2. Теорія «конституйованої вартості» п.Ж. Продона

Критика власності і соціалізму.

У 1840 році вийшла праця Прудона «Що таке власність?», яка зробила його відомим. на першій сторінці Прудон приводить свою знамениту фразу «власність – це крадіжка», яка резюмує всю книгу. Як автор пояснює це твердження? Продуктивним є тільки труд. Без труда земля і капітал залишаються непродуктивними. Тому: «власник, який вимагає премії за свої знаряддя праці і за продуктивну силу своєї землі, передбачає наявність абсолютно невірного положення, що капітали можуть самі що-небудь виробляти, і, змушуючи інших надавати йому цей уявний продукт, він буквально отримує щось нізащо.» В цьому і полягає крадіжка.

На відміну від соціалістів, які прагнуть позбавитися існуючого ладу Прудон бачить проблему не в тому, щоб знищити ці «справжні економічні сили», якими є «розподіл праці, конкуренція, кредит, навіть власність і свобода», а, навпаки, в тому, щоб встановити між ними рівновагу.

На місце конкуренції соціалісти пропонують поставити асоціацію та організацію праці, а на місце вільної гри особистого інтересу – суспільне братство.

Прудон не розділяє таких поглядів. Він вважає асоціацію та організацію труда суперечащими свободі трудівників. «Економічна досконалість полягає в абсолютній незалежності трудівників, рівно як політична досконалість – в абсолютній незалежності громадян.»

Теорія банка обміну.

Якщо раніше Прудон критикував існуючий стан речей і досить невизначено вказував напрями його реформування, то після революції 1848 р. мова вже йшла про розробку конкретної реформи, яку можна було здійснити. Прудон запропонував банк обміну.

Принцип роботи банку обміну наступний. З усіх капіталів, які дозволяють їх власникам отримувати з продукту трудівника премію під назвою відсотка, ренти, дисконту, найголовнішим є грошовий капітал. Тому що усі капітали в кінцевому рахунку пропонуються на ринку в формі грошей. Отже, якщо вдасться знищити право добичі у цієї загальної форми капіталу, іншими словами, якщо б гроші позичалися даром, то право добичі миттєво зникло б і для інших капіталів. Власність таким чином була б зведена до простого володіння. Обмін мав би характер взаємності, тому що трудівник отримував би весь продукт своєї праці. Економічна справедливість була б в кінці кінців здійснена.

Питання полягає в тому, де взяти гроші без відсотка? Прудон пропонує розглядати гроші виключно як засіб обміну. За існуючим положенням, банк видає власникам векселів металеві гроші, які вони потребують, чи білети, які обмінюють на такі ж гроші. В обмін за цю послугу він отримує дисконт для винагороди акціонерів, які дали йому капітал. Тому необхідно організувати банк без капіталу, який буде подібно французькому банку, буде дисконтувати векселя за допомогою білетів – бон обігу чи бон обміну, – але ці білети не будуть обмінюватися на металеві гроші, і, отже, гроші нічого не коштуватимуть банку, оскільки в нього не буде основного капіталу, за який необхідно було б платити відсоток. Для того, щоб ці білети циркулювали, достатньо усім членам нового банку погодитись приймати їх в рахунок за свої товари. Завдяки цьому власник таких білетів завжди буде впевнений у тому, що він зможе обміняти їх все одно як металеві гроші. З іншого боку, члени банку нічим не будуть ризикувати, приймаючи їх, так як банк (це буде визначено його уставом) буде дисконтувати тільки векселя, які будуть поставлені. Таким чином, бони обігу ніколи не будуть виходити за межі потреб торгівлі.

Прудон вважав, що позитивні наслідки такої реформи будуть незчисленні. Завдяки капіталам, які будуть надаватися даром, відбудеться «злиття класів», оскільки залишаться тільки трудівники, що обмінюються продуктами за своєю ціною; уряд стане не потрібний.

Для того, щоб оцінити ґрунтовність проекту Прудона з’ясуємо два питання:

1. Чи можливе на практиці здійснення заміни банківських білетів бонами обміну?

Бони обміну Прудона відрізняються від банківських білетів тільки тим, що банк до свого підпису додає зобов’язання відшкодувати валюту в металевих грошах, тобто в товарі прийнятним для всіх. Тоді як до підпису банка обміну Прудон не додає ніякого особливого зобов’язання банка – він тільки обіцяє, що його члени приймуть бони в якості оплати.

Теоретично відмінність може здаватися незначною, але на практиці вона величезна. Впевненість у можливості обмінювати банківський білет на металеві гроші, яка підтверджується платоспроможністю банка, забезпечує йому широке розповсюдження серед величезної маси невідомих осіб. Але бони обміну передбачають, що їх власник має довіру до всіх членів банка, обґрунтованість якої йому важко довести.

Таким чином, обіг бонів обміну можна здійснити на практиці, але цей обіг ніколи не вийде за межі дуже вузького кола людей і його необхідною умовою буде повна платоспроможність членів такого банка.

2. Якщо такий проект можна здійснити, чи дасть він та результати, які очікує Прудон?

Уявімо, що проект впроваджено і бони обміну запущені в обіг. Чи зникне від цього відсоток? Ні в якому разі, і саме в цьому полягає головний недолік усієї концепції Прудона. Банк отримує різницю між цінністю векселя в день, коли він його дисконтує, і його цінністю в день закінчення строку дій не тому що так забажав, а в силу існуючої природи речей. Продаж за готівку і в кредит представляє і буде представляти дві різні операції, і володіння благом в теперішній час завжди буде вважатися більш вигідним, ніж володіння ним у майбутньому. Та обставина, що запропонований Прудоном, банк обміну відмовиться отримувати дисконт, не знищить вигоди, яку будуть мати продавці від готівкового розрахунку. Усі паперові бони обміну будуть представляти товари, продані в кредит. тому дуже скоро встановляться два види цін: ціни в папері для продажу по бонам і ціни в металі для продажу за готівку. Перші будуть вище за другі, а різницю, яку банк обміну відмовився отримувати, знімуть самі продавці. Відсоток на гроші, таким чином, знову з’явиться, тільки в новій формі.