7. Вчення Анрі Сен-Сімона

Сен-Сімон (1760–1825) випустив декілька книг. Потім його учні Анфантен і Базар випустили книгу «Вчення Сен-Сімона». У працях Сен – Сімона ми знайдемо багато того, що приписують Карлу Марксу. Хоча у деяких важливих моментах їх концепції далеко не співпадають.

Від попереднього утопізму вчення Сен – Сімона суттєво відрізняється еволюційно-історичним підходом. По деяким свідченням сам Сен – Сімон погано знав історію. Деякий час його консультував його секретар – відомий у майбутньому історик Огюстен Т’єрі. По теорії Сен – Сімона суспільство проходить у своєму розвитку такі епохи: рабовласницьку, феодальну і промислову.

Розвиток суспільства здійснюється у результаті взаємодії двох процесів: розвитку знання і розвитку господарства. У кожному з цих процесів відбувається внутрішня боротьба: в першому – між ідеологіями, в другому – між класами, які претендують на владу. Складне переплетіння всіх цих взаємодій періодично змінює стан суспільства. Кожна формація проходить тому дві стадії: органічну, коли все знаходиться у рівновазі; і критичну, коли щось порушує попередню рівновагу. Цим «щось» може бути наукова революція або зміни у розкладі класових сил.

В органічній фазі у влади клас, який має найбільше господарське значення. Але ось виростає економічна сила іншого класу, який заявляє свої претензії на владу. Класова боротьба виливається у політичну революцію. В результаті з’являється нова суспільна формація. По вченню СХн – Сімона, майбутнє належить промисловому класу (це підприємці і робочі в союзі з вченими). В кожній формації має місце експлуатація людини людиною. Тільки промисловий режим покінчить з нею. Тут все виробництво буде йти за планом. Стихію ринку і конкуренцію замінить асоціація. Працювати будуть всі зобов’язані – це називається право на працю. Буде верховодити принцип: від кожного по здібності, кожній здібності – по її ділам. Сен – Сімон називав це «перенести земний рай з минулого у майбутнє». Сен – Сімон першим серед утопістів висунув ідею про те, що для утворення справедливого суспільства недостатньо змінити тільки матеріальні умови життя, а починати треба з духовного перевиховання людей.

8. Погляди Шарля Фур'є

Дивною виглядає фігура Шарля Фур'є (1772–1837). З одного боку, деякі його ідеї були настільки удачливими, що дали поштовх до утворення нових форм життя і праці (кооперація, трудові товариства). З іншого боку, ні один утопіст не мав такої буйної фантазії і ніхто не написав стільки наївного і смішного, яке деколи нагадує марення божевільного.

Ось речі, які Фур'є не виносив органічно: насильство, торгівля, фінанси. Революцію він вважав засобом «пограбувати багатих, щоб збагатити інтриганів».

Він писав: «Треба любити працю, говорять наші мудреці. Чого це ради її любити? Що дає вона дев’яти десятим цивілізованих, крім нудьги і непричетності до прибутків? Тому-то багаті і не хочуть працювати, залишаючи для себе більш легку і вигідну працю по управлінню справами. Якщо навіть багатії не люблять праці, то як примусити бідних полюбити її? Щоб зробити життя щасливим, треба, щоб радісною стала праця, за якою ми проводимо більшу частину свого життя…. якщо засоби, обстановка бідні, огидні, то як збудити потяг до праці?»

Лише у ХХ ст. ця проблема була усвідомлена і вирішена. Виникли такі явища, як виробничий дизайн, наукові методи організації праці, що знижують стомлюваність організму. Випередивши свій час у постановці питань, Фур'є не зміг їх вірно вирішити. Його ідеї навпаки тягнуть назад. «Якщо, наприклад, для виконання даної роботи одному садівнику потрібно 50 годин, то поставте на роботу 50 чоловік, і вони зроблять її за годину, і кожен з них зможе за 50 годин приймати участь не в одній, а в 50‑ти роботах «. Очевидно, що такий підхід годиться лише для робіт типу розрубати тушу мамонта, або зробити кам’яну сокиру. Можна собі уявити, на що буде схожий сад, після того, як по ньому пройдуться 50 лихачів, які не мають ніякої уяви про особливості рослин і методи догляду за ними.

Даний підхід успадкували марксисти, починаючи з самого вчителя. Вони ж перейняли і перекрутили видатні передбачення Фур'є про знищення протилежності між розумовою і фізичною працею, та інше. Зате вони зневажили іншу ідею Фур'є: про трудові акції і розподіл прибутку між робітниками. Зазначимо, що ця ідея знайшла навпаки втілення у країнах, що не сприйняли марксизм.

Проблему приватної власності Фур'є вирішував методом, зовсім не схожим на інших утопістів. Власність усуспільнюється, але не в масштабах усієї держави, а трудового товариства. Таким чином, вона залишається приватною (тобто недержавною), але і не особистою.

Фур'є мріяв перебудувати життя усього суспільства. Державі він одводив дуже незначну роль. Люди об’єднуються у колективи (приблизно по 1–2 тис. чол.). В одних працях Фур'є ці колективи називаються серіями, в інших – фаланстерами або фалангами. Фалангісти все роблять разом. Фур'є продумав всі сторони життя детально – працю, відпочинок, секс, догляд за дітьми, виховання, побут та інше. У понівеченому вигляді ця ідея стала колгоспом в СРСР.

Можна сказати, що Фур'є вирішив проблему, яка була не по зубам усім утопістам минулого, починаючи з Платона (крім Сен-Сімона, який таку задачу перед собою не ставив). Щоб встановити справедливість, утопісти бажали знищити приватну власність. Але кожен раз здоровий глузд підказував, що це нелегка справа. І тому, кожний раз починаючи із справедливості закінчували державним примушенням і державним контролем. Кожний раз ідеальне суспільство виходило поліцейською державою.

Фур'є вдалося знайти вихід з цього кута. Він приніс в жертву державний початок в організації суспільства. Тому цю модель справедливо називають анархічною. Саме Фур'є був одним з перших вчителів видатних теоретиків анархізму – Прудона, Бакуніна, Кропоткіна.