Тема 9. Кейнсіанство і його особливості в різних країнах

План:

1. Історичні умови виникнення кейнсіанства;

2. Теоретична система Дж.М. Кейнса:

   0. Головні ідеї;

   1. «Основний психологічний закон»;

   2. Теорія мультиплікатора;

   3. Функція ліквідності.

3. Американський варіант кейнсіанства – А. Хансен;

4. Кейнсіанство у Франції – В. Перру;

5. Кейнсіанство у Швеції – Г. Мюрдаль;

6. Неокейнсіанські теорії економічного зростання:

   0. Теорія економічної динаміки Р.Ф. Харрода;

   1. Теорія економічного зростання Є. Домара;

7. Посткейнсіанство:

   0. Концепція Дж.В. Робінсон;

   1. Теорія П. Сраффа;

   2. Економічні погляди Н. Калдора;

1. Історичні умови виникнення кейнсіанства

Кейнсіанство – економічне вчення про необхідність і значущість державного регулювання економіки за допомогою широкого використання державою фіскальної, грошово-кредитної політики і інших активних заходів дії на ринковий механізм.

В ХХ ст. західна економічна теорія ринкового розвитку виступала з неокласичним напрямом, який продовжував визначати специфіку другого класичного стану. Але з часом ситуація кардинально змінилася під впливом трьох визначальних тенденцій розвитку.

По-перше, у зв'язку з перемогою Жовтневої революції 1917 р. в Росії, а після другої світової війни подібних революцій у ряді країн Східної Європи, в Китаї і інших країнах Азії і на Кубі марксизм тоталітарного напряму став єдиною безальтернативною течією в країнах командно-адміністративної системи. Практика першого періоду існування таких систем показала ефективність активного втручання держави в економічні процеси.

По-друге, вже в 30-і роки небувалу раніше гостроту набули кризові процеси в економіці і економічній ринковій теорії Заходу. Існувала потреба в новій ринковій теорії, яка б переконливо пояснила існування таких явищ, як масове безробіття, тривалий спад виробництва, існування невикористаних виробничих потужностей і т. д., і вказала можливі шляхи виходу з кризового стану без знищення ринкових основ господарювання.

По-третє, певні нові теоретико-методологічні підходи до аналізу ринкового господарства заклав – інституціоналізм. Ці підходи полягали в розгляді впливу «інституцій», під якими розуміється яке-небудь стійке об'єднання людей для досягнення певної мети (сім'я, партія, профспілки, держава і т. д.), на суспільство, у тому числі і на економіку. При цьому державна влада розглядалася як прояв скоординованої діяльності різних прошарків і груп суспільства. Погляди інституціоналістів послужили критичному розхитуванню ортодоксії другої класичної ситуації і заклали певні можливості нового підходу до аналізу ринкової економіки на новому етапі її розвитку.

Світова економічна криза 1929–1933 рр. обрушилася з колосальною силою як на розвинені, так і нерозвинені в промисловому відношенні країни. Тому саме в 1929–1933 рр. закінчився період «прихованого» розвитку економіки, то був час кінця цілого ряду старих і відкриття нових технологічних горизонтів, проблиску нової цивілізованої системи. Іншими словами, 1930 р. поклав межу тому типу зростання який був характерний для ХІХ ст. і марно намагався поєднувати старі, традиційні прийоми використання простору і матерії з інноваційними механізмами.

Якщо «сила» неокласичної теорії кінця ХІХ – початку ХХ ст. розповсюджувалася головним чином на мікроекономічний аналіз, то в умовах нетипової, можна сказати, кризи, що супроводжувалася загальним безробіттям, став необхідний і інший – макроекономічний аналіз.

Істотна потреба в новій ринковій теорії була задоволена виходом в світ роботи Джона Мейнарда Кейнса «Загальна теорія зайнятості, відсотка і грошей» (1936). Після цього більшість молодих економістів стали її послідовниками.

Отже, світова економічна криза 1929–1933 рр. зумовила виникнення нових проблем наукових досліджень, які не втрачають своєї актуальності і в наші дні, бо основний їх зміст – це державне регулювання економіки в ринковому господарстві.