6. Неокейнсіанські теорії економічного зростання

Теорія економічного зростання Р.Ф. Харрода.

Рой Форбс Харрод (1900–1978) – англійський економіст. У 1947–50‑х роках входив в комісію ООН по питанням зайнятості і стабільності. З 1952 по 1953 – економічний радник Міжнародного валютного фонду. Його роботи: «Інтернаціональна економіка» 1959 р., «Реформація світової валютної системи» 1965 р., «До теорії економічної динаміки» 1973 р.

Неокейнсіанство як специфічний напрямок, склалося в першій половині 50‑х років під впливом кризи і пов’язаного з нею закінчення процесу переходу від монополістичного до державно-монополістичного капіталізму.

Як і кейнсіанство, неокейнсіанство досліджувало функціональні, кількісні залежності народногосподарських величин в процесі відтворення. Однак в нових історичних умовах, коли проблема темпів економічного розвитку стала розглядатися як питання життя і смерті, неокейнсіанство не могло вже обмежуватися розглядом переважно проблем «статичного стану економіки «. Тому вони зайнялися розробкою кейнсіанської теорії під кутом зору «економічної динаміки», пильної уваги до питань збереження і реального нагромадження капіталу, розробкою теорії кумулятивного процесу, яка відбувалася на поєднанні концепцій мультиплікатора і акселератора.

Неокейнсіанці доповнили теорію Кейнса про «мультиплікатор доходу», згідно якій національний дохід змінюється в залежності від зміни обсягу сукупних капіталовкладень, теорією акселератора, яка розглядає зворотну залежність сукупного обсягу капіталовкладень від зміни величини національного доходу.

Методологія неокейнсіанства характеризується макроекономічним підходом до розгляду проблеми відтворення, використанням так званих агрегатних категорій типу: сукупний попит, сукупна пропозиція, сукупні збереження і т. д., які дозволяли помітити найбільш загальні кількісні залежності.

Особливістю неокейнсіанства є також розробка його представниками специфічних формул розширеного відтворення, моделей економічного росту. Їх характерна риса складається в тому, що в них не представлений сукупний рух складових частин усього суспільного продукту і капіталу, які розглядалися під кутом зору натурально-речової і вартісної структури. Зазвичай моделі неокейнсіанства охоплювали окремі кількісні взаємозалежності процесу відтворення.

Видатне місце серед неокейнсіанців належить Рою Харроду і Джоан Робінсон.

Як вже зазначалося, насамперед відмінність теорії неокейнсіанців від концепції Кейнса складається в постановці проблеми економічної динаміки в противіс і в додаток до економічної статики, якій приділив головну увагу Кейнс.

Що ж розуміється під економічною динамікою і статикою? Статика і динаміка трактуються Харродом у якості двох складових частин економічної теорії, з якою він пов’язує суттєву перебудову економічної науки.

Аналіз роботи Харрода показує, що в основі розподілу ним статики і динаміки лежить розмежування простого і розширеного відтворення.

«Статична рівновага», – писав Харрод, – означає стан, де виробництво відбувається безперервно, але не збільшуючись і не зменшуючись. «Спокій» означає, що величина різних показників залишається постійною і виробництво в цілому продовжує свій рух по колу.»

Одна категорія статики в деякому відношенні не збігається з категорією простого виробництва. Умовою статики Харрод вважає не тільки незмінність загального обсягу виробництва (обсяг продукції, діючі засоби виробництва, потреби і кількість населення…), але і незмінність цін як на продукцію, так і на фактори виробництва.

Динаміка визначається Харродом, як такий стан економіки, при якому рівень випуску продукції змінюється – збільшується, або зменшується, і при чому не епізодично, і навіть не циклічно, а на протязі достатньо тривалого періоду.

На перший погляд поняття динаміки представляє собою більш широке поняття ніж термін «розширене виробництво», оскільки воно включає довготривалі зміни рівня виробництва, в тому разі його скорочення. Але треба все ж таки зазначити, що в основі розмежування статики і динаміки фактично виступає нагромадження капіталу. Його відсутність в статиці і наявність в динаміці.

Складовою частиною теорії економічної динаміки Р. Харрода, є рівняння динаміки – формули розширеного відтворення:

G*C = s,

але С = (С₂ – С₁) / G,

значить G*(С₂ – С₁) / G = s, С₂ – С₁ = s,

де G – приріст загального випуску продукції за якийсь обмежений період, виражений у вигляді долі всього випуску;

С₂, С₁ – капітал на кінець періоду, капітал на початок періоду

s – доля доходу, яка йде на збереження.

Що ж означає формула G*C = s. Весь приріст продукції (С2 – С1) перемножується на його долю, яка йде на виробничі цілі. Тим самим визначається частина цього продукту, яка йде на збільшення капіталу. Цій натуральній масі нагромадженого капіталу з приросту продукції повинна відповідати визначена сума грошових збережень для фінансування нагромадження капіталу, через банківську систему. Таким чином, проблема, яка відображена в цій формулі, – це співвідношення нагромадження капіталу в грошовій формі і капіталовкладення.