2. Модель Платона

Разом з іудео – християнським напрямком у джерел утопічної думки стоїть великий старогрецький філософ Платон. У своєму діалозі (твори Платона написані у формі діалогів Сократа, який був вчителем Платона, зі співрозмовниками. Звідси й виникло слово «діалектика» – обговорювання) «Попітейя» (перекладається як «держава») він дає план устрою досконалої держави.

Головним джерелом усіх суспільних бід Платон вважає егоїзм, як особистий так і груповий. Тому перша задача держави – виховання чотирьох властивостей: мудрості, хоробрості, самовладання, справедливості. Для цього необхідні вихователі. Тобто управляти ідеальною державою повинні філософи. Це клас інтелектуальної аристократії, яка тайним голосуванням вибирає зі свого середовища уряд.

Для забезпечення процесу виховання необхідні люди, які присвятять себе суспільному служінню, – клас воїнів. Ними можуть бути як чоловіки, так і жінки. Взагалі, у цій державі жінки мають рівні з чоловіками права й обов’язки. Щоб воїни були повністю віддані інтересам держави, в них не повинно бути власних інтересів, ніякої власності – ні власних речей, навіть кімнат. Платню воїни отримували тільки хлібом. Вони разом їдять і живуть. В них немає шлюбів і родин. Дітонародження підкорене інтересам держави, яка здійснює штучний відбір, подібно скотоводам, які відбирають самок та виробників. Чоловіки та жінки – воїни спарюються по вказівці правителів, щоб забезпечити по плану необхідну кількість дітей. Народжених відразу забирають від матерів у дитячий будинок. Матері не знають своїх дітей і годують грудних без розбору. Діти, народжені поза планом, приречені на смерть.

Матеріальне виробництво в досконалій державі здійснює третій клас – ремісники і землероби, а також четвертий клас – раби.

Як і можна було очікувати, закони у цій державі надзвичайно суворі. Смертний вирок або каліцтво присуджують навіть за незначні злочини. Обмежується свобода думки, слова і релігії. Все майно належить державі, але за жеребкуванням розподіляється між землевласниками. Держава так регулює чисельність населення, що безземельний пролетаріат виключається. Торгують тільки іноземці. Грошами служать паперові знаки (щоб виключити торгівлю із сусідніми країнами), заборонені кредит і відсоток. Всяке майно, яке перевищує встановлений (дуже невисокий) максимум, держава відбирає.

Як бачимо, справедливість у цьому випадку потребує жертви у вигляді свободи.

3. Християнський комунізм та інші комуністичні єресі

У новозавітній книзі «Діяння апостолів» описується устрій першої християнської общини, який часто називають першохристиянським комунізмом. Там всі отримували все необхідне порівну зі спільного котла. Спільний котел формувався за рахунок того, що кожний член общини приносив сюди весь свій дохід. Звісно, що католицька церква, яка панувала тоді у всій Європі, ніяк не могла відповідати такому зразку. Її різнобічна діяльність потребувала великих грошей. Крім того мало місце людське бажання (особливо у білого духівництва) жити красиво і багато.

Але ідеал першохристиянського комунізму не вмер і знайшов своїх послідовників у вигляді багаточисельних релігійних течій всередині християнства.

Славнозвісний католицький святий Франциск Ассизький заснував три ордена. Два – чоловічий і жіночий – були чернецькими. Третій – орден мінорітів – був релігійним братством, яке включало і міський пролетаріат. Вони називали себе фратічеллі («братками»), а статут братства включав добровільну бідність і спільний побут.

У той же час (Х-ХІ ст.) виникає містичне вчення абата Іохима із Флори про наступ у майбутньому «епохи третього завіту». Перший завіт (Ветхий) він називав релігією плоті, другий (Новий) – релігією плоті і Духа, а третій завіт сповістить повну свободу від плоті і буде служити тільки духу (загальне чернецтво).

З послідовників Іохима у 1158 р. з’явився рух патаренів («обірванців»). У 1260 р. на чолі патаренів стає Джерардо Сігареллі. Роздавши своє майно, він об’єднав навколо себе секту «апостольських братів «і знайшов в Італії багато прихильників. Першим правилом патаренів була відсутність особистої власності і запасів. Вони кормилися подаяннями, яке кожний розділяв між братами і сестрами. Коли Сігареллі схопили та спалили на кострі, його місце зайняв «брат» Дольчіно зі своєю подругою Маргаритою. Маючи аристократичне походження, Дольчіно також роздав все, що мав. Його секта поєднується з бунтуючим селянством, на чолі стає Дольчіно. Починається період терору. В кінці кінців, «апостольські брати «були розбиті армією, а Дольчіно і Маргарита страчені.

Від Альбігойської провінції на півдні Франції отримали назву «альбігойців» різні єретичні секти Х-ХІІІ ст., серед яких виділяються катари і вальденси. Катари були містиками з надзвичайно суворим статутом. Метою катара була найвища досконалість. Світ вважався творінням злого бога, тому смертний гріх підстерігав катара за кожним кутом. Були заборонені кровопролиття і володіння любими земними благами. Вони давали обітницю цнотливості і жебрання. Вальденси відрізнялися більшим раціоналізмом, але ідеали їх були аналогічними. І ті й інші зазнали поразки в результаті військових походів, споряджених церквою.

Комуністичним був статут і братства таборитів у Чехії (ХV ст.). Там була повна спільність майна. Була проголошена загальна рівність. По деяким фактам, крайній комунізм проводився не всіма таборитами, а однією з груп – адамітами, яких знищив сам Ян Жижка. Як і у всіх подібних випадках, коли ідея втілювалася в життя, релігійний характер руху поступово втрачався. Разом з цим втрачався і комуністичний зразок життя. Міста таборитів проіснували майже 15 років, поки не були знищені у 1454 році.

Усі ці рухи та подібні до них, як показала історія, були симптомами перемін, що насувалися у релігії і економічному житті. Реформація увібрала в себе загальний дух незадоволення римською церквою і енергією змін у економічній організації. Фактично протестантський рух був кінцем масових християнсько – комуністичних єресей.