економічних основ гендлярського феодалізму була складовою частиною поглядів Мартіна Лютера. Так у своїй книжці «Про торгівлю і лихварство» (1524 р.) він визнає необхідність торгівлі, але виступає проти зовнішньої торгівлі, проти ввозу предметів розкоші. На його думку така торгівля служить не користі, а висмоктує з держави і населення гроші, тому не допустима. Найбільшу ненависть викликає у Лютера лихварство. Його критиці присвячена робота «Наказ приходським священикам виступати з проповідями проти лихварства», видана у Віттенберзі у 1540 році. Економічні погляди Лютера тісно пов’язані з його релігійною концепцією. «…Лихвар бажає, щоб весь світ для нього голодував, гинув у жебрацтві і печалі, щоб тільки в нього одного було все і щоб кожний отримував від нього, як від бога, і зробився б вічним його кріпосним…». Мартін Лютер розглядав лихварський капітал як накоплений відсоток.

Критикуючи представників гендлярського феодалізму Лютер виступав на боці ділового господаря, бюргера, який перевтілювався в дрібного буржуа.

Мотиви буржуазного підприємництва отримали більший розвиток у Жана Кальвіна (1509–1564). У своєму головному творі «Наставляння в християнській вірі» (1536) він розвивав вчення про божественне предвизначення. Згідно нього Господь розділив людей на обраних, яким предвизначено блаженство, і засуджених, яким предвизначені муки і засудження. Тому кожний християнин повинен думати, що він – божий обранець і в своїй діяльності повинен це доказати. В якості показника обраності Кальвін бере грошове багатство, як універсальну формулу успіху в капіталістичному суспільстві. Його вчення про предвизначення було релігійним виразом того факту, що у світі торгівлі і конкуренції вдача залежить не від діяльності і мистецтва окремих осіб, а від обставин, що від них не залежать. Все визначає не воля однієї людини, а милосердя могутніх, але не відомих економічних сил.

Якщо лютеранство створило Реформацію в Германії, то кальвінізм створив республіку в Голландії, республіканські партії в Англії і Шотландії.