5. Економічна думка Стародавнього Китаю

Одним з ранніх центрів світової культури в давнині став басейн ріки Хуанхе, де виникла цивілізація Китаю. Як і в інших країнах стародавнього Сходу, головними формами експлуатації місцевого населення були податки та трудові повинності общинного селянства на користь держави. Тому однією з проблем старокитайської економічної думки було питання про таку регламентацію державних податків та повинностей, яка б не підривала натурально-господарські устої економіки. Але мислителі Стародавнього Китаю бачили свої суспільні ідеали не у майбутньому країни, а у її минулому, в реставрації минулих соціально-економічних інститутів.

Величезну роль в історії Китаю відіграло конфуціанство. Став державною ідеологією, воно відпрацювало ряд соціальних стереотипів, яких старий Китай додержувався на протязі майже двох тисячоліть. Основоположником цієї ідеології був Конфуцій (Кун – цзи) (551–479 рік до н.е.). Він жив у складний період історії Китаю. В цей час проходило падіння ролі родової знаті в умовах становлення централізованої влади, яка спиралася на зростаючий адміністративно-бюрократичний апарат. Вчення Конфуція захищало інтереси родової знаті. Він прагнув консервації традиційних відносин в середині великосімейних общин, хотів використати архаїчні інститути (вікові класи) для забезпечення стійкості нижчих поверхів соціальної піраміди старокитайського суспільства.

Конфуцій створив вчення про досконалу людину – благородного мужа. Останній шановний до батьків, з повагою ставиться до старших братів, він не буде «виступати супроти вищестоящих». В повсякденному житті йому достатньо «небагато їжі і води, скромний будинок». Мислитель не засуджував прагнення людей до багатства. Але заслужити їх треба чесно, керуючись вищими моральними принципами.

Конфуцій вважав, що регламентація патріархально-родинних відносин – основа стабільності суспільного ладу. Не випадково він розглядав державу як велику родину, а «правителя» як батька народу. Конфуцій створив образ досконалого правителя, який повинен був насамперед бути досконалою особою. Він закликав правителів з початку зробити народ багатим, а потім його виховувати. По цьому питанню Конфуцій висунув цілу соціально-економічну програму, у якій виказував ідеї рівномірного розподілу багатства і встановлення миру між різними верствами населення. Але «вирівнювання багатств» він пов’язував з існуючою соціальною ієрархією населення. Не задовольняння низів можна відвернути і шляхом державної регламентації сільськогосподарського виробництва. Також Конфуцій пропонував правителям знизити податки. Етичні норми, проголошені Конфуцієм, сприяли в подальшому розвитку культу родини і клану, а також стабілізації соціально-економічного ладу у старому Китаї.

6. Стародавня Греція

Загальна характеристика основних етапів розвитку економічної думки

Еволюція економічної думки античної Греції пройшла ряд етапів, пов’язаних з розвитком рабовласницьких відносин.

Перший етап X–VI ст. до н.е. – період перехідних суспільних відносин від родового ладу до рабовласництва. З розвитком останніх проходить відмова від родових традицій, складаються умови для розвитку товарно-грошових відносин, поширення експлуатації рабів іноземного походження. Перші прояви економічної думки стародавніх греків в поемах Гомера «Іліада» і «Одіссея» (X–VIII ст. до н.е.), поема Гесіода (VIII–VII ст. до н.е.) «Труди і дні», реформаторська діяльність Лікурга (IX–VIII ст. до н.е.) в Спарті, Солона (594 р. до н.е.) і Пісістрата (560–527 р. до н.е.) у Афінах.

Другий етап V ст. до н.е. – початок класичного періоду в історії грецьких держав. Це період розвитку полісної системи і водночас боротьби за подолання опозиції і зберігання соціальної бази рабовласницького ладу. Уявлення про економічну думку того часу дає економічна політика полісу, яка носила рабовласницький характер (представники: економічна програма Перікла (443–429 р. до н.е.), Демокрит (470–460 р. до н.е.), Сократ (469–399 р. до н.е.), Еврипід (480–406 р. до н.е.)).

Третій етап починається з IV ст. до н.е. – це період кризи полісної системи. Боротьба Афін зі Спартою за гегемонію в Греції привела до Пелопоннеської війни (431–404 р. до н.е.), яка закінчилася поразкою Афін. Почався період гегемонії Спарти в Греції. Війна загострила суперечності рабовласницького суспільства. Виникли нові проблеми орієнтації економічного розвитку, переваг натурального чи товарного виробництва, приватного чи колективного рабовласництва, промислової чи сільського господарства.

Особливо гострим стало питання про зберігання соціальної бази рабовласництва. Ці економічні проблеми і стають об’єктом спеціальних досліджень в працях Ксенофонта, Платона, Аристотеля.

Економічні погляди Ксенофонта, Платона, і Аристотеля

Ксенофонт (430–355 р. до н.е.). по своєму походженню належав до багатої афінської аристократії. Був противником рабовласницької демократії і прихильником спартанських порядків. Це характеризує економічну платформу Ксенофонта, його орієнтацію на колективні форми рабовласництва і споживання як до таких, що нейтралізують деякі суперечності рабовласницького режиму, ліквідують боротьбу в середині домінуючого класу.

Головний його твір, присвячений питанням економіки – «Домострой», який є керівництвом по організації рабовласницького господарства. На думку автора, головним джерелом благ народу є землеробство. Однак вільні громадяни повинні виконувати функції нагляду і управління, а проста фізична праця – доля рабів. Звертає увагу на питання матеріальної зацікавленості рабів в результатах своєї праці. Вперше в економічній науці звернув увагу на двояке споживання блага – в якості споживчої вартості і мінової вартості. «Цінність є те, від чого можливо отримати якусь користь» «…хто не може користуватися флейтою, якщо він її продає – вона цінність, а якщо не продає, а володіє нею – не цінність». До грошей Ксенофонт ставиться негативно, хоча і підкреслює ріст споживання золота та срібла. Багатство отримувало чисто споживче значення. Автор вважав, що надмірна кількість товарів, в тому разі і золота, приводе до їх знецінювання, таким чином Ксенофонт вказує на коливання ринкової ціни в залежності від кількості запропонованого товару.

Платон – старогрецький філософ, який жив у Афінах в 427–347 р. до н.е. Належав до аристократії. Вчитель Платона був Сократ.

У Платона ми не зустрінемо закінченої економічної системи. Для нього був характерним інтерес до проблем держави, яку він ототожнював з суспільством. Платон висунув дві системи держави: одну – схему досконалої держави, другу – більш ближчу до держави його часу.

Схема досконалої держави: положив в основу свого вчення про державу ідею про природжену нерівність людей по їх здібностям, виходячи з принципу розподілу праці, Платон стверджував необхідність розподілу вільного населення на три сослів’я: філософів, воїнів, ремісників і торговців. Найвищими в державі були воїни і філософи. Для них Платон пропонує комунізм (спільні дружини, діти) для огородження їх від впливу приватної власності.

Схема замкнутої аграрної держави: майбутня держава в його уяві повинна була базуватися в економічному відношенні на політиці господарської відокремленості і самостійності. Державна влада повинна знаходити засоби, щоб кількість громадян в країні і величина майна залишалися стабільними. Відстоюючи принцип рівного розподілу Платон вважає необхідним ввести нерівний майновий ценз. В залежності від величини майна засновуються чотири класи громадян. Розбагатівши чи збіднівши громадяни переходять до належного класу.

Головна роль серед усіх галузей господарської діяльності належить землеробству. Після чого підкреслюється значення ремесла, яке повинно бути підкорене правилам і законам.

Платон висунув визначне для свого часу твердження, що в процесі обміну проходить зрівняння всіх товарних тіл, не дивлячись на те, що вони є носіями несорозмірної вартості. Однак поставивши питання про несорозмірність товарів він не зміг його вирішити. Платон вважав, що товари стають сорозмірними за допомогою грошей. Відсутність в нього поняття вартості була причиною того, що питання про сорозмірність товарів залишилося не вирішеним.

Видатним представником економічної думки античного світу був Аристотель (384–322 р. до н.е.). Заснував в Афінах свою школу – Лікей і був вихователем Олександра Македонського.

У своїх соціально-економічних поглядах виходив з посилки про незмінність людської природи. «Людина по природі своїй є істота політична, в силу того, що навіть ті люди, які не потребують взаємодопомоги, інстинктивно прагнуть до утворення спільного проживання».

Аристотель виділяв п’ять частин держави:

1 частина – землеробський клас (найліпший);

2 частина – клас ремісників

3 частина – торговий клас

4 частина – наймані робітники

5 частина – воїни

Раби виділяються в особливу групу, оскільки не належать до громадської общини.

Переходячи до питання, якими шляхами досягається задоволення потреб суспільства Аристотель розрізняв економіку і хрематистику.

Економіка – мистецтво придбання благ, необхідних для життя і корисних для дому, яка ставить за мету «істинне багатство» і тому має границі. Економіці Аристотель протиставляє хрематистику, метою якої є абсолютне збагачення, не існує меж для її здійснення, тому що вона спирається на гроші як на початку і кінці мінових відносин.

Про торгівлю і гроші Аристотель у своїх працях ретельно і глибоко пояснює, як в результаті мінової торгівлі між общинами виникає необхідність у специфічному товарі, що має вартість, який повинен виконувати функцію грошей. Він пішов значно далі Ксенофонта і Платона, поставивши питання про гроші як функцію міри вартості.

В аналізі станів розвитку торгівлі Аристотель розрізнював дві форми обігу грошей: першу, коли гроші функціонують як простий засіб обігу /Т-Г-Т'/, і другу, в якій вони функціонують в якості грошового капіталу /Г-Т-Г'/.