3.Політична економія ж.Б. Сея

Жан Батіст Сей (1767–1832) був, мабуть, першим економістом поза Британії, хто почав розвивати ідеї Сміта у пошуках відповідей на нові питання. Насамперед, це стосується явища, яке стало турботою багатьох наступних поколінь економістів. В різні часи цю проблему називали то «кризою надвиробництва», то «кризою збуту», то «промисловою кризою». У теперішній час прийнято називати її проблемою економічного циклу.

Економічна наука зобов’язана Сею головним чином двома ідеями, зігравшими визначну роль у її подальшому розвитку. Перша з них – це так званий закон Сея, друга отримала пізніше назву теорії трьох факторів виробництва. Виходив Сей з положення Сміта про три види доходу: ренту з землі, плату за працю і прибуток на капітал.

Друга ідея – «Закон» Сея. Звідки ж він, цей закон, з’явився? Вчені виділили із розмірковувань Сея декілька визначень, які і були названі Законом ринків Сея або просто Законом Сея. Але цей Закон очікувала дуже цікава доля: наука не змогла довести його справедливість, але не змогла і аргументовано заперечити. Така невизначена ситуація тривала аж до середини нашого століття, коли в проблему була внесена ясність. Навіщо ж було вовтузитися з цим дивним «Законом»? А річ у тому, що кінцевим висновком закону Сея було положення про неможливість спільної кризи надвиробництва у системі вільної конкуренції.

У початковому виді те, що було пізніше названо Законом Сея, представляло собою чотири слова: «Продукти обмінюються на продукти». До цього додаються такі пояснення. Щоб виробники мали змогу продати свої продукти, треба, щоб на ці продукти був пред’явлений грошовий попит. Але звідки у покупців гроші? Це виручка від продажі своїх продуктів. Для того, щоб щось купити, треба, насамперед, щось продати. Товарообмін, звісно, відбувається за допомогою грошей, але зміст залишається той же: продукти обмінюються на продукти. Навряд з цим можна сперечатися. Положення на стільки очевидне, що стає незрозумілим, із-за чого такий шум. Але це тільки початкове положення. З нього Сей робить висновки, які дійсно можна вважати його науковою заслугою. А саме: «Якщо частина яких-небудь товарів, здатних задовольнити людські потреби, не знаходить покупця, тобто їх вироблено забагато, це означає, що яких-небудь інших товарів вироблено недостатньо.» Криза надвиробництва згідно цим міркуванням настає не тому, що на ринку загальна кількість товарів перевищує загальну кількість грошей, а тому, що деяких товарів було запропоновано до продажу менше, ніж потрібно. Невірно розподілена суспільна праця по видам виробництва: чогось виробляють забагато, а щось знаходиться у дефіциті.

Ось з цим і не могла наша наука тривалий час нічого зробити. Закон Сея приймали у якості постулату такі великі вчені, як Давід Рікардо і Джон Стюарт Міль. Його заперечували без аргументованих доказів такі не менш великі фігури, як Мальтус, Сісмонді і Кейнс, не кажучи вже про соціалістів.

Першим здогадався в чому річ Джон Стюарт Міль, учень Давіда Рікардо. Але чітко сформулювати сутність справи вдалося тільки у 1952 році американським вченим Дж. Беккеру і У. Баумолу. Виявилось, що Закон Сея приховував у собі два різних, хоч і дуже схожих, закони. Один з них більш жорсткий, стали називати тотожність Сея, другий, більш м’який, – рівність Сея.

Жорсткий варіант Закону Сея пропонує розуміти цей закон буквально: загальне надвиробництво не можливо, і все. Щоб не відбувалося на ринку, сукупний попит ніколи не може бути недостатнім для того, щоб купити сукупну товарну масу. Одне дорівнюється іншому ототожнено.

Зрозуміло, що, якби вся економіка була бартерною (тобто товари і дійсно купувались би товарами), тотожність Сея виконувалась би завжди і без винятків. Ми легко можемо уявити, що деякі окремі товаровиробники прорахувалися і зробили свого товару забагато і не можуть його збути. Але це не стосується справи: значить, хтось інший випустив свого товару менше, ніж міг би обміняти.

Тепер від бартерного господарства перейдемо до грошового. Чи буде виконуватися тотожність Сея у цьому випадку, і якщо так, то при яких умовах? Буде виконуватися, якщо ніхто не буде зберігати хоча б частину виручених грошей, витрачаючи їх одразу ж після продажу свого товару. Тоді ніколи не буде розриву у часі між продажем одного товару і купуванням іншого на всю виручену суму. Сьогодні вчені кажуть, що в подібному випадку гроші виконують тільки одну функцію облікової одиниці. Вони не використовуються як засіб збереження цінностей.

Можливо навіть розширити останню умову. Припустимо, що у населення є запаси готівкових грошей. Тоді тотожність Сея означає, що ці запаси не зменшуються і не збільшуються. Зрозуміло, що такі умови не відповідають реальному положенню речей. Тому у нормальному грошовому господарстві тотожність Сея не виконується.

В житті все набагато складніше. Це розумів і Сей. Він прекрасно знав, що існує такий ринок, де гроші – зараз купуються за гроші – потім з додатком у вигляді позикового відсотку.

Загальне надвиробництво, тобто надмірна пропозиція на товарному ринку, означає загальний дефіцит грошей, або, що те ж саме, надмірний попит на гроші. Йому відповідає високий позиковий відсоток (ціна позичених грошей). Якщо при даному рівні попиту всі товари не можуть бути продані за даною ціною, то ціна повинна знизитися. Це означає зростання купівельної спроможності грошової одиниці (тобто на кожен фунт, або гривню можна купити більше товарів). При цьому у власників грошових запасів з’являється мотив використати їх частину для купівлі товарів. З іншого боку, зростання купівельної спроможності грошей знижує відсоткову ставку. Це легко зрозуміти, тому що на кожну покупку треба менша кількість грошей. Таким чином, обсяг грошової готівки на товарному ринку зростає.

Зниження ціни, звісно, має межу – такий рівень ціни, при кому вона відшкодовує повну суму витрат виробництва товарів. Але поки ціни знижуються, грошовий попит зростає, як ми з’ясували. Тому настає мить, коли товарна пропозиція повністю поглинається грошовим попитом. Рівновага на ринку відновлюється.

Змальований нами процес відновлення ринкової рівноваги відповідає тому трактуванню Закону Сея, яке сьогодні називають рівність Сея. Товарна пропозиція і грошовий попит не дорівнюються ототожненню. Між ними може бути розрив, який означає загальне надвиробництво. Але згідно цьому трактуванню така ситуація не може бути хронічною. Вона допускається як тимчасове явище. Рівність Сея означає, що ринкова економіка (вільна конкуренція і приватна ініціатива) має внутрішній механізм саморегулювання. Наявність такого регулятора у реальному житті Закон Сея не доказує. Треба пам’ятати, що це по суті теоретична модель, яка діє тільки при визначених постулатах. Така рівність Сея виконується за умови, що в житті є повна свобода переміщення праці і капіталів між галузями. Крім того, мається на увазі постулат про те, що ціна і заробітна плата можуть вільно підійматися і знижуватися під впливом факторів попиту і пропозиції. Тільки при виконанні цих умов можливо авторегулювання, яке повертає ринок у стан рівноваги.