Тема 4. Критичний напрям політичної економії

План:

1. Теорія відтворення і криз С. Сісмонді;

2. Теорія «конституйованої вартості» П.Ж. Прудона;

3. Концепція історичної школи в працях В. Рошера, К. Кніса, Б. Гільдебранда;

4. Погляди А. Мюллера як реакція на класичну економічну теорію;

5. Принцип «промислового виховання нації» та ідеї протекціонізму Ф. Ліста;

6. «Нова» історична школа в Німеччині;

7. Концепція «ідеальних типів» М. Вебера;

8. Історична школа в інших країнах Європи.

1. Теорія відтворення і криз с. Сісмонді

У розглянутий період історії (перша чверть ХІХ століття) економічна думка вперше почала виділяти як окрему проблему положення робітничого класу. Власно кажучи, в цей період він тільки і сформувався, а явно визначився тільки у Великобританії. Саме там вперше виявилися проблеми, пов'язані з положенням робочих: постійна бідність, масове безробіття, нетрі та інше. Недивно, що першими на ці проблеми звернули увагу саме британські вчені та інші письменники з континенту, які були в Англії і спостерігали все це власними очима. В числі останніх був швейцарець Жан Шарль Леонард Сімон де Сісмонді (1773–1842). Самим відомим його економічним твором став трактат «Нові начала політичної економії», або «Про багатство у його співвідношенні до народонаселення «(1819, перевидане у 1827).

Згідно Сісмонді, кризи частково пояснюються трудністю добре знати ринок, який стає занадто великим, а також тим фактом, що виробники керуються більше примноженням своїх капіталів, ніж потребами ринку. Але насамперед вони пояснюються невірним розподілом доходу.

Країна не може витрачати щорічно більше свого річного доходу, говоре Сісмонді, інакше вона починає «проїдати» свій капітал. Тут безперечно відчувається концепція відтворення Сміта. Але Сісмонді тут же відходить від Сміта. Якщо річний продукт країни не знайде на ринку споживача, відтворення припиниться і тоді при достатку товарів країна приречена на розорення. Так Сісмонді ставить проблему кризи у центр уваги економічної науки.

Не називаючи Сея на ім’я, він рішуче заперечує концепцію «трьох факторів». Не з землі виникає рента, і не з капіталу прибуток. Всі три види доходів – «це лише три різні форми користування продуктами людської праці». Тільки праця може утворювати багатство. Тому всякий капітал повинен використовуватися на те, щоб застосовувати працю.

Наслідком відокремлення власності від труда є те, що збільшуються доходи тільки власників, а доходи робітників завжди залишаються на рівні обмеженого мінімуму. Звідси виходить дефект гармонії в попиті на продукти. За умови рівномірного розподілу власності та майже загального збільшення доходів у зростанні попиту спостерігалася б значна рівномірність. В дійсності ж збільшується тільки доход багачів. Тому на місце попиту на предмети загального споживання вони встановлюють все більш зростаючий попит на вишукані предмети, спрямовують основні виробництва і вимагають створення виробництв предметів розкоші. Якщо відбувається від цих безперервних коливань? Закинуті галузі промисловості повинні розпустити своїх робітників; з іншого боку, нові галузі виробництва розвиваються повільно; за цей час звільнені робітники, що залишаються безробітними, змушені скоротити своє споживання, внаслідок чого на ринку встановлюється постійне недоспоживання, яке тягне за собою кризи відповідних галузей промисловості.

«Внаслідок концентрації статків у невеликого числа власників внутрішній ринок все більш звужується, індустрія все більше змушена шукати збут своїм товарам на зовнішніх ринках, де їй загрожують ще більш значні потрясіння.»

Головна заслуга Сісмонді в тому, що він звернув увагу на соціальні наслідки економічних переворотів. Якщо вільна гра приватних інтересів так часто призводить їх в суперечність із загальносуспільними інтересами, то, з точки зору Сісмонді, не має ніякого сенсу стверджене школою Адама Сміта державне невтручання в економіку. Навпаки, суспільство повинно вказувати межі приватній ініціативі та виправляти зловживання окремих осіб. Тому Сісмонді був першим проповідником принципу державного втручання в економіку.