8. Постулати класичної політекономії

Треба мати на увазі, що постулати з’явились у виді формулювань у результаті пізніших досліджень. Не всім класикам ці уявлення були властиві у рівній мірі. Багато може бути приписано класикам лише умовно і при спрощенні їх поглядів. Але постулати, про які піде мова, були вилучені істориками економічної думки з моделей і схем, а не із роздумів загального характеру, які можна знайти у працях того чи іншого мислителя.

Визначимо найбільш суттєві постулати:

1. Концепція «економічної людини». Людина розглядалася тільки з точки зору економічної сфери життя. У неї є один стимул поведінки – прагнення до власної вигоди. Релігія, культура, звичаї та інші фактори, які впливають на поведінку людини у житті тут не враховуються.

2. Рівність домовляючихся сторін. У кожній угоді обидві сторони знаходяться у рівному положенні в смислі свободи вибору партнера, можливості вести торг до досягнення максимальної користі, розуміння своїх інтересів і знання своїх можливостей, відсутності сторонніх факторів примушення або обмеження.

3. Повна інформованість. Кожний капіталіст (робочий і т. д.) повністю інформований про те, де (тобто в яких галузях, місцевостях країни і т. д.) прибуток (зарплата) вище або нижче, які існують умови використання капіталу (труда), які ціни. І така інформація доступна їм не тільки на даний момент, але й на перспективу.

4. Текучість ресурсів. Труд і капітал у одну мить можуть перейти від одного заняття до іншого, з однієї галузі в іншу, з однієї місцевості в іншу – достатньо лише, щоб капіталіст або робочий (зі своєю родиною) прийняв таке рішення.

5. Еластичність чисельності робочого населення по заробітній платі дорівнює або більше одиниці. Еластичністю А по Б називається показник, що характеризує ступінь залежності А від Б. Еластичність показує, на скільки відсотків зміниться А, якщо Б зміниться на 1 %. Вона виражається дроб’ю: у чисельнику – зміна А у%, у знаменнику зміна Б у%. Якщо дріб менше 1 говорять, що А не еластично по Б. Чим більше дріб за 1, тим вище еластичність. Це якщо висловлюватися термінами сучасної науки, а простіше – зростання кількості робітничого класу залежить від росту сукупного фонду оплати праці. При такому погляді не завжди приймався до уваги розрив у часі між народженням дитини і досягненням нею працездатного віку.

6. Абсолютизація прибутку як мети фірми. Капіталіст розглядався як втілення фірми. Єдиною і важливішою з усіх метою фірми вважалося прагнення максимізувати прибуток на капітал. Не приймалося до уваги, що, наприклад, фірма може поступитися частиною прибутку, щоб захватити новий ринок збуту, або віддасть перевагу скромному прибутку у надійно перевіреному бізнесі, прибутку, пов’язаному з підвищеним ризиком.

7. Висока рухомість рівня заробітної плати. Вважалося, що зарплата поведе себе так, як інші товарні ціни, що вона може підійматися або падати у широких межах під дією попиту. Але більш реалістично виходити з визначеної інерційності зарплати, особисто якщо мова йде про її зниження. (Останнє явище на Заході зникло з життя з появою і укріпленням профспілок).

8. Головне – нагромадження капіталу. З трьох факторів земля вважалася невідтворюваним ресурсом, капітал – нагромадженим трудом, а труд – найважливішим фактором виробництва, резерв якого практично не обмежений природними умовами. Зростання національного доходу залежить від темпів нагромадження капіталу, які в свою чергу, залежали від кількості застосованої праці. Недостатня увага приділялася тій обставині, що величина створюваного національного доходу залежить від того чи іншого розподілення однакової кількості обмежених ресурсів капіталу і труда між галузями виробництва.

9. Особливе ставлення до землі як фактора виробництва. Земля вважалася дарунком природи, який зовсім не схожий на штучні засоби виробництва. Відміну бачили у тому, що цей ресурс – обмежений, а також у здатності землі самій звершувати роботу – плодоносити. Хоча класики і розуміли, що без вкладення коштів і праці не буде ні врожаю, ні ренти. Так чи інше рента сприймалася як виріб землі, її дарунок з верх того, що дають капітал і труд. Згодом були усвідомлені дві речі. По-перше, оброблена земля є таким же продуктом уречевленого труда, як і промислове обладнання. Був вкладений труд в її розчистку, зрошувальну систему та т. д. По-друге, машина, більш досконала, ніж подібні до неї, дає власнику додатковий приріст доходу до тих пір, поки його конкуренти не зможуть обзавестися аналогічним обладнанням. Цей додатковий дохід вчені стали називати квазірентою («як би рентою»), тому що він є продуктом ресурсу обмеженого і у деякий період часу не відтворюваного. У вказаних питаннях залишилися розбіжності і по сей день, але більшість вчених вважає, що нема необхідності в особливій теорії земельної ренти, відмінної від теорії капіталу і прибутку.

10. Безумовний економічний лібералізм. Ще Адам Сміт обґрунтував ідею природної свободи, при якій роль держави доводилася до мінімуму. Сміт правда оговорювався, що держава повинна запобігати таким використанням свободи, які можуть зашкодити суспільству. Його послідовники, як правило, не вдавалися у подібні нюанси.

Два явища, які виявилися у 19 сторіччі, змусили багатьох вчених заперечувати економічний лібералізм класиків. Одним з них був явний розрив між ростом суспільного багатства і положенням великих мас трудового народу. Друге – це періодичні кризи. Довгий час сумніви в універсальності економічного лібералізму не отримували теоретичної основи. Тільки коли розразилася так звана Велика депресія 1929–1934 років, стало зрозуміло, що в науці існує великий провал. І тоді Кейнс виступив з обґрунтуванням активного втручання держави в економіку і рішуче засудив класичну доктрину економічного лібералізму.