5. Кейнсіанство у Швеції – г. Мюрдаль

Гуннар Мюрдаль (1898–1987). Його основними працями є: «Грошова рівновага» (1931), «Американська дилема: негритянська проблема і сучасна демократія» (1944), «Світова економіка» (1956), «Азіатська драма: Дослідження бідності народів» (1968).

У ранніх роботах Мюрдаль заклав фундамент того напряму, який здобув згодом популярність як стокгольмська школа макроекономіки. Він пропонував активізувати фіскальну політику для подолання Великої депресії. Мюрдаль висловлювався за покриття дефіциту, що утворився під час кризи і депресії, відповідним бюджетним надлишком під час наступного за депресією періоду підйому. Фактично стокгольмська школа, активність якої в значній мірі була зобов'язана діяльності Мюрдаля, мала пріоритет в розробці моделі макроекономічної політики ще до того, як вийшла в світ книга Дж.М. Кейнса «Загальна теорія зайнятості, відсотка і грошей» (1936).

Крім питань планування Мюрдаль приділяє велику увагу проблемам інтеграції. Згідно визначенню Р. Мюрдаля, «економічна інтеграція» – це здійснення старого ідеалу рівності можливостей, проголошеної Заходом». У промислово розвинених країнах, на його думку, досягнутий високий ступінь національної інтеграції. Це відбулося унаслідок втручання держави в економічне життя. Проте всесвітня економічна інтеграція відсутня. Більш того, національна інтеграція в розвинених країнах привела до посилення «міжнародної дезинтеграції», головним виразом якої є зростання економічної нерівності між індустріально розвиненими і слаборозвиненими країнами.

Концепція міжнародної економічної інтеграції Мюрдаля базується на аналізі кумулятивного причинного зв'язку. У протилежність теорії рівноваги, яка припускає, що відповідні сили незмінно повертають систему до стану спокою, принцип кумулятивного розвитку висуває на передній план такі процеси, які, раз почавшись, створюють умови для подальшого розвитку.

Цей же принцип був використаний Мюрдалем при дослідженні проблем слаборозвинених країн Азії. Згідно його концепції всі лиха цих країн обумовлені головним чином пануванням архаїчних, застарілих інститутів і переконань, що пронизують всю систему соціального, економічного і духовного життя. Мюрдаль критикує численні теорії «економічного зростання», що проголошують принцип «автоматичної зміни» суспільного життя народів в процесі техніко-економічної модернізації господарства. З погляду автора «Азіатської драми», для всіх верств населення Південної Азії характерна відсутність відчуття відповідальності за дотримання елементарної трудової дисципліни, акуратності і пунктуальності. Все ще сильні марновірства, немає швидкої реакції на все нове і пристосування до нього. Не розвинені бажання експериментувати, честолюбство, заповзятливість, ініціатива. У психології населення превалює покірність перед властями, низька здібність населення до колективних дій. Все це паралізує техніко-економічну модернізацію, знижує її результативність і, отже, веде до збільшення розриву в рівні країн передових і відсталих.

Мюрдаль вважає, що вирішальне значення для успішного технічного і економічного розвитку має докорінна зміна відсталих соціальних і політичних інститутів. Тільки роблячи одночасно і паралельно з техніко-економічною модернізацією міри по зживанню застарілих переконань, пануючих в психології народу, можна добитися прогресу.