Тема 3. Класична політична економія

План:

1. Економічна теорія А. Сміта:

2. Теорія народонаселення Т.Р. Мальтуса.

3. Політична економія Ж.Б. Сея.

4. Теорія розподілу суспільного продукту Ф. Бастіа.

5. Теорія національної економіки та протекціонізму Г.К. Кері.

6. Економічна теорія Давіда Рікардо:

7. Завершення класичної політичної економії в працях Дж.С. Мілля.

8. Постулати класичної школи політекономіії.

9. Питання розвитку і періодизації економічної теоріії. Перша класична ситуація.

1. Економічна теорія Адама Сміта

Теорія розподілу праці і теорія вартості

Задача, яку поставив перед собою Сміт (1723–1790), була непростою. Йому належало відстоювати принцип природної свободи проти меркантилістів і разом з фізіократами, але при цьому відстоювати принцип продуктивності промислового і торгового капіталу проти фізіократів і разом з меркантилістами. Перед тим, як перейти до «війни на два фронти «, Сміт збудував собі міцний теоретичний фундамент з п’яти книг «Багатства народів» (1776).

Продуктивність суспільної праці більш важлива, ніж кількість продуктивних жителів. Що нового дав Сміт відносно розподілу праці?

По-перше, він побачив універсальний характер розподілу праці – від простих операцій до професій, а потім до класів і ще далі – до розподілу всієї країни на місто і село.

По-друге, показав, що розподіл праці може мати різні ступені, і чим більше ступенів, тим праця продуктивніша.

По-третє, зв’язав розподіл праці зі зниженням витрат. Говорячи сучасною мовою, Сміт відкрив таке явище як технічний прогрес. Машинам він приділяє менше значення, тому, мабуть, що у його час механізація праці робила тільки перші кроки. Але він зауважує, що саме розподіл праці відкриває простір для винаходу машин – тому що механізувати можна лише прості операції.

Вчення про доходи (заробітну плату, прибуток, земельну ренту) та ціну

Адам Сміт стверджував, що незалежно від того, хто отримує окремі частини доходу, не змінюється той факт, що дохід розподіляється на три частини: плату за працю, ренту за землю і прибуток на капітал.

Заробітна плата є доходом найманих робітників, земельна рента – це дохід власників землі, прибуток – це дохід капіталістів-підприємців. (Ця думка Сміта була настільки незвичною для економічної думки і настільки непростою, що навіть через сто років її намагались спростувати відомі вчені). Таким чином, продовжує Сміт, перед нами три класи суспільства. Відзначимо, по якому признаку він визначає поняття класу. Цей признак – джерело доходу.

Але Сміт не зупиняється і йде далі. Всі продукти, вироблені в країні протягом року хтось продає і хтось купує. Що це означає? Це означає, що весь річний продукт праці народу продається і купується. З боку продажу він представлений своєю сукупною ціною (сумою цін всіх продаж). Ця сукупна ціна і є сам річний продукт праці країни у грошовому вимірі. У даному випадку Сміт з’ясовує, що таке національний дохід. Звідси виходить дуже важливе положення: плата за працю, рента з землі, прибуток на капітал – це три первинних види доходу. Вони складають щорічний приріст суспільного багатства. Всякий інший вид доходу вторинний, він може виходити тільки з цих трьох разом або з кожного окремо. Тобто на думку Сміта, створений річною працею народу національний дохід розподіляється між робочими, капіталістами і земельними власниками. Потім він різними шляхами перерозподіляється так, що частина його потрапляє невиробничим категоріям населення у вигляді окладу, пенсії, субсидії та інше. Якщо хтось забажав би додати всі ці доходи до національного, то отримав би, як кажуть економісти, повторний рахунок.

Зараз треба зробити важливе пояснення. У всіх попередніх розмірковуваннях Сміта розглядався той дохід нації, який був створений її працею, капіталом і землею протягом одного року. Але в його утворенні приймав участь капітал, який був накопичений за попередні роки. І результат праці народу за даний рік повинен бути таким, щоб була можливість відшкодовувати витрати по утриманню основного і оборотного капіталу. Такий повний продукт Сміт називає валовим доходом, а дохід, який залишається після витрат на утримання основного і оборотного капіталу – чистим доходом. Чистий, а не валовий, дохід слугує істинним показником багатства країни.

Після цього Сміт повертається до проблем ціноутворення.

Отже, всяка ціна складається з трьох частин. Рівень кожної з них економісти вимірюють нормою. Норма прибутку – це її величина на одиницю капіталу (грн., долар, єну). Норма заробітної плати – це її величина в одиницю часу (робоча година, день). Норма ренти – це її величина на одиницю площі землі (м^2, акр, га…). Сміт вважає, що в кожній окремій місцевості існують звичайні, або середні норми зарплати, прибутку і ренти. Вони залежать від географічного положення місцевості, кліматичних умов, відстані від торгових шляхів, родючості ґрунту, рівня виробництва та інших причин. Такі норми Сміт називає природними нормами. Якщо ціна якогось товару така, що три її складові частини приблизно відповідають природнім нормам – плати за працю, прибутку на капітал і ренти з землі, тоді ця ціна може бути названа природною ціною даного товару в даних умовах.

Однак продається кожен товар по ринковій ціні. Для кожного товару ринкова ціна залежить від співвідношення пропозиції його на ринку і попиту на нього.

Природна ціна, говорить Сміт, – це ціна вільної конкуренції. Вона представляє саму низьку ціну, по якій товаровласники згідні продавати у довготривалому аспекті.

Монопольна ціна – це сама висока ціна, за якої покупці згідні купувати товари.

Ринкова ціна рідко може довго триматися нижче природної ціни, але вона може довго триматися вище останньої. Причиною цього можуть бути різні монополії.

Визначення капіталу

Капітал – це нагромаджений (тобто невикористаний на споживання) запас. Його завжди утворюють для якогось певного використання. Так що формування запасів тісно пов’язано з розподілом праці у суспільстві. Крім того, ріст капіталів означає зростання кількості продуктивних робітників (тому, що капітал працює тільки руками людини). Все це сприяє росту багатства нації. А цей ріст дозволяє ще більше засобів зберігати від споживання і спрямовувати на нагромадження.

Сміт створив вчення про основний і оборотний капітал. Різницю між ними він бачив у тому, що перший дає прибуток «без переходу від одного власника до другого або без подальшого обертання «, а другий виконує ту ж функцію для власника завдяки тому, що постійно уходить від нього в одній формі і повертається в іншій». А зв’язок між основним і оборотним капіталом, на думку Сміта, полягає в тому, що перший може функціонувати і приносити прибуток лише за допомогою і при участі другого.

До основного капіталу Сміт відносив:

1. машини і інші необхідні засоби праці;

2. будови і споруди, призначені для торгово-промислової діяльності;

3. заходи по поліпшенню землі;

4. придбанні навчанням і тренуванням трудові навики і корисні здібності членів суспільства.

Зворотний же капітал, на думку Сміта, складається з чотирьох частин:

1. продовольчі товари (за винятком тих, які вже находяться у споживачів);

2. матеріали і напівфабрикати;

3. готові вироби (ще нереалізовані);

4. гроші.

Вчення про продуктивну і непродуктивну працю

А. Сміт вважав, що для забезпечення економічного прогресу необхідно максимізувати норму чистих інвестицій. Він має на увазі різницю між тими видами діяльності, які мають своїм результатом нагромадження капіталу, і тими, які обслуговують потреби домашніх господарств. Якщо в країні відчувається нестача капіталу, то непродуктивне використання збережень у сфері послуг може виявитися перепоною для економічного розвитку. А. Сміт вважає, що заради розширення можливості створювати доход збереження потрібно використовувати для створення виробничого обладнання чи технічних удосконалень.

Сміт наводить два критерія визначення продуктивного труда:

1. «Цінносний»: продуктивний труд збільшує цінність продукту, або за Смітом «ціна цього предмета може згодом, якщо знадобиться, привести до руху кількість труда, рівну тій яка початково його виробила (чи більшу)».

2. «Принцип накопичення»: продуктивний труд «закріплюється і реалізується в будь-якому окремому предметі чи товарі, який можна продати», а послуги непродуктивного труда «зникають в сам момент їх надання».

Таким чином, чим більша доля робочої сили використовується продуктивно, тим більше буде уречевлений запас засобів виробництва і тим вище в даній економіці будуть можливості збільшити обсяг виробництва в наступному році.

Підхід А. Сміта, незважаючи на критичні зауваження був прийнятий усіма економістами класичної школи. Таке розмежування продуктивного та непродуктивного труда перейшло до К. Маркса, а в Радянському Союзі стало головним критерієм розрахування національного доходу.

Питання економічної політики

Всім людям, говорить Сміт, притаманна одна спільна тяга, це «бажання поліпшити своє положення», бажання, яке притаманне нам з народження і яке не залишає нас до могили». З цього бажання витікає економічна діяльність людей. Рухомі цим бажанням люди проявляють активність, заповзятливість, працелюбність, бережливість. Ці якості проявляється певною мірою, якщо нема притиснень на переміщення товарів, капіталів і робочої сили. Коли люди можуть вільно вибирати місце життя, партнерів по бізнесу, способи використання запасів, тоді багатство країни буде зростати швидше.

Держава, по Сміту, також породжена природнім ходом речей і у режимі природної свободи за нею зберігаються дуже важливі функції. Вона повинна забезпечувати для суспільства такі послуги, які неможливі або невигідні для приватних осіб (народна освіта, суспільні роботи, комунальні служби). Далі держава повинна підтримувати режим природної свободи. Це означає законодавче і економічне заохочення вільної конкуренції, відмова від підтримки монополій. І на кінець, держава повинна охороняти життя, свободу і власність громадян. Сюди відносяться: регулювання мінімуму заробітної плати, оборона країни, утримання поліції, правосуддя.

Як бачимо, Сміт зовсім не був схильний до крайнього лібералізму типу laisser faire («не втручайся»). В одному місці він торкається питання про державну заборону приватним банкам випускати платіжні зобов’язання нижче вказаної суми. Такі заборони необхідні для того, щоб у країні не з’явилося дуже багато сумнівних банків. Банкноту у 5 фунтів стерлінгів у нього ніхто не візьме, а у 6 пенсів візьмуть. От він і на випускає таких дрібних банкнот, а потім раптом збанкротує.

З урахуванням усього сказаного і повинні визначатися державні витрати. Бо саме вони в першу чергу визначають кількість непродуктивних громадян. Дохід цих категорій населення є пряме відрахування від національного доходу. Чим більше це відрахування, тим менше залишається на нагромадження капіталу і тим повільніше зростає кількість продуктивної праці.

«Великі народи, – пише Сміт, – ніколи не бідніють з-за марнотратства і нерозсудливості приватних осіб, але вони нерідко бідніють у результаті марнотратства і нерозсудливості державної влади».